Нововавилонського царство

Після панування касситів Вавилон вступила в тривалу смугу занепаду. Вторгнення Еламу й Ассирії, навала арамеїв на рубежі II-I тисячоліття до н. е.. сильно ослабили політичну могутність Вавилону, який однак ще залишався найважливішим торговельно-ремісничим центром і джерелом культурного впливу. Вторгнення арамеїв відіграло істотну роль у зміні етнічної характеристики Вавилона: значну частину його населення стали складати говорили по-арамейському халдеї (група арамейська племен). Після падіння Ассирії саме халдейську Вавилон знову вийшов на передній план, претендуючи разом з Мідією і Єгиптом на розділ ассірійського спадщини. У сутичці з суперниками правитель Вавилону Навуходоносор II (вже з халдейської династії, правив у 605-562 рр.. До н. Е..) Вийшов переможцем і підпорядкував собі Сирію і Палестину. Саме він розгромив Юдеї і забрав кілька тисяч євреїв у вавилонський полон. Вавилон при цьому правителя стала найбільш могутньою державою, а її столиця була перетворена на неприступну фортецю. Там були зібрані люди з різних країн ( «вавилонське стовпотворіння»), Вавилон став найбільшим і красивим містом світу, прославився своїми палацами і храмами, мостами і садами, серед яких виділялися знамениті висячі сади» - одне з чудес світу в стародавньому світі. Домінантою величезного міста була його «вавилонська вежа» - потужне квадратне в плані ступеневу будову, семиповерховий зіккурат, що досягав у висоту 91 м, зі святинею в честь верховного бога - покровителя міста Мардука.

Після смерті Навуходоносора серед його наступників почалася жорстока боротьба за владу, в результаті якої правителем став Набонід. Цей черговий виходець із халдейських племен було виступив з рядом соціально-релігійних реформ, суть яких зводилася до ослаблення вавілонського жрецтва разом з культами старих богів, починаючи з Мардука, і висування на передній план арамейської божества Місяця - Сина. Розгорнулася у звязку з цими реформами, чимось нагадують реформи Ехнатона майже тисячоліттям раніше, внутрішньополітична боротьба сильно послабила Вавилон і зробила його через чверть століття порівняно легкою здобиччю персів. Коли в 539 р. до н. е.. переможний Кір II підійшов до стін Вавилону, він зумів, обійшовши міцні укріплення, вступити до нього (за деякими даними, осушивши для цього русло річки і пройшовши за її дна). Кір поставився до Вавилону з великою пошаною, зберігши його статус, права та привілеї. Чуже населення, зокрема іудеї, було звільнено і отримало можливість повернутися на батьківщину. Всі вавілонські боги і культи були відновлені, а Набонід, якому було збережено життя і навіть надана посаду правителя однієї з віддалених областей імперії персів, був звинувачений в беззаконні і свавіллі, у руйнуванні традиційної релігії вавілонян.

Падіння Вавилону надовго збереглося в памяті народів і набуло навіть значення якогось символу завдяки тому, що воно через полонених іудеїв було зафіксовано і увійшло до Біблії. Біблійні перекази оповідають про бенкет Валтасара (син Набонід, він очолював оборону міста від персів), під час якого на стіні залу нібито зявилися божественні знаки - кілька загадкових слів ( «мене, текел Фарес»), який віщував падіння міста. Нездатний зрозуміти це застереження і продовжував розгул Валтасар поплатився за це життям.

Соціальна структура Нововавилонського царства була досить складною, що було викликано високим рівнем розвитку товарних відносин і частнопредпрінімательской діяльності. Юридично вавілонське суспільство ділилося на повноправних вавілонян; неповноправних, перш за все чужинців, які жили - на зразок полонених іудеїв - на правах поселенців і переважно перебували на службі в якості чиновників і воїнів; залежних землеробів, що обробляли землі царсько-храмових господарств на правах спадкових орендарів (т. тобто позбавлених власних ділянок або прав на общинний наділ), і рабів, багато з яких, однак, мали не тільки права, але часом і власне майно, певні привілеї, а то і власних рабів (залишаючись при цьому рабами господаря, який одержував за це від них чималий оброк - пекулій).

Це членування помітно ускладнювали коректувати його реальні майнові і тим більше соціально-економічні відносини. Хоча повноправні общинники за правовим статусом стояли на першому місці, у майновому відношенні багато хто з них могли бути на нижчих щаблях суспільства, і навпаки, залежні і навіть щасливі раби, в правовому відношенні стояли на нижчих щаблях, часом виявлялися багатими власниками, експлуатували працю незаможних, які в правовому відношенні могли стояти вище за них. Що стосується боргового рабства, то воно після реформи Хаммурапі у Вавілонії пішло на спад. Практика самопродажу і самозаклада майже зникла (зберігалися, та й то зрідка, в екстремальних ситуаціях, випадки продажу дітей). На зміну боргової рабства прийшла більш прийнятна в нових умовах практика найманої праці. Незаможні різного правового і соціального статусу часом обєднувалися в трудові загони - щось на зразок «профспілок», диктували і добивалися хорошої оплати їхньої праці. Можливо, ця практика була викликана до життя тенденцією до монополізації в приватних руках великих фінансово-економічних можливостей (у Вавилоні були великі торгово-лихварські будинки, які вели широку транзитну торгівлю, здійснювали великомасштабні банківські операції, фінансували комерційні підприємства).

Всі ці процеси, як і раніше відбувалися в рамках традиційної східної структури. Храмові і царські господарства були важливим елементом господарської діяльності, так само як і трудові повинності. Але істотно помітити, що в умовах розвинених приватновласницьких відносин, які були властиві Нововавилонського царства, влада-власність кілька трансформувалася: храмові господарства часом виступали на ринку в якості сукупного власника, який мав юридичну особу, тобто у вигляді свого роду «фірми». Важко сказати, які потенції мало б подібного роду розвиток в інших обставинах, але в конкретних умовах VI ст. до н. е.. і перського завоювання на тому все практично і зупинилося. Більше того, з включенням Вавилона до імперії Ахеменідів економічне значення та фінансова міць вавілонських багатих будинків стали слабшати, хоча і не відразу.