Східна Африка. Узбережжя

Хоча географічно цей район Африки, що примикає до суданському поясу, до території Судану все-таки не відноситься, політично й у релігійно-культурному плані він з ним складає якесь єдине ціле: тут теж поява державності тісно повязане з ісламізації. Мова йде про досить великій зоні континенту - від Африканського Рогу (на південний схід від Ефіопії) до Мозамбіку, включаючи сюди і прилеглі острови, у тому числі найбільший з них, Мадагаскар.

Перші арабські торговельні колонії на східному узбережжі Африки зявилися, мабуть, ще у VIII-IX ст., Можливо, й раніше. Араби-мусульмани активно втручалися в заселені бантуязичнимі народами райони, що супроводжувалося, з одного боку, метисації нових поселенців, що брали в дружини місцевих жінок, з іншого - масовим поневоленням значної частини негроїдного населення, тих самих аборигенів узбережжя, яких під імям зінджей араби вивозили в різні країни, перш за все на територію халіфату. XII-XIV століття були часом розквіту арабо-мусульманської торгівлі та заселення арабами східно-африканського узбережжя. Тут склалася мовна арабо-африканська спільність суахілі, у расовому плані багато більш негритянська, ніж арабська. Провідною релігією став іслам. Були побудовані багато прибережних торговельні міста з палацами, фортецями і мечетями. Виникали численні державні утворення типу переважно міст-держав на чолі з шейхами - Могадішо, Малінді, Момбаса, Кілва та ін Важливим центром арабо-африканської торгівлі, особливо работоргівлі, став султанат на острові Занзібар.

Вторгнення в Африку португальців, які прагнули до Індії і тому намагалися перш за все закріпитися на східно-африканському узбережжі, призвело на рубежі XV-XVI ст. до руйнування багатьох процвітали суахілійскіх міст і до занепаду арабо-африканської торгівлі. Але панування португальців на узбережжі тривало порівняно недовго: вже в середині XVII ст. вони відступили на південь, до Мозамбіку, очистивши більшу частину східно-африканського узбережжя. Втім, ці території відразу ж були окуповані маскатскімі арабами з Оману, до яких звернулися по допомогу проти португальців самі суахілійци.

Султани Маската-Омана з XVIII ст. виявилися фактичними господарями східно-африканського узбережжя, а торгово-політичним центром їхнього панування став Занзібар, у свій час навіть політично обєднаний з маскатскім Оманом в єдиний султанат. Занзібар з початку XIX ст. був центром вирощування завезеної туди гвоздики, на 200 плантаціях якій працювали сотні тисяч африканських рабів. Аж до заборони в 1873 р. работоргівлі Занзібар залишався її центром у Східній Африці, особливо при Омана-занзібарська султана Сеїд Сайді (1804-1856), багато чого зробив для зміцнення омано-маскатского впливу на східно-африканському узбережжі.

Що стосується північної частини узбережжя, то на територію Сомалі іслам проник десь між IX і XIII ст. Ці пустельні-степові райони (можливо, саме тут була загадкова країна Пунт, куди стародавні єгиптяни здійснювали експедиції за ладаном, бо саме на сомалійському узбережжі він виростає) тривалий час були мало заселені. Переміщення племен в Сомалі були звичайною справою, так що закріплення тут сомалійського населення почалося порівняно пізно, в XVI-XVIII ст. Змішаний бантуязичное і кушітоязичное населення проживало в Сомалі в XIX ст. - На півночі кочове, на півдні землеробське. Тим XII і XVI ст. тут існували різні мусульманські султанати, центри яких часом були поза Сомалі, на захід від Африканського Рогу. Торгові міста типу Могадішо в ті часи, та й пізніше, практично не мали політичного відношення до основної частини території Сомалі. Могадішо, як і інші міста сомалійського узбережжя, політично з XVIII ст. залежали від Омана, пізніше від Занзібару. Тільки в XIX ст. у внутрісомалійскіх землях виникли дві султанату, Оббія і Міджуртіні.

Кілька слів про Мадагаскарі. Він рано став обєктом арабо-суахілійской мусульманської експансії (XI-XIII ст.), Хоча більш давньої популяцією тут була теж захожа - з Індонезії (Мальгаська). Арабські факторії були зруйновані в XVI ст. що зявилися на острові португальцями, а з XVII ст. на Мадагаскар стали часто навідуватися голландці, англійці, французи. Перші державні утворення на острові виникли на місцевій етнічній основі (вона була в основному метісной за походженням), мабуть, не раніше XIV-XVI ст. Важко сказати, яку роль при цьому відіграв іслам, але не слід забувати, що вплив мусульманської цивілізації і тісно повязаних з нею державних інститутів та всієї політичної культури мадагаскарци зазнавали з початку нашого тисячоліття. Розвиток острова під сильним зовнішнім впливом призвело до створення на межі XVIII-XIX ст. в центрі Мадагаскару великого державного утворення Імеріна, по відношенню до якого інші князівства частково визнали васальну залежність. Правитель держави був обожнених вищим власником землі, яку від його імені отримували хлібороби, які платили податки і несли повинності. Існувало чималу кількість залежних і рабів, частково є собою замкнуті спільності типу каст (особливо це стосувалося привезеним на острів неграм). Губернатори областей підпорядковувалися центральному уряду; знатні аристократи мали спадкові володіння.