Історична роль колоніалізму

Колоніалізм не користується доброю репутацією. Більш того, в самих країнах Сходу, так само як і багато в чому підтримувала їх у цьому марксистської історіографії, до порівняно недавнього часу було прийнято навряд чи неоднозначно вважати, що колоніалізм - це зло. Ще недавно серйозно розроблялися концепції, що виходили з того, що, якби не колоніальне втручання держав, який приніс стільки нещасть народів Сходу, вони б досягли на сьогодні багато більшого. Зараз від настільки прямолінійних позицій фахівці в основному відходять. Але упередження до капіталістичної колонізації залишається. І, треба сказати, далеко не безпідставне.

Перш за все колоніалізм, особливо ранній, був відзначений не лише жорстокостями, починаючи з работоргівлі, а й безсоромної ставкою на розграбування природних багатств Сходу та експлуатацію дешевої праці його населення. І далеко не випадково саме там, де це виявлялося найдовше і до того ж у дуже непристойної формі, вже на рубежі нашого століття склалося щось на зразок комплексу провини колонізаторів (відозву Девентер «Обовязок честі» в голландській Індії). Чорним плямою на совісті європейців назавжди залишиться африканська работоргівля. Та й міркування англійців на тему про те, наскільки важко «тягар білої людини», взяту ними на себе в Індії, - теж у кінцевому рахунку лише спроба зробити хорошу міну при поганій грі: кожному з англійських колонізаторів було добре відомо, що ніхто ніколи не просив їх брати на себе такий важкий для них «тягар». Словом, колоніалізм прикрашати не доводиться.

Інша справа - проблема історичної ролі колоніалізму. Про це варто сказати окремо. Справа в тому, що сучасні араби чи індійці, не кажучи вже про африканцям, мають чималий рахунок саме до колоніалізму, з ненавистю говорять про його спадщину, гнівно викривають прояв неоколоніалістскіх тенденцій і в той же час, як правило, досить спокійно ставляться до звірств Чингис -хана або Тамерлана, до нелюдяності африканських вождів, які продавали за рушниці і спирт в рабство своїх бранців і навіть одноплемінників. Чому так? Справа пояснюється досить просто. На війні як на війні: одні завойовують, інші від того зазнають втрат. Все зрозуміло і само собою зрозуміло, як зрозуміло і те, що правителі розпоряджаються життям своїх підданих. Інша річ - чужі, європейці, що зявляються на Сході зі своїми незрозумілими для його жителів нормами, іншими принципами та цілями. Це не просто ворог, а лихо, що загрожує зруйнувати все, чим люди живуть, на чому стоять. І не дивно, що традиційна структура Сходу завжди чинила опір колоніалізму, мобілізуючи для цього всі свої сили. Звідси й невичерпна ненависть до нього, не просто дожила до наших днів, але й час від часу набирає силу і виявляється в потужних вибухи на кшталт іранського.

Іншими словами, принципове, структурна невідповідність і, як слідство цього, енергійне неприйняття західного стандарту протягом століть формували певний стереотип відносин Сходу до колоніалізму, колоніального капіталу. Суть такого стереотипу зводилася до неприйняття, опору, відторгнення чужого. А оскільки протистояння свого чужому є одним з найдавніших модусів поведінки людини, висхідним не тільки .. до первісності, а й до досапіентним формам його стадного існування, то не дивно, що стереотип виявився стійким і сильним, дожив до наших днів і багато в чому задає тон і сьогодні.

Академічний аналіз не може пройти повз такого явища. Але дослідник не повинен йти на поводу в нього і, керуючись будь-якої політичної, ідеологічної або публіцистичній злободенністю, спотворювати істину. Істина ж полягає в тому, що колоніалізм зовсім не може бути однозначно охарактеризований лише як зло. І справа не тільки в тому, щоб збалансувати саму формулу: колоніальний капітал жорстокими методами експлуатував Схід, грабував його ресурси, але, зламуючи традиційну структуру, сприяв тим самим розвитку колоній. Мова не тільки про виваженості оцінки, хоча це саме по собі вже досить важливо, бо дозволяє уникнути однобічності і прямолінійність і відновити реальний стан справ, що важливо для будь-якого неупередженого дослідження. Перед нами всесвітньо-історичного значення феномен, який має потребу в обєктивному аналізі перш за все тому, що без цього багато що залишиться незрозумілим і непоясненим і як і раніше буде оцінюватися й вирішуватися крізь призму ідейно-політичних гасел, зазвичай аж ніяк не сприяють осягнення істини.

