Туреччина
Як про те вже йшлося, сучасна Туреччина (бл. 55 млн. чол.) Досить впевнено розвивається по капіталістичному шляху, причому динаміка її розвитку (майже регулярні військові перевороти з подальшим виходом на передній план парламентського демократизму) свідчить про те, що країна в цілому досягла достатньої зрілості в процесі модернізації і трансформації. Ні фундаменталізму, ні соціального екстремізму - заради захід впливу яких, власне, і брали владу військові - вже не здолати тенденції, що намітилася поступального розвитку капіталістичних методів в економіці і парламентарних в політиці. У цьому змісті в країни, не дивлячись на недавно ще характерну для неї нестабільність, цілком надійні позиції, чого не можна сказати ні про Іран, ні про Афганістан.
Наприкінці 80-х - початку 90-х років ця тенденція була вже відчутна практично у всьому - і в економіці, і в політиці, і в соціокультурних стандартах. Економічні реформи, що відбувалися ривками, але врешті-решт дали бажаний результат, призвели до перетворення господарства країни. Упорядковано валютно-фінансові звязки: тільки за пять років, 1986-1990, обсяг іноземних інвестицій перевищив їх суму за попередні 30. Цьому сприяли і явно намітилася нарешті політична стабільність в країні, і ліберальне законодавство, і конвертованість турецької ліри, і порівняно дешева робоча сила.
Політичний плюралізм в сучасній Туреччині цілком відповідає світовим стандартам, що побічно сприяє включенню цієї країни не тільки в ЄЕС (Європейське економічне співтовариство), а й в інші організації обєднаної нині на очах усього світу західнокапіталістичній Європи. Туреччина демонструє миролюбну зовнішню політику, що особливо важливо. відзначити в наш час, коли на території колишнього СРСР виникло декілька самостійних держав, у тому числі не тільки мусульманських, але і тюркомовних. Від того, які звязки встановлять з ними їхні східні сусіди і чи не в першу чергу Туреччина, залежить багато в чому майбутнє великого регіону. Якщо курс на звязки з Іраном означає сьогодні курс на ісламський фундаменталізм, то звязку з Туреччиною ведуть до іншого шляху, до становлення демократичного сучасного капіталізму. І важливо помітити, що керівники Туреччини добре усвідомлюють і активно сприяють цьому. Можна помітити в цьому звязку, що, мабуть, йде потроху в минуле і жорсткий вірмено-турецький антагонізм, довгі десятиліття що харчувалися страшними спогадами про геноцид турецьких вірмен. У сьогоднішніх умовах виникають можливості для плідної співпраці Туреччини з її найближчим сусідом, незалежною Вірменією, дуже потребує в такій співпраці. Тісні контакти встановлює Туреччина з Азербайджаном і новими державами Середньої Азії, в першу чергу тюркомовними.