Малайя

Дані антропології, археології та палеолінгвістікі свідчать про те, що на найдавніший негроїдної і Аустрія-меланезоідний расово-етнічний субстрат в III-I тисячолітті до н. е.. наклався етнокультурний шар мігрували в Малайю з Південно-Західного Китаю малайських племен, які принесли з собою культури неоліту і бронзи. Вигідне географічне положення (через Малаккська протока пролягають найбільш зручні торгові шляхи) сприяло перетворенню південній частині півострова в торговий перехрестя, де протягом століть схрещувалися шляху індійських, арабських, потім китайських купців і де тому вже з рубежу нашої ери виникали портові міста, які служили і перевалочною базою, і ринком, носієм і швидко розповсюджувалися культурних впливів.

Особливо помітну роль грали тут індійські купці і взагалі вихідці з Індії, включаючи представників брахманських каст і буддійських ченців. Саме вони створили в міських поселеннях і портових Малайї первісну соціально-політичну та релігійно-культурну основу. Як говорилося, щось схоже в цей же час було і у континентальній частині регіону, де індійське вплив на ранніх етапах становлення цивілізації і державності було досить відчутною. Це ж торкнулося, як про те буде йти мова далі, і островів Індонезії. Індійська першооснова була відчутна довгі століття і аж до ісламізації навіть виразно переважала, так що далеко не випадково регіон в цілому сприймався іноземцями (європейцями) як щось повязане з Індією, що й знайшло своє відображення в згадуваних вже його найменування.

Перші протогосударства на території Малайї, що виникли на рубежі нашої ери, були, таким чином, швидше за іноземними анклавами, ніж результатом спонтанного розвитку місцевих етнічних спільнот. Проте з часом індо-буддійське релігійно-політичне ядро міських поселенців обростало тяжіла до нього місцевого сільського периферією. Виникали протодержавне утворення типу міст-держав, значна частина яких спочатку перебувала в васальної залежності від кхмерської Фунані або, трохи пізніше, з VIII ст., Від суматранської Шрівіджайя. Коли в XI ст. південноіндійському держава чолов опанувало на деякий час Шрівіджайя, це відбилося і на малайських країнах, що потрапили під владу чолов. У XII в. частина малайських князівств опинилася під владою кхмерського Ангкора. Але одночасно від своїх претензій на сюзеренітет не відмовлялися і Суматранський Шрівіджайя, і посилений держава Джамбі, що було перш васалом Шрівіджайя. У XIII ст. серед малайських князівств виділилося держава Трамбралінга, який вирішив звільнитися від васальної залежності. Однак апеляції по допомогу до тайського Сукотаі призвела лише до того, що Трамбралінга опинилася під владою Сукотаі. Довгі роки малайці боролися за витіснення тайців зі своєї країни. А коли ця мета була досягнута, на гегемонію став претендувати яванська Імперія Меджепегіт.

Картина, загалом, досить ясна: малайські князівства, що розташовувалися в стратегічно важливому районі Південно-Східної Азії і контролювали судноплавство по Малаккській протоці, були надто ласим шматком, аби довго зберігати повну незалежність. Слабкість же цих невеликих державних утворень сприяла тому, що вони раз у раз потрапляли у васальну залежність від сильного сусіда. Ситуація досить різко змінилася лише на рубежі XIV-XV ст., Коли втік з Маджапахіта в Малайю яванська принц Парамешвара зробив її своєю соціально-політичною опорою в боротьбі за створення сильної влади мусульман.

