Проблема феодалізму на Сході

Про те, як намагався істмат постулювати наявність рабовласницької формації на Сході, мова вже йшла. Щось подібне сталося і з феодальної формацією. Більш того, пошуки феодалізму виявилися навіть більш легкими, ніж то було з рабовласництвом. Справа в тому, що система відносин яка виникла в постантічной варварської Європі, перш за все серед полупервобитних германських племен, і яка з часом стала іменуватися феодалізмом, по суті дуже близька до командно-адміністративній структурі Сходу, особливо на початковому етапі її становлення або в періоди політичної децентралізації. Тут немає нічого дивного: вихідці з великої індоєвропейської спільності, близькі родичі хетів та іранців, індійських аріїв і доантічних греків, германські племена до осідання їх на території Європи перебували на тій же стадії розвитку і мали ту ж протодержавне структурою, що й всі інші неєвропейські суспільства . Вони не були знайомі з приватною власністю, зате феномен влади-власності, централізованої редістрібуціі і контроль держави над суспільством вже явно формувався в їхньому середовищі.

Співіснуючи протягом століть поруч з античної Європою і активно контактуючи з Римською імперією, втягуючись поступово в орбіту її господарсько-культурного впливу, германці не могли не сприйняти дечого з античної спадщини. В результаті та система відносин, яка виникла в Європі після падіння Риму на змішаній германо-романської основі і з часом стала іменуватися феодалізмом, не була вже стовідсотково традиційно-східної. Суть відмінностей зводилася до того, що в ранньому європейському феодалізму вкоренились і продовжували існувати, навіть розвиватися багато структурно суттєві риси і ознаки європейської античності. І хоча частково ці ознаки були відсіяні християнством, сам факт християнізації феодальної Європи теж чимало значив з точки зору спадкоємності структури. Практично, як про це не раз писали фахівці, йшов процес синтезу класичної античної та варварської німецької (східній за типом) структур. У цьому синтезі з часом все більшої сили набирали елементи античної структури з її приматом приватновласницької виробництва.

Чому лад життя середньовічної Європи і взагалі постантічний етап європейської історії став згодом іменуватися феодальним? Феод - спадкове володіння аристократа, васала правителя протогосударства або раннього держави. Це щось дуже близьке до раннечжоускім приділив в Китаї. Система феодосія (або частин), що грала чималу роль в молодих державах, в періоди політичної роздробленості (а в ранньосередньовічної Європі це було чи не постійною нормою, що не було характерно для Сходу з його виразно тенденцією до централізації), не просто виходила на авансцену політичного життя, але й визначала багато її основні параметри. Їй супроводжували тісно повязані з нею інститути - ієрархія і васалітет, міжусобиці і місництво, лицарська етика, станову пиха і т. п. Всі ці інститути важливі для характеристики системи в цілому. Тому, коли в пізньому європейському середньовіччі вони стали зникати або замінятись централізованим абсолютизмом, то це по суті означало дефеодалізацію середньовічної Європи.

Отже, перед нами період від ранніх феодосія до дефеодалізаціі - період феодалізму, як він вже досить давно іменувався. Марксизм надав звичного терміну, як згадувалося, новий зміст, поставивши питання про феодальному способі виробництва та феодальної формації в середньовічній Європі. Феодалізм став сприйматися представниками різних історіографічних та ідеологічних напрямів по-різному з точки зору сутності явища (акцент на соціально-політичний феномен або соціально-економічні відносини), хоча часом одні й ті самі автори, в тому числі марксисти, включаючи самого Маркса, використовували цей термін і в тому, і в іншому сенсі, в залежності від контексту.

Таким чином, феодалізм як явище був усвідомлений в європейській історіографії. Європейський феодалізм співпав за часом з періодом середньовіччя і протягом століть помітно еволюціонував. Феодальна Європа поступово все більш відчутно відривалася від її східних коренів і зближалася з відроджувалася античним способом виробництва (апогей цього процесу - період Відродження), що було особливо помітно в містах, де наново складалося багато елементів громадянського суспільства. Як відомо, це відіграло свою роль у процесі дефеодалізаціі. У звязку зі сказаним постає законне питання: а чи був подібного типу етап феодалізму де-небудь ще, крім Європи? Іншими словами, чи можна і чи правильно говорити про «феодалізму на Сході» чи «східному феодалізмі»?

Питання може видатися наївним: добре відомо, що поняття «феодалізм» широко, часом навіть безмежно використовується стосовно до неєвропейських товариствам - більше того, найчастіше навіть переважно по відношенню до них: адже вони порівняно відсталих, отже, у них заважають розвитку саме « пережитки феодалізму »,« феодальні порядки »і т. п. Але поставимося до проблеми так, як вона того заслуговує з точки зору серйозного академічного аналізу, враховуючи насамперед традиційну прихильність вітчизняній історіографії XX ст. до аналізу у звичних категоріях марксизму.

Сам Маркс не використовував або майже не використовував терміна «феодалізм» для характеристики східних товариств і ніколи не застосовував його для соціально-економічної характеристики цих товариств, для позначення формації на Сході. Але ж після нього в повній відповідності з пятичленних істматовской схемою формацій це стало нормою: середньовічний Схід - феодальний Схід, а як же інакше? Саме в нестримному використанні «феодальної» термінології (відносини, пережитки і т. п.) як раз і бачилося багатьом те саме єдність всесвітньо-історичного процесу, заради якого варто було принести в жертву все інше. Звичайно, часом робилися застереження в тому сенсі, що «східний феодалізм» відрізняється деякими істотними особливостями. Але при всьому тому він все-таки саме феодалізм, а не що-небудь інше. Чому ж?

