Країни соціалістичної орієнтації»

Ще раз варто на самому початку помітити, що принципової межі між жорсткими марксистськими режимами і країнами, що орієнтуються на марксизм, немає. Не тому, що немає різниці, вона є і цілком відчутна. Але перш за все тому, що одна й та ж група країн (згадувані вже Ангола і Ефіопія, Лаос і Камбоджа, Нікарагуа) може бути із застереженнями віднесена і до тієї, і до іншої категорії. Тільки при віднесення її до першої категорії потрібні одні застереження, при віднесенні до другої - інші. Повязано це з тим, що група країн, про яку йде мова, характеризується несталим режимом, найчастіше в поєднанні з екстремальної ситуацією перманентної війни, коли стоїть завдання не стільки послідовно втілювати в життя утопічні вимоги доктрини, скільки знаходити оптимальні варіанти для виживання.

Але є й інша група країн, що орієнтувалися на марксистський соціалізм. Це переважно країни Африки, включаючи в різні періоди їх сучасній історії Малі і Гвінею, Гану і Танзанії, Конго і Мадагаскар, Єгипет і Зімбабве, та й ряд інших. Це згадуваний вже Південний Ємен, можливо, ще деякі країни ~ знову-таки в різні періоди їх сучасній історії. Головна відмінність режимів цих країн від жорстких марксистсько-соціалістичних в тому, що всі вони так чи інакше прагнули з самого початку їх «соціалістичної орієнтації» у бік марксизму поєднувати генеральні установки доктрини з її ставленням до приватної власності, ринку, індивіда і колективу з різного роду послабленнями у сфері дрібної приватної власності, обмеженого ринку і т. п. З марксистськими режимами, крім іншого, усіх їх зблизив навмисний акцент у бік одержавлення економіки, а то і націоналізації основної її частини. Крім того, зближує фактором завжди була ідеологічна жорсткість, знову-таки багато в чому приходиш до норм марксистської доктрини, нехай не за буквою, а за духом, як то було, зокрема, в Єгипті при Насер, коли компартія офіційно була заборонена, а влада діяли в близькому до марксистського духу стилі. Щось подібне, нехай із застереженнями, можна сказати і про Бірмі, і про Алжирі.

Для всіх цих країн характерні сильний політичний та ідеологічний вплив на них з боку табору комунізму і постійна допомога зброєю, хоча і не тільки їм. Лідерам Танзанії та деяких інших африканських країн явно імпонувала ідея кооперації по марксівськи, колективізації сільського господарства, яка і була в найбільш послідовній формі втілена в танзанійської системі уджамаа. На правителів Гани в 60-х роках справила враження планова система управління економікою (був прийнятий 7-річний план у 1962 р.). Аналогічний інтерес до плану по марксівськи виявив у 80-х роках Ємен. Про допомогу Єгипту при Насер і говорити не доводиться - вона була різноманітною і обсяг її, був дуже великий, починаючи від поставок зброї і кінчаючи Асуанської ллотіной. Але навіть у тих країнах, де допомога і вплив з боку комуністичного табору були відносно слабкі, будь то Алжир або Бірма, непрямий вплив табору (ось воно - поле напруги) відчувався і сприймалося, у тому числі і за відсутності заяв про намір йти по марксистського шляху.

По-різному країни цієї категорії знаходили обраний ними шлях. На найчастіше орієнтація на соціалізм по марксівськи була як би вимушеною, пояснювалася відсталістю. У слаборозвинених африканських країнах необхідну роль посередника, основного субєкта ринкових звязків із зовнішнім світом і в той же час гаранта збереження життєзабезпечення рівня життя населення брала на себе держава, яка завжди так чи інакше повязане з командноадміністратівнимі методами управління та бюрократичної неефективністю керівництва господарством. Це, природно, сприяло консервації старої структури, тобто заважало розвитку приватної економіки і самому принципом конкурентоспроможного підприємницького господарства, що базується на економічній ефективності. Вихід з цього замкнутого кола в 60-х роках багато хто бачив в ілюзії швидкого і легкого вирішення цієї складної проблеми по марксівськи. Але для країн тієї категорії, про яку йде мова, це була саме ілюзія. Ні в однієї з них практично не було шансів розраховувати навіть на ті початкові успіхи, що продемонстрували в перші роки комуністичного експерименту добре інституалізовані країни з конфуціанським цивілізаційним фундаментом. Пояснюється це тим, що африканські молоді держави не мали ні такого фундаменту, ні тій мірі інституціоналізації, соціальної дисципліни і готовності до перенапруження праці, якими володіли далекосхідні країни (що стосується Єгипту, то тут зіграли свою роль інші причини, що мають відношення до ісламу; це ж відноситься й до інших ісламським країни, робити кроки в напрямку орієнтації на марксизм).

Там, де не було ні фундаменту, ні дисципліни праці, ні адміністративної інституціоналізації, орієнтація на соціалізм по марксівськи приводила до призупинення руху вперед по шляху розвитку, до неспроможності прогодувати себе, нарешті, до перманентного більш-менш глибокої кризи. Але, тому що все це не йшло занадто вглиб і було в чималому ступені зовнішнім, штучним, наносне, то від нього порівняно легко можна було позбутися, що й продемонстрували світу чи не всі африканські країни, які віддали свого часу данину ілюзіям розвитку по - марксівськи. Вихід з кризи був у зміні режиму або у реформах, деколи в тому і в іншому відразу. Особливо помітним процес прозріння став на рубежі 80 - 90-х років, у період глобального краху марксистського експерименту в усьому світі. Зайшли в глухий кут марксистський країни «соціалістичної орієнтації» одна за одною, задкуючи, вибиралися кожна з свого тупика на вихідні позиції і, навчені гірким досвідом, починали рух вперед по рейках капіталістичного ринку.

Загальними для всіх країн цієї категорії є менший ступінь втрат і велика легкість переоріентіровкі, ніж то було з країнами першої категорії, тобто жорсткого марксистського режиму. Тут багато що зіграло свою роль, але головним чином - відносна гнучкість політико-стратегічного курсу, який поєднував вимоги доктрини з розумним допущенням елементів приватної власності, ринку і всього традиційного способу життя. Ситуація вакууму сили і вплив з боку протистояло комунізму капіталістичного поля напруги теж грали свою роль, як, втім, і вплив ісламу й ісламської третьої сили (третє поля) у випадку з мусульманськими країнами, будь то Єгипет, Алжир або Ємен.