Структура раннеегіпетского суспільства

Високий ступінь централізації управління, на що виникла дуже ранньому етапі розвитку суспільства і держави, змістила багато хто звичні акценти і зіграла чималу роль у формуванні специфічних рис давньоєгипетської структури, яка відома науці аж ніяк не у всіх її важливих деталях. Тут варто згадати, що характер джерел - набагато більш мізерних, від того мало місце в Дворіччя з його сотнями тисяч написаних на документів глиняних табличках господарської звітності, - не дозволяє робити далекоглядні висновки. Навпаки, змушує робити припущення і обговорюватися навіть тоді, коли мова заходить про кардинальні політекономічних принципах і поняттях, наприклад про форми господарства, щодо організації виробництва і навіть про спосіб життя основної маси населення.

Можна припускати, що колись, на досить ранньому етапі існування державності, формою організації та способу життя населення була - як то завжди і скрізь бувало - землеробська община, тобто колектив хліборобів, що обробляли загальну поділену на сімейні наділи землю, повязаних взаємодопомогою, системою реципрокного зобовязань і які виплачували податки владі. Але в давньоєгипетських документах немає свідоцтв про існування подібного роду соціально-господарських структур навіть стосовно до минулого. Швидше за все, це було повязано з тим, що в ті часи, які описані у текстах, громади не було вже, як не існувало і незалежних від влади і підконтрольних їй повноправних общинників типу тих, що завжди чисельно переважали в Дворіччя.

Схоже на те, що древня община в силу якихось вагомих причин (однієї з них слід вважати сам характер господарства у вузькій смузі вздовж Нілу з постійною залежністю від його розливів і необхідністю колективного і керованого з центру праці щодо подолання наслідків цих розливів) виявилася практично цілком поглиненої владою, інкорпорованої в систему царсько-храмових і вельможних господарств.

Невираженний громади різко контрастує з великою кількістю вельможних господарств (фахівці, особливо закордонні, часто порівнюють їх з феодально-кріпосницькими), як посадових, так і особистих, отриманих у спадщину. Є підстави вважати, що історично такі господарства виникли або як господарства номархів, коли вони були правителями окремих протогосударств номів-, або як господарства, подаровані родичам, сановникам і наближеним фараона за службу часто явно з цільовим призначенням - обслуговувати заупокійний культ померлого видного особи. Крім того, існувало чимало посадових господарств, що були в розпорядженні регіональних управителів-номархів та інших сановників та вважалися платою за посаду, тобто знаходилися у тимчасовому володінні посадової особи. Багато хто з посадових і вельможних володінь тяжіли до царсько-храмового господарства і були по суті якоїсь його частиною. Щонайменше частина їх, особливо у періоди ослаблення влади центру і найчастіше по спеціальним указом фараона, отримувала іммунітетние права (це стосувалося і деяких номів храмових господарств), тобто була звільнена від податків у скарбницю, а то й просто ставала спадковою володінням. Як би там не було, але точніше важко щось сказати про дуже непростих взаємозвязках між царськими, храмовими і вельможними, посадовими і особистими, господарствами, не кажучи вже про проблематичність існування поза цього сектора економіки країни (а може, усередині нього?) автономних наділів землеробів, тобто общинного господарства.

Що ж до структурної характеристики всіх згаданих великих господарств, то вони, судячи з наявними відомостями, було в принципі однотипні та схожі за типом з храмовими та державними господарствами Дворіччя того часу, коли рівень централізації адміністрації та регламентації робіт був там максимальним. Так, є підстави вважати, що в давньоєгипетських господарствах були обробляти загонами працівників, «слуг царя», великі поля, урожай з яких йшов у казенні комори. Самі ж слуги царя отримували або видачі з казенних комор, або наділи, за користування якими вони, можливо, теж платили податки. Зустрічаються згадки про те, що «слуги царя» отримували знаряддя праці з складів господарства, користувалися казенним робочою худобою, посівним зерном і т. п. За правоздатності «слуги царя» явно не належали до числа повноправних; серед них були не лише землероби, а й ремісники різних спеціальностей (в зображеннях багато сцен, барвисто змальовують роботу в різних майстернях, від ювелірних та ткацьких до булочних і пивоварень), причому всі вони були підпорядковані начальникам, нерідко зображується з батогами, кийками та іншими недвозначними символами їхньої влади. Ці картини змушують поставити питання про те, чи були взагалі в єгипетському суспільстві часів Давнього царства повноправні? Схоже, що відповісти на нього так само нелегко, як і на тісно повязаний з ним питання про громаду.

Є серед зображень і чужинці - у вигляді полонених із звязаними руками. Можливо, їх перетворювали на рабів і використовували в царсько-храмових державних господарствах. Але що характерно: в рамках тотальної державності і майже загальної залученості в систему державного господарства різниця у правоздатності, що грала таку значну роль у суспільстві Дворіччя, тут не вважалася суттєвою і в усякому разі не підкреслювалася термінологічно. Більш того, найбільш загальний і частіше за інших вживався термін, що означав виробників і взагалі працює, хоча б в сфері послуг, - це Мерет, у звязку з інтерпретацією соціального утримання якого фахівці чимало сперечалися одна з одною. Схоже на те, що цей термін не мав чіткого соціального і правового змісту, що цілком відповідає ситуації, що в Древньому Єгипті структурі.

Резюмуючи, можна сказати, що соціально-правова індиферентність в термінології (Мерет, «слуги царя») свідчить про те, що специфіка давньоєгипетської структури зводилась до згаданої уже тотальної поглиненості населення державою, функції редістрібуціі якого виявилися тому надзвичайно ємними: чи не все вироблене суспільством розподілялася централізовано, за суворими чітким нормам і принципам. Настільки повне, явне і практично абсолютне панування держави і його вінчає божественного правителя-фараона було навіть на безпрецедентним Сході. Символом його - явно невипадковим - були гігантські піраміди, що підкреслювали як велич сполучного єдності, так і нікчемність поглиненого владою майже без решти простого трудівника, позбавленої навіть звичних для всіх інших неєвропейських структур общинних форм існування, гарантували деякі його права.

Єгипетська держава періоду Стародавнього царства було потужним і добре організованим апаратом влади, на генеральний що спирався принцип влади-власності. Державне господарство панувало безмежно: всі причетні до влади саме в силу службового становища володіли своїм майном, включаючи не лише посадовці, а й особисті володіння. Даних про купівлю-продаж і про приватні придбаннях ринкового характеру стосовно Стародавньому царству буквально одиниці, причому частина їх щонайменше спірна. Але все-таки до кінця періоду звична описана вище структура під впливом процесу приватизації стала деформуватися. Починався новий період.