Модель перше, японська

Цілком очевидно, що до групи країн, що обєднуються в рамках першої моделі, відносяться країни Далекого Сходу, та й то ще не все. Мабуть, до країн цього типу можна віднести і деякі латиноамериканські, що варто врахувати для повноти картини, маючи на увазі трансформацію світу, що розвивається в цілому. Як легко зрозуміти, мова йде про країни, що досягли найбільш помітних успіхів у розвитку по еврокапіталістіческому шляху.

Ці країни зримо зближуються з еврокапіталістіческім стандартом за багатьма основними параметрами: для них характерне повне, практично абсолютне панування вільного ринку з конкуренцією виходять на нього приватних власників. Тут важливо зробити застереження, що мова йде зовсім не про примітивної базарної конкуренції дрібних приватників, що відбивають один у одного покупців або замовників. Такого роду ситуація була нормою капіталістичного ринку на зародкових етапах його формування (чи будь-де в античності, та й то не без застережень). Для розвинутого сучасного світу ринок являє собою щось набагато складніше. Велика тут і патронують роль держави, і контролююча роль системи податків, мит, банківських відсотків та облікових ставок, і т. д. Як відомо, величезну роль на сучасному ринку відіграє мистецтво маркетингу. Не менш відома та роль, яку грають на ньому потужні капіталістичні обєднання, включаючи ТВК. Словом, сучасний ринок - дуже складне і дуже розвинене фінансовоекономічного господарство, до регулювання якого в усіх країнах, включаючи найбільш розвинуті капіталістичні, так чи інакше причетна держава (втім, мова не йде про держкапіталізм як секторі господарства - тільки про патронірующе-контролюючої функції влади, сприяє створенню найбільш сприятливого режиму для своїх при прийнятності його і для всіх інших).

Для нормального функціонування ринку такого типу потрібно його повне панування в рамках тієї чи іншої країни, яка до такого ринку причетна. Чи, точніше сказати, чим повніше панування ринку, тим економічно ефективніше його вплив на економіку країни. І далеко не випадково з цієї точки зору те прагнення до реприватизації навіть у розвинених країнах Європи (в Англії, у Франції), яке стало фактом останніх років і призвело до подолання кризи і до економічного оздоровлення в згаданих країнах. Висновок очевидний: ринок не терпить сторонніх іноструктурних вкраплень. Чим більше в тій чи іншій країні розвинений державний (держкапіталістичних) сектор з усіма притаманними йому елементами неефективного господарювання, тим менше вплив ринку і менший ефект дають ринкові звязку, тим з великими труднощами повязана економіка країни.

Все це добре відомо країнам першої моделі. Більш того, Японія в цьому сенсі показує приклад оптимального вирішення складних проблем. Держава тут нагадує чутливий барометр, моментально реагує на економічні труднощі і приймає майже автоматично заходів, необхідних для регулювання ринку. Не будучи само втягнуто в економіку через будь-які держкапіталістичних підприємства, воно тим не менш весь час тримає свою вагому руку на кермі господарського регулювання, економічної політики. І за цей рахунок японська економіка отримує додаткові очки у конкуренції з іншими.

Держава в Японії давно, щонайменше з повоєнного часу, стало інструментом забезпечення ефективного функціонування господарства країни, зберігши при цьому за собою всі інші функції, необхідні для нормального розвитку суспільства. Головне, що важливо зазначити, воно перестало бути державою традиційно-східним і стало чи не більше державою еврокапіталістіческого типу, ніж держави в країнах Західної Європи чи США. І це стосується не лише держави, але і багатьох інших елементів еврокапіталістіческой структури, включаючи інститути демократії, правові, та й багато інші стандарти. Але що характерно, при всьому тому Японія не перестала бути Японією. Мало того, залишивши за багатьма показниками позаду себе передові держави Європи, Японія не втратила свого обличчя, вона залишилася країною Сходу, причому в цьому її сила і навіть її перевага перед Європою. Досить нагадати про дисципліну праці та відсутність страйків при досить гармонійному співпраці праці і капіталу (корені такої співпраці соціо-психологічні та інституційно сходять до норм конфуціанства). Загалом, Японія - переконливий приклад гармонійного і в багатьох відношеннях дуже вдалий, чи не оптимального синтезу.

По дорозі Японії нині йдуть сьогодні і інші країни. Для всіх них - це і є критерій віднесення їх до першої групи - властиво панування ринкових звязків і залучення переважної більшості населення в сферу такого роду звязків. Характерно і приведення системи державного впливу до японського стандарту або в стан, близький до нього. Найбільш помітний такого роду процес на прикладі Південної Кореї, яка буквально на наших очах перетворилася на демократичну країну. Держава східно-автократичного типу тут, як і на Тайвані, немало зробив в якості силового адміністративного інституту, цілеспрямовано що сприяв трансформації традиційної структури та переорієнтації населення до існування в умовах ринкової економіки. Коль скоро успіхи на цьому шляху було досягнуто (а у плані життєвого стандарту це виявилось у вигляді багаторазового покращення рівня життя), автократичне держава стала відходити на задній план, поступаючись місцем більш відповідним для ефективного функціонування ринкової економіки демократичних інститутів. Зрозуміло, при цьому Корея залишилася Кореєю, так само як і населення китайцями автономно існуючі території (Тайвань, Гонконг) не втратили свого «китайського» особи, що відбивається в збереженні багатьох традицій, норм та принципів життя.

Важливо звернути увагу на те, що ті традиції, які могли перешкодити трансформації структури, ослаблені або видозмінені; ті ж, що не заважали їй, збереглися, нехай часом теж в дещо зміненій формі. У цілому ж саме вплив традиції робить сьогодні Японію Японією, а Кореї - Кореєю, але при всьому тому це вже інша традиція: не та, що задавала тон століттями, а та, що гармонійно злилася з найбільш важливими елементами еврокапіталістіческой структури. Це й призвело до синтезу, тобто до створення якісно нового стандарту. Саме феномен синтезу і є визначальною характеристикою країн першої моделі. Чи не беручись строго визначати, які саме країни і скільки їх вже належать до групи країн першої моделі (частина країн перебуває на підході до неї), можна тим не менш вважати, що такого роду група вже реальність. У певному сенсі перша модель - зразок, орієнтир для багатьох. На жаль, поки недосяжний для більшості.