Наукові основи криміналістичного дослідження письма та письмового мовлення

Освоєння листа пов'язано з розвитком взаємообумовлених двох навичок: інтелектуального навички писемного мовлення і рухового навику почерку, що формуються, як правило, водночас. Письмова мова це зміст документа і мовні засоби його вираження. Почерк відображення на папері системи рухів при виконанні письмових знаків.

При дослідженні листа аналізу піддається весь комплекс характеристик рукописної тексту, його смислова та графічна сторони, хоча по них вирішуються різні завдання: по письмовій мові встановлюється автор документа, а за почерком його виконавець.

Можливість встановлення автора і виконавця рукописного тексту базується на індивідуальності (неповторності) і сталість (стабільності) письмово-мовних і графічних навичок. Їх прояв у вигляді ідентифікаційних ознак листа протікає у відповідності з психофізіологічних вченням про вищої нервової діяльності людини.

Формування листа залежить від умов навчання; суспільного середовища, в якій обертається чоловік; специфіки його трудової діяльності та психофізіологічних здібностей особистості. На стійкість навички письма дуже впливає ступінь його автоматизації у вищій нервовій системі. Чим ця ступінь вище, тим важче перебудова навички.

Збереження звичного стереотипу виявляється і при спробах навмисного спотворення особливостей письмової мови і почерку. Який би спосіб маскування індивідуального листи при цьому ані використовувався, власні навички, закріплені виробився стереотип, зберігаються і відображаються в спотвореному листі.

Автоматизм листа проявляється до тих пір, поки воно здійснюється в звичайних умовах. Різке їх зміна (фізичні чи психічні перевантаження, навмисне спотворення писемного мовлення або почерку) призводить до ослаблення автоматизованої листа, до його виконання під посиленим контролем свідомості. Однак з огляду на короткочасності нових умов склалася раніше манера письма не руйнується.

Індивідуальність і сталість проявів у листі особливостей письмово-мовних і графічних навичок дозволяють ідентифікувати особи автора і виконавця документа.

Під письмовою мовою розуміється відображення у рукописному викладі психофізичних та інтелектуальних особливостей думок людини: яким стилем написаний текст, які словниковий склад мови та рівень грамотності що пише.

Об'єкти криміналістичного дослідження писемного мовлення підрозділяються на ідентифікуються і ідентифікують. Ідентифікованим є конкретна людина, автор документа, що ідентифікує а документ, що відобразився ознаки письмової мови його упорядника.

У людини в залежності від умов навчання, культурного і освітнього рівня, практики листи, характеру трудової діяльності, оточення, впливу телебачення, кіно, театру, радіо формується словниковий запас, своєрідна манера вираження думок, використання засобів мови.

У письмовій мові розрізняють зміст і форму. При ознайомленні зі змістом аналізуються його тема (основний зміст); відомості фактичного характеру, посилання на джерела та використані матеріали; згадки автора про себе.

Зміст документа не має такої чіткої індивідуальності, як мовні засоби його вираження. Разом з тим у ньому може бути присутнім фактична інформація, корисна під час проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій. Зокрема, за змістом документа можна визначити:

яку мету переслідував автор при його складанні;

причини, що спонукали до складання анонімного документа;

наявність в тексті інформацію про маловідомі факти, події чи обставини, їх деталізація, згадка конкретних осіб, причетних до цих подій.

Форма документа зовнішнє вираження його утримання характеризується граматичними, лексичними та стилістичними ознаками.

Граматичні ознаки відображають ступінь дотримання автором граматичних норм мови. Вони засвоюються з раннього дитинства шляхом наслідування мови дорослих, вивчення в школі нормативної граматики і самоосвіти. Однак у листі нерідко спостерігаються стійкі відступи від сучасних граматичних правил, пов'язані з орфографією, синтаксисом, пунктуацією.

Орфографічні особливості писемного мовлення це правильність написання письмових знаків, а також стійкі помилки: в буквеному складі слова; в роді відмінку; склонениях і спряжених.

Під синтаксисом криміналісти розуміють звичний характер побудови пропозицій, а також стійкі помилки, яких припускаються автором при письмі, пов'язані з побудовою пропозицій, узгодженням слів та зворотів мови, невиправданим поєднанням кількох простих речень в одне складне, зловживанням причетними і дієприслівниковими оборотами, і ін

Пунктуація являє собою стійкі, звичні для автора способи розстановки знаків, з допомогою яких здійснюється смислове членування писемного мовлення.

Автори документів, як правило, по-різному користуються розділовими знаками одні розставляють їх грамотно, інші допускають незначні помилки, треті пишуть із грубими порушеннями правил навіть у примітивних пропозиції.

Звичний спосіб побудови пропозицій, а також стабільність граматичних помилок або відсутність таких все це в сукупності з іншими особливостями листа сприяє ідентифікації автора письмової мови.

В залежності від наявності у документі граматичних помилок загальний рівень грамотності що пише визначається як низький, середній або високий: низький присутність численних помилок орфографічного, синтаксичного і пунктуаційних характеру; середній відсутність грубих помилок в простих випадках правопису, але наявність їх у складних; високий відсутність орфографічних і синтаксичних помилок, обгрунтована розстановка розділових знаків.

Лексичні ознаки це сукупність мовних коштів (слова, вирази, звороти мови) та особливості їхнього використання для пишучим викладення своїх думок. Сюди включаються лексика, фразеологія і зображально-виразні засоби.