Залишаючи осторонь значення колоніалізму для самої Європи, для розвитку в ній капіталізму (мається на увазі первісне нагромадження; варто, однак, зауважити, що роль ресурсів колоніального Сходу в цьому у вітчизняній марксистської історіографії звичайно перебільшувалася), переважне звернемо увагу на те, що колоніалізм і потім колоніальний капітал у всіх його модифікаціях відіграли вирішальну роль зовнішнього фактора, потужного імпульсу ззовні, не просто пробудила традиційну структуру Сходу, а й надала їй новий ритм поступального розвитку. Без такого імпульсу традиційна структура, як і раніше розвивалася б в звичному руслі їй при скромної ролі контрольованого ринку та обмеженою в правах і можливостях приватної власності. І це стосується абсолютно всього Сходу, включаючи і Японію. Ось чому важливість зовнішнього імпульсу можна зіставити з вагою з роллю запліднення живого. організму: це була умова sine qua поп для подальшого розвитку, для народження нової якості.

Відштовхуючись від сказаного, ми маємо право тепер звернутися до проблеми впливу колоніального капіталу на ту чи іншу країну Сходу, до питання про значущість, силі, часу, інтенсивності його впливу. Запитання можна поставити приблизно так: чи мало значення - і якщо так, то яке саме, - та обставина, що та або інша країна була колонією тривалий час або недовго? Що вона була в момент колонізації - розвинуте суспільство або полупервобитное? Що інші країни зовсім не були колоніями, а перебували у положенні залежних, як Туреччина, Іран, Китай? Що третій відчували ледь помітну ступінь залежності (Сіам), а четверті, як Японія, практично не були залежними і, більше того, самі досить швидко стали колоніальними державами?

Звичайно, різниця є, причому досить суттєва. Але в чому саме? Вектор колоніального імпульсу був спільним для всіх - до капіталізму європейського типу. Саме тому незалежні країни Сходу, будь то Японія або Сіам, упевнено взяли старт у цьому напрямі і, кожна в міру своїх сил і сприяли цьому сприятливих обставин, приступили до енергійної трансформації власної структури. Там, ще залежність від іноземних держав і колоніального капіталу була відчутною, цілеспрямованої трансформації в цьому ж напрямку сприяли, причому досить активно, самі європейці, що можна бачити на прикладі Туреччини, Ірану, Китаю (до середини XX в.) І в меншому ступені таких більш відсталих країн, як Афганістан.

Тепер про власне колоніях. Звичайно, міць зовнішнього впливу тут була сильніше, ніж ще б то не було. У Південній і Південно-Східної Азії тривалий вплив колоніалізму поступово долало інерцію традиції і трансформувало структуру на еврокапіталістіческій лад. Це помітно і для Африки, де саме цілеспрямована і несе з собою цивілізаційне початок політика колоніальної адміністрації була тією силою, яка хоча й повільно, але невпинно й успішно прокладала дорогу до еврокапіталістіческому стандарту. І вихідний рівень розвитку, і тривалість періоду колоніалізму, і релігійно-цивілізаційний фундамент при цьому грали свою важливу роль, що безсумнівно позначалося на результатах і темпах розвитку. Але при всьому тому розвиток в цілому йшло в чітко визначеному напрямку - до капіталізму. І в цьому сенсі різниця в статусі - колонія, залежна країн, ледве залежна або зовсім не залежна - була несуттєвою. Набагато більш важливими в цьому сенсі чинниками були такі, як вихідний рівень розвитку, цивілізаційна приналежність і сприятливі обставини, про що вже йшлося в третій частині роботи.

Говорячи про вплив колоніалізму на Схід в цілому, не можна не розглядати його в комплексі, з урахуванням всіх протікаючих і що протікають на сучасному Сході процесів. Мова йде про формування в країнах колоніального та залежного Сходу нової держави і нового суспільства, відповідних трансформується структурі і покликаних сприяти подальшій її трансформації. Саме в цьому історична роль колоніалізму виявилася найбільш виразно.