Тропічна Африка і іслам

Як добре видно з викладеного матеріалу, іслам в цілому зіграв величезну роль у формуванні африканської державності в зоні її суданського пояса (про північну мусульманської Африці тут не йде мова) і на східному узбережжі. Як слід оцінити цю роль, особливо з точки зору тих генеральних принципів аналізу традиційних східних суспільств, які використовуються в рамках цієї роботи?

Перше, про що слід сказати, - це важлива, в деякому розумінні вирішальна роль зовнішнього поштовху. У вступній частині роботи вже говорилося про комплекс умов та обставин, що забезпечують реалізацію можливого генезису первинного протогосударства в підготовлених до цього товариства. Там же згадувалося, що процесу генезису державності може сприяти факт існування поруч з трансформується суспільством вже сформованого іншої держави, що призводить, зокрема, до ефекту трібалізаціі і до більш швидкого, ніж під час складання первинного протогосударства без зовнішнього впливу, виникненню державності. Іслам з його потужною і тісно повязаної з релігією, невіддільної від неї і в цілому досить простий політичною культурою зіграв роль такого роду каталізатора в північній частині Тропічної Африки. Можна багато сперечатися на тему про те, що було раніше, яйце чи курка, тобто ранні чисто африканські протодержавне освіти чи вплив з боку мусульманського світу, але факт залишається фактом: іслам сприяв різкому прискоренню процесу і надав йому мусульманський характер.

Друге, що важливо зазначити у звязку з проблемою ісламу в Африці, - це своєрідність африканського ісламу і відверта слабкість створених за його сприяння і багато в чому на його основі африканських державних утворень, особливо при порівнянні їх з тими, що були створені мусульманами поза Африки, причому не тільки на Близькому і Середньому Сході, в Індії або Малайї, але навіть і в Індонезії, тропіки якої цілком порівнянні з африканськими, так само як і расовий тип населення (правда, важливу роль для Індонезії зіграло передувала ісламу індо-буддійське культурний вплив, подібного якому африканці, на відміну від малайців і індонезійців, не мали). Своєрідність полягає й у тому, що африканці сприймали іслам, по-перше, в якійсь мірі вибірково і частково, тобто африканський іслам не був рівноцінний початкового, особливо арабської, представленому хоча б тим же Магріба, звідки до Західної та Центральної Африку йшли потоки ісламської культури. А по-друге, сприймали іслам аж ніяк не всі африканці в тих державних утвореннях, які формувалися за допомогою мусульманських впливів і тим більше були офіційно ісламськими. Мусульманами, та й то далеко не завжди повними, тобто дотримуватися всіх норм ісламу, були лише соціально-політичні верхи та повязані з транзитною торгівлею верстви населення, іноді кочові племена. Що ж до маси землеробів, то вона нерідко майже не було порушено мусульманським впливом і жила за законами предків, згідно з давнім африканським нормам і традиціям, значною мірою збереглися і нині, в тому числі в тих країнах і районах Африки, які вже тисячу років відчувають вплив ісламу.

Відповідно слабкою виявилася і соціально-політична база ісламських держав і тим більше протогосударств в Африці. Процвітали ті з них, що були тісно повязані з арабо-африканської торгівлею, причому саме тоді, коли ця торгівля процвітав. У періоди ослаблення, розпаду, поразок від колишнього ісламського впливу з його культурою, включаючи і політичну, залишалося часом не такі вже й багато. Нерідко при цьому вплив ісламу доводилося відновлювати заново і майже на порожньому місці, - що, до речі, і робилося в пізньому середньовіччі представниками різних течій ісламу, у тому числі активними мусульманами-Марабут, що належали до тих чи інших войовничим суфійські орденів, відгалуження яких щедро зміцнювалися в різних районах Північної Африки (найбільш численними на перших порах були філії ордена-таріката Кадірійя; пізніше, у XVIII-XIX ст., стали активно діяти і представники багатьох інших орденів).

Ослаблення ісламу як релігії і культури було тісно повязане із загальною відсталістю того середовища, з якою йому довелося мати справу в Африці. Поза сумнівом, іслам багато в чому посилив що виникали тут слабкі ранні політичні утворення за рахунок властивих цій доктрині інститутів. Але цього було мало. Звичайно, і в Азії іслам не скрізь процвітав, як то бувало в стародавніх і розвинених зонах тисячолітньої цивілізації. Траплялося йому потрапляти і в інші райони, надаватися релігією порівняно відсталих гірських племен, наприклад в Афганістані. Однак при цьому іслам залишався в мусульманському оточенні, що означало для нього і для виховувалися в дусі ісламу народів дуже багато чого. Інша річ Африка, де постійне і сильний вплив ісламу, яка могла б зіграти роль мусульманського оточення, залишалося на півночі континенту і було відокремлено від решти його частини не тільки Сахарою, але і расовим барєром. А відсталість робила свою справу: нерідко мусульманська релігія лише зовні зачіпала численні громади африканців, як би ковзаючи по їх поверхні, граючи роль такого собі необовязкового антуражу.

І все ж, незважаючи на все сказане, іслам відіграв величезну роль в історії Африки. З точки зору політичного та економічного розвитку - величезну роль. Чималу роль і в плані соціальних зрушень, хоча тут вона багато менше. Ісламу не вдалося зруйнувати етнічні та соціальні барєри, що відокремлювали африканців один від одного, не вдалося перетворити мешканців ісламізувати районів Африки в населення умми, тобто в єдину громаду нерозчленованих на етноси правовірних. Не вдалося ісламу принести до Африки і високу цивілізацію. Іслам у принципі, дотримуючись заповідей пророка, не схильний заохочувати рабовласництво (якщо раб правовірний, він не раб), хоча невірних мусульмани здавна звертали на рабів. Але ніде і ніколи рабство не сягала таких розмірів, як саме в Африці, звідки мусульманські торговці за багато століть до португальців вивозили на продаж сотні тисяч, якщо не мільйони африканців. Словом, для багатьох мусульманських торговців Африка була ринком рабів. І хоча расового упередження до негрів у них не було, а велика кількість негрітянок в гаремах вело навіть до зміни расового типу арабо-мусульманського населення Африки, африканська работоргівля в широких масштабах розпочата була все-таки мусульманами.