Загальні положення тактики допиту

Серед доказів, за допомогою яких встановлюється факт вчинення злочину, винність конкретних суб'єктів, наявність обтяжуючих, пом'якшуючих та інших обставин, що виявляються в ході розслідування, дуже важливу роль відіграють показання (ст. 76-79 КПК України). Здійснюючи злочинне зазіхання, винний, крім матеріальних, залишає ще й ідеальні сліди образи у свідомості людей. Потерпілі, свідки-очевидці, співучасники вчиненого, самі зловмисники зберігають їх в пам'яті, стаючи, таким чином, носіями інформації, необхідної для встановлення істини по кримінальній справі розслідується. Отримання таких відомостей шляхом допиту дуже важлива і важка задача.

Будучи найпоширенішим слідчим дією, допит це сукупність пізнавальних і посвідчувальних операцій, що виконуються слідчим, дізнавачем (прокурором, начальником слідчого відділу) за що знаходиться у виробництві кримінальній справі або у зв'язку з виконанням окремого доручення (у порядку здійснення прокурорського нагляду чи процесуального керівництва попереднім слідством) з метою отримати і зафіксувати свідчення про обставини, що мають значення для розслідуваної справи.

Суть допиту полягає в тому, що при його виробництві слідчий, застосовуючи розроблені криміналістики і апробовані слідчої практикою тактичні прийоми, спонукає допитуваного дати свідчення про обставини, що прямо чи опосередковано пов'язаних з розслідуваним злочином. Вислухуючи і аналізуючи повідомляються відомості, слідчий фіксує їх у протоколі допиту, щоб надалі вони могли бути використані як докази по справі розслідується (ст. 83 КПК України).

При цьому переслідуються такі цілі:

1) з'ясувати обставини, що підлягають доказуванню у справі;

2) виявити джерела, з яких можна отримати відомості про що розслідується злочинному подію;

3) перевірити достовірність зібраних доказів.

Досягнення цих цілей забезпечується ретельною підготовкою до виробництва допиту, застосуванням відповідних тактичних прийомів, дотриманням загальних правил проведення допиту, що містяться у ст. 189 КПК України, а також етичних норм.

Підготовка до допиту один з основних умов отримання від допитуваного достовірних і повних показань. При цьому слідчому необхідно:

а) проаналізувати матеріали справи, щоб визначити чи уточнити процесуальний статус викликається на допит суб'єкти: потерпілий, свідок, підозрюваний, обвинувачений, експерт;

б) уточнити предмет його свідчень (якщо для цього необхідні спеціальні знання, потрібно вивчити відповідну літературу, отримати консультацію фахівця, розібратися в технологічному процесі і т.п.);

в) з'ясувати соціально-демографічні дані, психофізіологічні якості суб'єкта, що викликається на допит (стать, вік, освіта, професія, культурний рівень, погляди на життя, характер, темперамент, воля, можливі психічні стани при допиті: страх, замкнутість, готовність до конфлікту і т.д.);

г) встановити коло осіб, які повинні брати участь у допиті (захисник, перекладач, педагог, законний представник та ін), вжити заходів до їх явки;

д) визначити місце і час допиту, спосіб виклику його учасників з урахуванням вимог ст. 187, 188 КПК України;

е) вибрати оптимальну послідовність виробництва допитів: першими допитуються особи, які мають найбільш важливими відомостями, а також ті, які в силу об'єктивних і суб'єктивних причин можуть забути окремі обставини і деталі злочину (малолітні, особи похилого віку, хворі та ін); суб'єкти, що знаходяться в матеріальній або іншій залежності від обвинуваченого (якщо по справі проходить кілька обвинувачених, необхідно розібратися у їхніх взаєминах);

ж) підготувати докази, які будуть пред'явлені під час допиту, передбачивши можливі аргументи на випадок, якщо допитуваний спробує їх зганьбити або спростувати;

з) підготувати відповідні засоби фіксації показань (бланки протоколів, аудіо - чи відеотехніку, персональний комп'ютер), створити умови для доброякісного допиту (прибрати зі столу все, що може відволікти увагу допитуваного, виключити вплив зовнішніх подразників і т.п.);

и) скласти план допиту, обов'язково включає: обставин, що підлягають встановленню; питання, які необхідно задати допитуваному, розташовані в потрібній послідовності; докази, що необхідно пред'явити для отримання правдивих показань.

Суть організаційно-підготовчих дій в кожному випадку визначається з урахуванням обставин розслідуваної злочину, процесуального положення допитуваного, значущості його показань, технічної оснащеності слідчого та інших факторів.

