Далекий Схід і Південно-Східна Азія

Далекосхідний регіон - це країни конфуціанської традиції; регіон Південно-Східної Азії в цивілізаційному плані більш складний, хоча і тут конфуціанська традиція не тільки відчутна, але і часом, за допомогою хуацяо, виразно домінує саме в тій самій сфері економіки, розвитку, яка раніше все є для аналізу. Багато спільного в долі цих двох сусідніх регіонів було в ті вирішальні роки, які для більшості країн визначили вибір шляху. Варто нагадати в цьому звязку, що майже всі країни, про які йде мова, були в роки другої світової війни окуповані Японією, а це практично означало ліквідацію або зведення на рівень маріонеток урядів відповідних держав там, де ці держави існували. Там, де до того були колонії, це означало ліквідацію колоніальної адміністрації і заміну її окупаційним режимом. Поразка Японії означало звільнення окупованих країн і територій обох регіонів з наступним їх деколонізації. Але деколонізація в подібного роду обставин саме й вела до ситуації вакууму влади і виходу на передній план субєктивних факторів, потенції яких виявлялися під значним впливом ззовні, з боку того чи іншого поля напруги.

У першу чергу згадки в звязку з цим заслуговує Вєтнам. Відразу ж після капітуляції Японії в умовах не просто вакууму, але практичної відсутності влади і системи адміністрації найбільш організованою силою виявилися комуністи, чия орієнтація на певне поле напруги в аргументах не потребує. Вєтнам - північна його частина - був першою з країн Сходу, якщо не вважати Монголію і радянські азіатські республіки, де був зроблений рішучий вибір на користь марксистського соціалізму. Вибір цілком усвідомлений і активно підтриманий місцевим населенням, охоче солідаризуватися з комуністичними гаслами про рівність, соціальної справедливості, засудження приватної власності і т. п. У тому, що на цей вибір зробило вирішальний вплив вплив ззовні, тобто поле ідеологічного впливу, сумніватися не доводиться: і сам Хо Ши Мін, та інші керівні діячі вєтнамської компартії отримували свою освіту і ставали комуністами у Франції, де в ті роки відповідні ідеї були широко поширені, особливо в студентських колах. Але в тій же Франції отримували те ж освіту і заражалися тими самими ідеями та представники інших країн Сходу. Однак Комуністична ^ ське уряд виникло саме на півночі Вєтнаму, а не де-небудь ще, принаймні в 1945 р. Чому? Саме тому, що конфуціанський цивілізаційний фундамент виявився найбільш для цього сприятливий, а обставини політичного характеру були такі, що соціополітичний організм втратив імунітет. У підсумку занесена ззовні комуністична ідея з легкістю опанувала цим ослабленим і податливим саме по відношенню до неї організмом.

Щось подібне при подібних, хоча і помітно інших обставин сталося зі спорідненими в цивілізаційному плані Вєтнамом, Китаєм та Кореєю. Вступ СРСР у війну з Японією в серпні 1945 року, вже після Хіросіми, коли Японія перебувала в стані шоку, зіграло чи не вирішальну роль у створенні на Далекому Сході принципово новій ситуації. Окуповані радянськими військами Маньчжурія і північна частина Кореї відразу ж стали базою комуністичних перетворень. Всі трофейну, та й, мабуть, значна частина радянської зброї опинилося в розпорядженні керованих китайськими комуністами армій, що дозволило їм різко посилити свої позиції і нейтралізувати військову силу гоміньданівського уряду. Вирішальну ж роль у перемозі відіграло ідеологічне поле напруги, про який йде мова в цьому розділі.

Китайські комуністи і Комінтерн ще в 30-х роках створили це поле, яке в умовах політичної нестабільності, викликаної поразкою Японії і радянською окупацією, і ставав все більш очевидним вакууму сили зіграло в 1949 р., як і кілька років до того у Вєтнамі, вирішальну роль . Китай, як і Вєтнам, виявився позбавленим імунітету по відношенню до ідей комунізму саме тому, що цивілізаційно був податливий для відповідних настроїв. Щось подібне відбулося і в окупованій радянськими військами Північної Кореї, хоча тут взагалі не варто було б говорити про будь-який вибір і про активну роль мас: режим комунізму був жорстко навязаний Кореї окупантами та їх ставлениками на чолі з Кім Ір Сеном.