Лексика розглядається як словниковий запас, сукупність слів, активно вживаних автором. Вона може бути бідній або багатій. Бідність авторської лексики, як правило, виявляється в невиправдане повторення одних і тих же слів і виразів. Про багатою лексиці свідчать вільне використання синонімів, фразеологізмів, різноманітність визначень і т.д. Разом з тим в ній можуть бути виявлені особливості, що мають значення ідентифікаційних ознак. Це:

застарілі слова (архаїзми), наприклад, "чадо", "око";

нові слова (неологізми), наприклад, "менеджер", "брокер";

історизму слова, якими в минулому позначалися ті чи інші поняття, предмети, явища, нині вже не існують. Наприклад, "розшук", "волосний писар", "диба";

професіоналізми слова, що вживаються особами, об'єднаними за родом своєї діяльності. Наприклад, "осмечівать" складати кошториси;

жаргонізми слова з лексики певних соціальних груп (злодіїв, волоцюг, жебраків), що відрізняються від загальновживаним слів і виразів. Наприклад, "бакси", "ксива";

діалектизми слова, характерні для жителів певного регіону. Так, жителі Північного Кавказу використовують такі слова, як "зараз" зараз, "держак" держак для вил або лопати та ін;

варваризми неправильно вживані слова та вирази, запозичені з будь-якої іншої мови. Варваризми звичайні тоді, коли автор пише на нерідній мові;

вульгаризми слова грубі, нелітературних;

ідіоми своєрідні мовні звороти, властиві будь-якому мови та неперекладні дослівно на іншу мову. Наприклад, "чудеса в решете", "ялинки-палки".

Фразеологія це сукупність стійких словосполучень, що мають неявний сенс (ідіоми, прислів'я, приказки, крилаті слова). Характер фразеологічних оборотів оцінюється з точки зору їх поширеності, архаїчності і національної фарбування. Це дозволяє визначити вік, умови виховання, рівень освіти, національність, ерудицію і спеціальність автора. Так, обороти типа "стрімголов", "ловити рибу в мутній воді", "танцювати під чужу дудку" можна вважати притаманними будь-якому російській людині, у той час як "геркулесових стовпах", "лебедина пісня", "сізіфова праця" типові для осіб освічених і начитані.

Зображувально-виразні засоби це вирази, що вживаються в переносному значенні (метафора, іронія, алегорія, гіпербола, порівняння), і так звані стилістичні фігури (градація, антитеза, риторичні питання і інші мовні прийоми). Зображувально-виразні засоби вводяться для посилення промови, додання їй образності. Створюючи образи, що запам'ятовуються, вони поглиблюють розуміння основного, головного в описуваних подіях і можуть індивідуалізувати письмову мову аноніма.

Стилістичні ознаки включають сукупність лексичних, фразеологічних і образотворчих засобів мови; манеру вибору слів, мовних зворотів, структуру фраз, побудова тексту в цілому, характерну для конкретного автора.

Стиль певною мірою відображає особистість автора тексту, характер його мислення, виробничий досвід, глибину знань, род занять, індивідуальні мовні схильності і звички.

Стиль може бути науковим, публіцистичним (журнально-газетним), офіційно-документальним (канцелярським) виробничо-технічних, художньо-белетристичних і епістолярних (побутовим). Стиль відповідає індивідуальним емоційним, психічним, професійним та іншим звичкам і нахилам автора.

На підставі аналізу ознак письмової мови може бути висловлене припущення про автора анонімного документа: його статевої приналежності; національності; освіту; віці; професії (спеціальності); місці роботи і проживання та ін

Коли в результаті слідчих дій та оперативно-розшукових заходів будуть виявлені особи, підозрювані в авторстві, проводиться підбір матеріалів для ідентифікації автора анонімного документа.

До зразкам, одержуваних для порівняльного дослідження, пред'являються певні вимоги: обсяг, походження, час виконання і тематика.

Рекомендується обсяг до п'яти сторінок машинописного і до десяти рукописного тексту. Однак особлива увага повинна бути приділена якості зразків, віддзеркалення характерних особливостей навичок писемного мовлення автора.

По походженням розрізняють вільні та експериментальні зразки листа.

Вільним зразками вважаються рукописи, виконані підозрюваним самостійно, власноручно, поза зв'язком з розслідуванням злочину. Це можуть бути матеріали особової справи, відрядні звіти, щоденники, листи та інші документи.

Експериментальні зразки це тексти, виконані підозрюваним у пропозиції слідчого. Одержання експериментальних зразків пов'язане з необхідністю перевірки написання підозрюваним певних виразів і слів, які не зустрічаються у вільних зразках. Відбір зразків здійснюється по можливості неодноразово. За часом виконання вільні зразки слід відбирати як можна ближче до моменту появи досліджуваного тексту.

У цих зразках повинні бути тексти, написані на цю ж (або хоча б близьку) тему, що й досліджуваний документ.

При аналізі писемного мовлення експериментальні зразки можуть бути використані тільки для перевірки граматичних, але не лексичних і стилістичних ознак.

При авторознавчу експертизах можна поставити перед експертами наступні питання: чи не є автором анонімного документа громадянин "Н", зразки листа якого представлені; одним або різними особами складено представлений текст; які дані про особу автора документа можна отримати шляхом аналізу ознак письмової мови та ін