Марксистський соціалізм в Росії

Модель, про яку йде мова, найчастіше асоціюють з імям Сталіна, який відіграв вирішальну роль у її реалізації. Однак почали роботу в тому ж напрямку і діяли тими ж методами Ленін і Троцький, що очолили в свій час більшовицький переворот у Росії і навязали змученої і ослабленою країні режим воєнного комунізму. Тільки неминучий крах, який чекав цей режим у 1921 р., симптомом чого був Кронштадтський заколот моряків революційної Балтики, змусив більшовицьких вождів ввести в країні неп, що дозволив їй зітхнути і почати жити по-людськи. Однак неп, як відомо, був лише перепочинком. Який очолив потім більшовиків Сталін досить скоро відмовився від послаблень і став швидкими темпами загвинчувати гайки, повертаючи країну до згаслому було режиму військового комунізму, яка прийняла зовні трохи інший вигляд. Не зупиняючись на деталях, кілька слів про суть тієї моделі, що була створена Сталіним у 20 - 30-х роках і з незначним змінами проіснувала понад півстоліття.

Були ліквідовані приватна власність і вільний ринок, весь економічний механізм виявився сконцентрованим у руках всесильного держави, яка взяла на себе, природно, і функції до межі централізованої глобальної редістрібуціі. Процес концентрації влади та економічних функцій супроводжувався введенням режиму жорстокої диктатури, соціального (проти цілих класів і верств населення) і політичного (проти інакомислення або непокори владі) терору. Найсильніша індокрінація, можлива лише у вік розвинених засобів масової інформації, спекулювала на ілюзіях революційного пориву до світлого майбутнього. Обдурений гаслами народ орієнтувався на швидке подолання труднощів і будівництво основ нового суспільства в умовах нечуваного перенапруги сил при злиденному рівні існування. І багато хто щиро вірили у гасла, були готові все віддати в імя світлого майбутнього.

Для тих, хто не вірив або вірив недостатньо активно, в хід пускався ретельно розроблений, витончений до бузувірства механізм примусу. Мова йде не просто про залякування, прагненні покласти край будь-яке невдоволення. Режим створив індустрію репресій - ГУЛАГ і всі обслуговували його органи, які брали за зразок ленінських чекістів. Був створений і втілювався в життя нормативний принцип загальної стеження і взаємного доносительства з покараннями за недонесення. Все це призвело до того, що людей скував страх, який зробив з них рабів режиму, а підганяли рабів батіг репресій примушував їх працювати, причому багато, до знемоги.

Віра, з одного боку, і страх - з іншого, а також репресії і постійне сверхперенапряженіе - все це були складові того зримого успіху, яким могли похвалитися комуністи, особливо в 30-і роки, коли закладалася основа військової індустрії Радянського Союзу. Війна з фашистською Німеччиною, що вели в тому ж режимі перенапруження і з тим же бездумним марнотратством людських ресурсів, лише посилила генеральні принципи сталінської моделі, як би довівши світу її переваги. Післявоєнний час змін змученої країні в цьому сенсі не принесло. Але зате саме в цей час країна опинилася на межі своїх можливостей, і це обєктивна обставина не могло не позначитися відразу ж після смерті Сталіна.

Справа в тому, що заснований на перенапруженні населення командно-адміністративний режим в його тоталітарної модифікації може приносити скільки-небудь позитивні результати недовго, не більше терміну життя одного потрапив під його безжальні колеса покоління. Ентузіазм наступного покоління неминуче слабшає, віра у досягнення швидких результатів при сверхперенапряженіі сил у нього зникає, а страх без віри та ентузіазму перестає безвідмовно діяти, все частіше дає збої. В умовах відсутності хоч якогось ринку, що виконує функції кровоносної системи соціально-політичного організму, коли заміною ринку виступає саме сверхперенапряженіе (щось подібне до штучного кровообігу), соціальна структура швидко і різко слабшає, опиняється на межі катастрофи. Потрібні термінові заходи щодо порятунку. Які ж?

Потрібен рятівний ринок. І в умовах загального ослаблення соціально-політичного організму і його органів, включаючи і репресивні, в умовах зникнення віри й тотального страху зявляється ринок. Але нелегальний, чорний, з часом розростається до рівня друга - тіньовий - економіки, що бере на себе обслуговування населення. Паралельно з тіньовою економікою виявляється осміліла від страху репресій, настільки властива командно-адміністративного режиму бюрократія, тісно повязана з ділками тіньової економіки в єдину мафіозного типу суперструктурою.

Здавалося б, є ринок, нехай чорний, значить, ось воно, спасіння! Але не так сталося як гадалося. Бюрократія і при чорному ринку уособлює собою все те ж держава, ту ж владу, ту ж систему тотальної редістрібуціі. А причетність економіки до влади принципово несумісна з економічною ефективністю господарства, бо бюрократ не зацікавлений ні в прибутку, ні у відкритому ринковому регулюванні, ні у збуті товарів, вироблених на підприємстві, яким він керує. Його зарплата залежить не від ринку або збуту, не від якості або конкурентоспроможності виробленого товару, а від регулярних виплат з казни. Приблизно так само з тими, хто працює на підприємстві і виробляє товар: не якість і конкурентоспроможність, а кількість товару, вал визначають норму виробітку і відповідно заробіток. Бюрократ може при цьому погріти руки на звязках з ділками тіньової економіки, але ефективності економіки в цілому це не додасть.

Економічна неефективність, що є наслідком такого роду господарського механізму, що веде до розвалу народного господарства, до розбещення відвикають від якісної праці працівника, не зацікавленого в хорошій роботі і тому не включає всіх своїх потенцій. А без економічного інтересу, що реалізується на вільному ринку, структура в цілому приходить в стан стагнації. Правда, чорний ринок, тіньова економіка включає ті потенції, які виявилися непотрібними економіці державної. Саме тут на перше місце виходить інтерес, який не працює там, саме тут має першорядне значення якість товару. Але тіньова економіка і тіньова тому, що офіційно існувати не може, бо заснована на ринку та приватної власності, офіційно системою не визнаних і переслідуваних у кримінальному порядку. Для того, щоб все-таки існувати в таких умовах, понад половину своїх доходів ділки тіньової економіки змушені віддавати на підкуп представників влади. Результат очевидний: тотальна корупція адміністрації і не тільки стагнація, але і гниття структури в цілому.

Весь цей шлях пройшла наша економіка, причому останні його етапи характеризувалися гарячковим прагненням віддати всі кошти країни на військову індустрію, що остаточно понівечило баланс народного господарства. Тільки гігантські доходи від нафтодоларів утримували країну від остаточного краху в 70 - 80-х роках. Але й нафтодолари кінчалися, що зіграло істотну роль у настання епохи кризи перший в історії країни марксистського соціалізму. Крах марксистського соціалізму в СРСР було шоком для всього миру, бо різко змінило баланс сил, перетворило звичну в XX ст. біполярну його структуру в щось інше - чи то монополюсную, чи то багатополюсному, що в умовах величезної кількості накопиченого в розвалі СРСР зброї масового знищення виявилося досить небезпечним для всього світу. Але проблеми розваленого СРСР - інша тема. Для зясування ж проблем сучасного Сходу важливо звернути увагу на те, як втілена в СРСР марксистсько-соціалістична модель еволюції проявила себе в тих країнах, які, будучи завороженими нею, наважилися повторити у себе цей згубний для будь-якого соціуму, в тому числі і для звик до командно-адміністративної структури, ризикований, хоча й для багатьох привабливий соціальний експеримент.