Африка юхнее Сахари

Африка, при всій непорівнянності цього полуконтінента (на південь від Сахари) з метарегіоном Далекого Сходу і Південно-Східної Азії, являє собою, нехай у мініатюрі, аналогічну картину. Тут теж ясно фіксуються два протиборчі поля - капіталістична і комуністична. Однак цивілізаційний фундамент у Африці набагато слабкіше, слабка і соціальна база влади з її не інституціоналізованої адміністративної структурою. Тому ситуація тут вакууму влади виявилася майже перманентної, а роль зовнішніх впливів, випадкових обставин величезною. Іншими словами, всі сорок з гаком молодих держав Тропічної і Південної Африки з самого своєї появи на світ були легко схильні до впливу ззовні. Не маючи імунітету, вони покірно сприймали той чи інший потік ідеологічного чи політичного впливу, який потім міг перекриватися протилежним ^ за характером. Тільки після цього багато хто з африканських країн знаходили, нарешті, бажаний імунітет.

Варто ще раз звернути увагу на те, що вплив марксистського соціалізму було в Африці дуже помітним з перших же кроків деколонізації. Про причини цього вже чимало було сказано. Але важливо додати, що в ряді випадків цей вплив трималося на прямому і активного втручання, як то було в Анголі, Ефіопії, Мозамбіку, Намібії, де протягом десятка, а то й півтора десятка років йшли безперервні війни і відповідно потоком йшло радянську зброю, не кажучи вже про фахівців, а то й солдатах, на зразок кубинців в Анголі. Втім, це ж вплив, нехай в іншій формі, відчувався і в інших країнах на кшталт Танзанії, Гани, Гвінеї, Мадагаскару, Малі, Зімбабве. Список можна продовжити, але ситуація і без цього ясна: Африка опинилася податлива для поширення ідей комуністичних. Правда, для закріплення там цих ідей вона була непридатна.

Капіталістичне вплив теж не мало благодатного грунту для успіху в Африці. Але імунітет, які вироблялися в міру розчарування в марксистському соціалізмі, сприяв його посилення. Ілюзії, повязані з утопічними ідеями, зникали, а реалії життя змушували минулий через експерименти країну вибирати нарешті ринково-капіталістичний шлях. Чим далі, тим більша кількість африканських країн проходило цей важкий шлях, а загальна криза марксистського соціалізму на рубежі 80 - 90-х років остаточно прояснив всі повязані з минулими помилками проблеми. На сьогоднішній день баланс політичних сил в Африці переконливо свідчить про крах ілюзій. Комуністичне поле напруги практично зникло або зникає буквально на очах. Його місце впевнено займає поле капіталістичне. Однак це ще аж ніяк не означає, що Африка швидко перетворюється на суму буржуазних держав. Для цього у молодих африканських держав багато чого ще не вистачає. Одне Африка має в достатку - гіркий досвід недавніх помилок.

Цей досвід зовсім по-новому ставить зараз проблему взаємин негритянських країн Африки з ЮАР. Справа навіть не тільки в реформах, спрямованих на ліквідація апартеїду, що ці реформи хоча відіграли чи не вирішальну роль у зміні ставлення до ПАР в усьому світі. Справа ще й у тому, що ПАР - це вітрина капіталізму в Африці і що в міру розчарування в комуністичних ілюзіях Африка все більш уважно дивиться на цю вітрину. Показовою в цьому сенсі доля маленької Намібії. Протягом багатьох років намібійським повстанців містили і відповідно орієнтували сили марксистсько-соціалістичні. Поле комуністичного напруги на півдні Африки було величезним. Варто у звязку з цим нагадати, що в Москві, де не було посольства ПАР, було представництво АНК, через яке здійснювалося сильний вплив на південноафриканські справи. Але варто було тільки знайти рішення намібійської проблеми, як той же С. Нуйома, голова намібійським повстанців, ставши президентом Намібії, різко змінив свій політичний курс. Щоправда, за часом ця зміна збіглася з тим самим загальною кризою марксистського соціалізму, що про нього не раз згадувалося. Однак сам факт показовий: прийшовши до влади, Нуйома дбає не про ідеї комунізму, а про практичну вигоду. Практична ж вигода диктує не тільки гарні, нр прямо-таки Намібії близькі стосунки з ПАР. І дуже схоже на те, що вже незабаром малонаселена, але досить багата ресурсами Намібія стане приблизно такий же вітриною африканського капіталізму, що і ПАР.

У цьому звязку ще раз звернемо увагу і на Зімбабве, чий президент Р. Мугабе на словах продовжує проголошувати свою відданість ідеям марксистського соціалізму, а на ділі давно і вельми успішно здійснює політику заохочення ринку та приватної власності, причому робить це не тільки за умовами Лондонського угоди , але явно з тверезим розумінням реальності, тобто так само, як і намібійської Нуйома. Бути може, немає підстав стверджувати, що така політика у випадку з Мугабе є результатом різкої зміни балансу сил в Африці та практичного зникнення там присутності СРСР з його військову допомогу, що видається цілком очевидним у випадку з Нуйомой. Однак сам факт вражає. Він ще раз переконливо свідчить про те, що комуністичний вплив у Африці зникне, якщо вже не зникла зовсім.