Причини є. І справа не тільки в тому, щоб силоміць втиснути Схід у вироблену на європейському матеріалі схему формацій, хоча таку силу не можна було недооцінювати. Вже говорилося, що існує виразно генетично-структурна близькість між раннеевропейскім феодалізмом і традиційним Сходом, особливо на початкових щаблях процесу політогенеза. Можна також ще раз нагадати, що соціально-політичні інститути європейського феодалізму принципово не були чужі і Сходу, як стародавнього, так і середньовічному, особливо в періоди політичної децентралізації. Правда, як тільки на зміну роздробленості приходила централізація, на зміну феодалізму йшла дефеодалізація. Але ж так само було і в пізньосередньовічної Європі з її тенденцією до абсолютизму! У чому ж різниця? Чому ж в Європі феодалізм, за Марксом, формація, а поза нею - ні?

Різниця є, причому дуже велика, принципова. Феодалізм як соціально-політичний феномен, як система інститутів, тісно повязаний саме з політичною роздробленістю - як у Європі, так і поза нею. Подолання роздробленості означає дефеодалізацію. Іншими словами, в принципі феодалізм в цьому його первинному сенсі міг зявлятися і зникати, після чого виникати знову, як то й бувало в історії ряду країн Сходу, будь то Древній Єгипет чи Китай. Але якщо так, то феодалізм подібного типу неможливо ототожнювати з марксистською формацією як певних історичних і соціально-економічним етапом розвитку суспільства.

Європейський феодалізм в принципі був таким же, як на Сході. Він теж прийшов до кінця, до дефеодалізаціі, коли на зміну політичної роздробленості прийшла централізація. Але в конкретних умовах історії Європи цей цикл - від початку до феодалізації дефеодалізаціі - хронологічно майже точно втрутився в проміжок між античністю і капіталізмом. Тому-то тут феодалізм як система феодосія з легкістю був ототожнений істмату з феодалізмом як формацією, формаційному (а не тільки хронологічно) відділу європейської старовину від нового часу. Залишаючи осторонь питання про проблему марксистських формацій, в принципі слід зауважити, що поза Європою подібного збігу ніде і ніколи не було. Роль панівної і єдино відомої структури формаційного (якщо вже послідовно використовувати істматовскую термінологію) типу там грало всесильне держава, а феодалізм часом виходив то в одному, то в іншому регіоні на передній план лише у згаданій вже формі системи частин, сукупності соціально-політичних інститутів децентралізованої структури.

Так чи правомірно вживати термін «феодалізм» стосовно до середньовічного Сходу? За строгого змістом теорії Маркса - рішуче ні. Але одна справа строгий зміст теорії і зовсім інша - усталена практика. Не тільки в марксистській, а й у всій світовій історіографії термін «феодалізм» вживається дуже часто і в досить розширеному сенсі. Словом «феодалізм» зазвичай іменують не тільки періоди політичної роздробленості, але взагалі весь докапіталістичний етап історії (варто нагадати в цьому звязку, що терміном «рабовласництво» стосовно до давнини як історичному періоду немарксистська історіографія взагалі не оперує). Таке розширювальне використання слова перетворює його в якусь умовність, в прийнятне і навіть зручне для всіх позначення того суспільства, того періоду історії, який передував капіталістичному. Практично в немарксистській історіографії «феодалізм» - це інше позначення поняття «традиційний Схід», чи не синонімічні йому. Але в тому-то й справа, що це ототожнення прийнятно і не викликає суперечок лише в немарксистській історіографії, де не існує поняття «феодалізм» як формації. І зовсім інакше йде справа в марксистської історіографії, де слово «феодалізм» переважно використовується у сенсі формації.

Маючи це на увазі, важливо помітити, що використання терміну «феодальний» стосовно до неєвропейських структурам неминуче припускає, що мова йде про суспільство, подібному до європейського феодального суспільства. У повній відповідності з вченням про формаціях істориками-марксистами при цьому малося на увазі не подібність соціально-політичних інститутів або систем уділів-феод, але саме єдність формацій. Відбувалася якась ніби непомітна підміна понять. Чи не європейський феодалізм як система феодосія зіставлявся з неєвропейськими періодами політичної роздробленості та подібних явищ, а європейський феодальне середньовіччя як формація сприймалася як зразок для конструювання середньовічного східного феодалізму як формації. Відбувалася явна термінологічно-понятійна плутанина: одним і тим же словом називали різні системи стосунків. Адже в середньовічній Європі панівний клас приватних власників (феодали) експлуатував працю залежного від нього селянина, причому держава спирався на цей клас та обєктивно виражало його волю. У неєвропейських товариства, включаючи і середньовічні, все було інакше: що виконує функції пануючого класу державу в особі причетних до влади на чолі з правителем жило за рахунок ренти-податку з землевласників, перш за все з виробників-селян. Феодалів як відокремленого від держави пануючого класу тут не було ніколи, як не було і феодального землекористування, землеволодіння феодального, феодальною приватної власності.

Так як все ж таки бути з проблемою феодалізму на Сході? Закликати відмовитися від використання «феодальної» термінології в нинішніх умов дещо нагадувало б прагнення боротися з вітряками. Сподіватися на те, що невідповідність згаданій термінології духу суворого сенсу теорії призведе до відмови від зручного і всім зрозумілого терміна, поки не доводиться. Але, з огляду на все сказане, варто утримуватися від занадто частого і бездумного споживання «феодальної» термінології і у всякому разі не використовувати її тоді, коли це явно спотворює сенс аналізованого явища чи процесу. Наприклад, коли мова йде про східний середньовіччя як етапі історичного шляху країн та народів Сходу.