Ситуація в цілому досить зрозуміла і переконлива. Конфуціанський цивілізаційний фундамент не тільки не був несумісний з ідеями і принципами марксистського соціалізму, але, навпаки, виявився в чомусь внутрішньо близький такого роду ідей, що не могло не зіграти своєї фатальної ролі в долі відповідних країн. Більш того, зміцнення режиму марксистського соціалізму в країнах, про які йде мова, дозволило різко посилити відповідне поле напруги на всьому Далекому Сході і навіть в прилеглому регіоні Південно-Східної Азії. Серед найбільш слабких частин цього регіону, зазначених тим же знаком вакууму влади, виявилися Лаос, Камбоджа, Індонезія, Малайзія і навіть Філіппіни; побічно поле вплинуло і на події в Бірмі. Однак у всіх цих країнах, чий цивілізаційний фундамент суттєво відрізнявся від конфуціанського, багато відбувалося інакше, ніж у Китаї, Кореї та Вєтнамі. Тут були навіть самі марксистсько-соціалістичні режими там, де вони все ж таки були встановлені, як в Лаосі та Камбоджі. У Лаосі цей режим виявився помітно ослабленим, помірним, у Камбоджі, навпаки, екстремальним, але зате і короткочасним.

Взагалі регіон Південно-Східної Азії, хоча і опинився під значним впливом з боку комуністів, зумів знайти в собі сили не тільки протистояти їм, але і виявити серйозні внутрішні потенції, що дозволили посилити в цьому регіоні вплив капіталістичного поля напруги. Частково цьому сприяла відроджується швидкими темпами Японія. Але не тільки вона. Не можна забувати, що конфуціанський цивілізаційний фундамент сприятливий аж ніяк не тільки для комуністичних ідей, як про те говорилося раніше. На цей же фундамент з настільки ж очевидною легкістю в інших обставинах спираються і протистоять комунізму ідеї і принципи капіталізму. Про це свідчить не лише приклад Японії. Китайське гоміньданівського уряд до своєї поразки йшло таким же шляхом. Більше того, ситуацію на Далекому Сході в середині XX ст. можна було б описати за допомогою класичного закону фізики: дія народжує протидію. Особливо коли кожна з них спирається на своє поле напруги, а обидва поля активно протистоять один одному саме в цьому регіоні.

Перетворення Китаю, північних частин Кореї та Вєтнаму в бастіони світового комунізму і відповідне різке посилення його позицій на Далекому Сході помітно порушило баланс сил у світі на користь комунізму, і це викликало потужну реакцію у відповідь. Активізувалися військові дії у Вєтнамі, хоча вони в кінцевому рахунку завершилися на користь північ. Був не тільки прийнятий виклик Північної Кореї в 1950 р., коли Кім Ір Сен з благословення Сталіна спробував було анексувати південну частину півострова, але і створена потужна відповідна сила у вигляді військ ООН, успішно протистояли агресії. Від континентального Китаю відокремився Тайвань, де встановилася влада гоміньдана, що отримав, нарешті, можливість в умовах стабільності завершити свою програму перетворення країни за капіталістичної моделі з явною орієнтацією на японську її модифікацію. І хоча всі ці заходи відновити статус-кво не могли, а у Вєтнамі зовсім не мали успіху, в цілому баланс сил, нехай кілька змістився в цьому регіцне на користь комуністичного табору, був стабілізовано. Навіть крах южновьетнамского держави і подальший прихід до влади комуністичних сил в Лаосі та Камбоджі цей новий баланс вже не дуже-то сильно похитнули. Тим більше що 70-і роки, коли все це сталося, були вже часом занепаду комуністичного табору. Прихід марксистів до влади в Лаосі і особливо очевидно в Камбоджі був вже чимось на зразок відчайдушного пароксизму, карикатурною (в Камбоджі) гримаси згаданого табору.

Хоча комуністичне поле напруги торкнулося, таким чином, значну частину Індокитаю (не можна забувати і про Бірмі, військова влада якої значною мірою харчувалися за рахунок тих самих ідей), Південно-Східна Азія в цілому і тим більше в острівній її частині опинилася в іншому положенні. Тут було помітним зіткнення обох полів, але цивілізаційний фундамент регіону виявився менш податливий для комуністичних ідей і більш підходяще для капіталістичних. Перевага капіталізму і дію відповідного поля відчули на собі й реалізували в першу чергу китайські мігранти-хуацяо, що зіграли роль дріжджів в економічному тесті Південно-Востоуной Азії. А як тільки процес почався, то в умовах нейтральності буддійського цивілізаційного пласта і слабкості ісламського саме конфуціанський пласт зіграв вирішальну роль у розвитку країн регіону. У поєднанні з Японією, Південною Кореєю, Гонконгом і Сінгапуром країни Південно-Східної Азії, за винятком чотирьох індокитайський (Вєтнаму, Лаосу, Камбоджі і Бірми), настільки підсилили, особливо за останні десятиліття, капіталістичну активність, що баланс сил на Далекому Сході і в Південно-Східної Азії знову змінився на користь некомуністичного півдня. Цьому сприяв і загальна криза марксистського соціалізму, що змусила комуністичні країни, перш за все Китай, вже в 70-х роках піти на радикальні реформи і тим помітно підірвати позиції перш настільки високо шанував і дуже пильнувати, утопічною доктрини.