Японія між першою і другою світовими війнами

Підсумки першої світової війни для Японії були вигідні. Її економіка розвивалася, зовнішня торгівля завойовувала все нові ринки, особливо у Азії, куди сильно скоротився потік товарів з Європи. Хоча в самій Японії незабаром після війни відчувалися її наслідки ( «рисові бунти», спричинені дорожнечею рису, потрясли в 1918 р. країну), в цілому країна була на підйомі. За 1914-1919 рр.. валовий національний продукт зріс упятеро, з 13 до 65 млрд. ієн. Не дивно, що все це вже з початку 20-х років стало служити надійною економічною базою для підтримки агресивної зовнішньої політики.

Добре відомо, що Японія зіграла чималу роль в інтервенції держав проти молодої Радянської Росії. Намагалася вона, як згадувалося, зберегти свої територіальні придбання і в Китаї, не кажучи вже про поставленої в колоніальну залежність від неї Кореї. Але загалом 20-е і навіть початок 30-х років, були періодом порівняно помірною зовнішньополітичної експансії Японії. У деякому розумінні можна сказати, що це був час накопичення нею сил і вичікування сприятливого обстановки. У той же час ці роки були періодом запеклої внутрішньополітичної боротьби, основний зміст якої зводився до прагнення найбільш радикальних верств японського суспільства вийти на передній план і сформувати в країні певну громадську думку. Мова йде про так звану угруповання «молодих офіцерів».

Тут напрошується що кидається в очі аналогія з повоєнної Німеччиною. Хоча між яка зазнала поразки у війні Німеччиною і нажівшейся на війні Японією була чимала різниця, не кажучи вже про відмінності в культурі, політичних та інших традиціях, схожість все-таки є, нехай навіть більш функціональне, ніж сутнісне. Виявлялося воно перш за все в войовничий радикалізмі соціальних груп, які робили ставку на силу і агресію, на культ винятковості і вседозволеності, на війну і знищення. «Молоді офіцери», чий вплив в Японії в 20-30-ті роки дедалі посилювався, вимагали практично того самого, що й нацисти у Німеччині, - відмови від багатопартійної системи і відповідальних перед парламентом кабінетів, диктатури всередині країни і експансіоністської політики поза нею.

Далеко не відразу - як і в Німеччині - вони домоглися свого. Спочатку процес йшов швидше у зворотний бік. Капіталізм успішно розвивався, зростав робітничий клас, збільшувалися ряди інтелігенції, зміцнювалися завойовані в соціальних боях права трудящих. У 1919 р. було знижено майновий ценз, внаслідок чого електорат в країні збільшився до 3 млн. (з 56 млн. населення), а в 1925 р. виборче право стало загальним, правда, тільки для чоловіків. У Японії одна за одною виникали і зміцнювали свої позиції нові політичні партії, у тому числі комуністична (1922). Парламентські кабінети прагнули, хоча і не завжди вдало, протистояти натиску енергійного «молодих офіцерів», чиї представники часом включалися до кабінету міністрів. Словом, баланс сил поки зберігався, хоча і ставало все більш очевидним, що енергія войовничого радикалізму бере гору.

У 1927 р. до влади прийшов кабінет генерала Танака, налаштованого дуже агресивно. Саме за нього знову був направлений японський експедиційний корпус в Китай, в Шаньдун. Незабаром, проте, війська були виведені, що стало однією з причин падіння кабінету Танака. Однак «молоді офіцери» не здавалися; У 1930-1932 рр.. вони зробили декілька путчів і політичних вбивств, що наблизило їх до мети. Восени 1931 Японія почала окупацію Маньчжурії, де в 1932 р. було створено згадуване вже держава Маньчжоу-то на чолі з маріонеткою Японії Пу І, останнім китайським імператором.

У 1933 р. Японія, щоб розвязати собі руки, демонстративно вийшла з Ліги Націй, що відмовилася визнати Маньчжоу-го. Знову був посланий японський експедиційний корпус у Китай, на цей раз в провінцію Жехе; з 1935 р. почалося військове проникнення японських військ в степи Монголії. Правда, вибори 1936 пройшли в Японії під знаком безперечного успіху сил, які виступали проти агресії і фашизму. Неугодний уряду новий парламент був розпущений, але і проведені услід за тим вибори в березні 1937 р. дали той же результат. Уряду і тих, що стояли за ним правлячим колам, які співчували «молодим офіцерам», ставало все більш очевидно, що демократичною процедурою слід протиставити сильний авторитарний режим, що й було зроблено. У листопаді 1936 р. Японія підписала з Німеччиною відомий антикомінтернівський пакт, ніж привязала себе до німецького фашизму, а влітку 1937 р. почалася японо-китайська війна, під знаком якої пройшло майже ціле десятиліття. З початком війни економіка Японії була переведена на воєнні рейки. З партійної боротьбою і парламентською діяльністю практично було покінчено. Було взято твердий і рішучий курс на розширення військової експансії і провокацій, зокрема і проти СРСР. «Молоді офіцери »були задоволені: армія і генералітет в Японії не тільки вийшли на передній план, а й стали як би символізувати силу, міць, процвітання і нещадність країни, з 1938 р. почала відкрито претендувати на встановлення« нового порядку »у Східній Азії.