Отримані від допитаного суб'єкта відомості можуть стати доказами у кримінальній справі, якщо дотримані процедура допиту, а також етичні, моральні основи його виробництва. Для повних і достовірних показань необхідний індивідуальний підхід до кожного допитуваного, для чого рекомендовано застосування тактичних промови.

Тактичні прийоми допиту це розроблені криміналістики і апробовані слідчої практикою оптимальні способи встановлення з допитуваним психологічного контакту, нейтралізації його негативного настрою до розслідування і надання на нього психічного впливу з метою отримати повні і достовірні свідчення.

Тактичні прийоми допиту вельми різноманітні, вони відрізняються один від одного за змістом та цілями застосування. Однак деякі з них, будучи універсальними, можуть застосовуватися при виробництві будь-якого допиту.

Допит умовно можна розділити на наступні стадії: підготовчу, вільну розповідь, відповіді на запитання слідчого і заключну.

На підготовчій стадії слідчий встановлює особу допитуваного, його анкетні дані, роз'яснює йому права та обов'язки, вирішує питання про необхідність участі в допиті перекладача. Потерпілого і свідка, які досягли +16-річного віку, а також експерта слідчий попереджає про кримінальну відповідальність за ухилення від дачі показань і дачу завідомо неправдивих показань.

Основне завдання даній стадії створити умови, оптимальні для отримання від допитуваного показань і забезпечення їх достовірності. Для цього важливо встановити з ним психологічний контакт. Останній може бути досягнутий застосуванням досить поширеного і зазвичай виправдовує себе тактичного прийому, що складається в проведенні так званої "розвідувальної" бесіди.

Розмовляючи з допитуваним на абстрактні теми, слідчий повинен з'ясувати, які з них йому найбільш близькі, щоб перейти до їх обговорення. Спокійний розмова знімає внутрішню напругу, зменшує хвилювання допитуваного. Крім того, слідчий отримує додаткові відомості про мовні, розумових, емоційних та інших психологічних властивостях даного суб'єкта, значущих для вибору тактики виробництва власне допиту.

Щоб спілкування було результативним, слідчий повинен вміти подумки ставити себе на позицію співрозмовника, проявляти зацікавленість до його словами, не виявляти нетерпіння, негативних емоцій.

На стадії вільного оповідання допитуваний повідомляє відомі йому відомості про обставини справи. Вільне виклад дає йому можливість зосередитися, пригадати окремі факти і деталі події, значимі, на його погляд, для розслідування. Слідчому рекомендується уважно, не перебиваючи, вислуховувати вільну розповідь. Навіть тоді, коли допитуваний повідомляє завідомо неправдиві відомості, їх теж варто вислухати спокійно. При цьому не можна проявляти недовіри до отримуваних свідченнями, допускати зауваження, насмішки, переривати допитуваного. Коли остання іде далеко в сторону, рекомендується нагадати йому про необхідність давати свідчення по суті розслідуваної справи.

Якщо допитуваний замовчує про відомості, що мають криміналістичне значення, або що повідомляються їм дані суперечать матеріалами кримінальної справи, допит переводиться в наступну стадію, коли потрібно застосовувати тактичні прийоми, які спонукають до дачі свідчень.

Такі прийоми засновані на постановці слідчим питань, спрямованих на отримання додаткових відомостей про значимі факти і обставини або на уточнення свідчень, усунення в них неточностей і суперечностей. Ставлячи уточнююче питання, слідчий може запропонувати допитуваному пояснити, в якій частині його свідчення можна вважати відповідними дійсності.

Якщо допитуваний не може пригадати окремі факти і деталі події, слідчий ставить питання, спрямовані на пожвавлення асоціативних зв'язків, щоб відновити в пам'яті потрібні відомості.

Коли є підстави думати, що допитуваний повідомив неточні відомості, слідчий ставить питання, спрямовані на з'ясування умов сприйняття цікавлять обставин, встановлення інших способів перевірки сумнівних даних.

Тактичні прийоми вибираються з урахуванням процесуального положення допитуваного, особливостей його особи, або бажання небажання давати правдиві свідчення й інших факторів.

Повинна бути виключена постановка питань, в яких у неявній формою міститься бажаний відповідь (навідні запитання). Недопустимі тактичні прийоми, пов'язані з обманом, погрозами або шантажем, фізичним або психічним насильством, приниженням честі та гідності допитуваного, спонукання до дачі неправдивих показань, обмови або самообмови, а також зорієнтовані на низинні спонукання (користь, помста тощо), неуцтво і забобони.