Справа в тому, що після початку процесу ісламізації Індії основний потік індійських торговців у Південно-Східну Азію став формуватися за рахунок торговельного флоту Гуджарата. Гуджаратскіе індійські купці були переважно мусульманами, що не сповільнило позначитися на перетворенні ісламу в провідну силу в малайсько-індонезійської торгівлі. У 1414 Парамешвара офіційно прийняв іслам та під іменем Іскандер-шаха став на чолі створеного ним Малаккської султанату, швидко зумів захопити не тільки майже всю Малайю, але також і частина Суматри, низка прилеглих островів. Хоча сам Іскандер-шах і не зумів домогтися відразу повного успіху, тому що орієнтувалися на індуїзм частина малайської торгово-політичної верхівки була в той час ще досить сильна, з середини XV ст. іслам у султанаті вже міцно закріпився. Малаккська султанат саме за допомогою ісламських політичних і соціальних інститутів перетворився на міцне централізована держава з верховною владою правителя, який здійснював - як то бувало властиво всім ісламським політичним структурам - суворий верховний контроль і над земельними відносинами, і в сфері політичної адміністрації, і в торгівлі. Суттєво зауважити, що, хоча мусульмани проникали і закріплювалися на островах Індонезії задовго до виникнення Малаккської султанату, тільки після перемоги ісламу в Малайї і появи сильної централізованої держави в районі Малаккської протоки мусульмани стали здобувати перемогу за перемогою і в Індонезії. Зокрема, цьому сприяла міграція малайців-мусульман в Калімантан, в області Саравак і Сабах - ті самі, які вже в наш час увійшли, далеко не випадково, до складу Малайзії. Протягом XV ст. іслам активно витісняв залишки індуїзму та буддизму в сфері малайської культури, що привело, зокрема, до заміни індійської писемності тут арабо-перської, до занепаду храмових споруд індо-буддійського походження. У той же час ісламізація сприяла виходу на передній план власне малайського язика, до перетворення його в літературний.

Малаккська султанат припинив своє існування в 1511 р. під натиском португальців, які розбили армію султана і перетворили його столицю Малакку в свою торговельну факторію, де португальські купці панували аж до середини XVII ст. Крах централізованої держави не призвело, однак, до загибелі ісламської державності. На місці єдиного виникло декілька менших за розміром султанатів, кожен з яких проводив власну політику, протистояв натиску португальських, а потім і голландських колонізаторів або в чомусь співпрацював з ними. Звичайно, децентралізація призвела до ослаблення влади султанів, що й було метою колонізаторів. Та й у рамках невеликих султанатів колонізатори активно сприяли зростанню відцентрових тенденцій, тобто посилення незалежності правителів областей, нерідко перетворювалися в самовладних князьків спадкових. Але, не дивлячись на весь цей процес, з часом деяким з султанатів, і перш за все южномалайскому Джохор, вдалося внутрішньо зміцнитися і помітно підсилитися. Використавши сприятливу зовнішньополітичну ситуацію і вступив в союз з голландцями, султани Джохора зуміли в середині XVII в. вигнати португальців з Малайї.

Вигнання португальців було неабиякою перемогою. Правда, замість них в Малакці міцно закріпилися голландці. Але зате різко зріс престиж Джохора, що сприяло перетворенню його в найбільшу державу півострова. Майже весь XVIII вік пройшов у запеклому суперництві джохорскіх султанів з голландцями. Врешті-решт гору взяли голландці, а Джохор, як колись Малаккський султанат, розпався на ряд дрібних султанатів. Однак ця перемога не принесла голландцям удачі. Англійська Ост-Індійська компанія, яка спробувала було вже наприкінці XVIII ст. зміцнитися в Сінгапурі, стала вести курс на підкуп деяких султанів, в чому і досягла успіху. Розвал Джохора виявився вигідним саме їй. У 1795 р. англійці зайняли Малакку, витіснивши звідти голландців. А на початку XIX ст. вони один за одним прибрали до рук найважливіші малайські султанати. Захоплення в 1819 р. Сінгапуру остаточно закріпив провідні позиції Англії в Малайї, фактично перетворилася на англійську колонію. Лондонським договором 1824 Малайя була визнана англійської сферою впливу, тоді як Голландія від неї відмовилася. Контроль над морським шляхом через Малаккська протока опинився в руках англійців.