Динаміка історичного процесу

Отже, в основі історичного процесу на традиційному Сході з давнину лежало чітко виражене прагнення до консервативній стабільності. Природно, це справила величезний вплив на динаміку процесу. Якщо у Європі це був рух від нижчого до вищого, від відсталого до передового, тобто лінійна динаміка прогресу, то на Сході альтернативою їй виявилося циклічне розвиток. Але чи означає це, що ми маємо справу лише з замкнутими і повторюваними циклами? Чи не вірніше говорити про спіралі, нехай туго стислій, з налягають один на одного витками? А якщо так, то чому ж витки відрізнялися один від одного? І що бачиться в кінці спіралі?

Питання не прості, і від вичерпного відповіді на них поки що варто утриматися. Одне безперечно: Схід не стояв на місці. Нехай повільно, але він еволюціонував, і нехай з реверсом, але в кінцевому рахунку розвивався поступально. І все ж динаміка його еволюції була принципово іншою. Різниця тут не тільки в тому, що розвиток було не лінійним, а циклічним (нехай навіть циклічно-поступальним) і що структура сама відкидала ті інновації, які могли б загрожувати її консервативної стабільності, її прагнення до самозбереження, до гомеостазісу. Є й ще один суттєвий аспект відмінностей, теж тісно повязаний з особливостями структур.

Якщо Європі двигуном прогресу і активним прихильником інновацій був індивід, громадянин-власник, то в неєвропейських і насамперед Стародавнього структурах відбирали й адаптувалися лише ті нововведення, які мали прямо протилежний характер, тобто відповідали нормам корпоративної етики та інтересам держави. Це були в першу чергу нововведення, спрямовані на зміцнення ефективності влади (згадаймо реформи Дарія) або на ослаблення громадських звязків (реформи Шан Яна з його класичною формулою: «Слабкий народ - сильна держава!). Це ж стосується і внутрішнього духу релігійно-філософських учень: конфуціанство в Китаї та індуїзм в Індії, витіснив буддизм, були нововведеннями, неабиякою мірою сприяли посиленню корпоративного колективізму і придушення (якщо вже вони могли виникнути) індивідуалістичних тенденцій.

Виразною тенденцією циклічно-поступальної динаміки історичного процесу слід вважати й укрупнення політичних спільнот: від локальних протогосударств до більш великим регіональним раннім державам, що від них - до розвинених централізованим державам, від централізованих етнічно гомогенних до етнічно гетерогенним супердержави, імперіям, «світовим державам». У ході цього більш кількісного, хоча в певному сенсі також і якісної зміни в орбіту держав та імперій втягувалися багато відсталі периферійні країни і народи, тобто ойкумена весь час розширювалася за рахунок залучення до досягнень цивілізації нових первісних утворень.

Динаміка історичного процесу видно і в зміні взаємовідносин в рамках гігантських суперструктурою. У міру перетворення етнічної гетерогенності в норму зникали настільки важливі раніше традиційні уявлення про кардинальної протилежності «своїх» і «чужих», а це на практиці означало, що рабство чужинців втрачало свою первісну роль. Захоплені в полон, скажімо, перськими Ахеменідам вже не перетворювалися на рабів, у всякому разі поголовно. Та й взагалі раби-чужинці грали все меншу роль у суспільстві, але не тому, що на зміну «рабовласництва» йшов «феодалізм», як формація по-істматовскі, а саме в силу тільки що згаданих причин. Втім, загальна кількість рабів від того не змінювався скільки-небудь помітно, бо рабами після цього все частіше ставали кабальні боржники, злочинці.

Нарешті, розвивалося і суспільство, розкривався його духовний та інтелектуальний потенціал, що знаходило своє відображення в розробці наукових знань (математика, календар, астрономія), у технічних вдосконалення, філософських навчаннях, релігійних системах, не кажучи вже про практичні навички в землеробстві і ремеслах, про що спирається на багатовіковий досвід і постійно вдосконалюватися культурі праці, включаючи агрокультури, ремісничу спеціалізацію, будівельне мистецтво та багато іншого.

Резюмуючи, можна мовити, що давньосхідні суспільства з точки зору поступального історичного процесу аж ніяк не стояли на місці, так що метафора з розвитком по спіралі, з огляду на циклічний характер історичного процесу, тут цілком доречна. Але динаміка історичного процесу на традиційному Сході не тільки не була лінійно-прогресивної, але, навпаки, відрізнялася тим, що не вела до радикальних структурних змін. До цього зводиться головна її особливість. Втім, історичний процес, при всій його однотипності для всього Сходу, був різним стосовно до кожного з великих регіонів, висхідних до великих вогнищ давньосхідної цивілізації.