Поняття інфляції та її відображення в макроекономічній моделі

Інфляція (от лат. Inflatio - здуття) - довгострокове зниження купівельної спроможності грошей. Розрізняють відкриту та приховану або придушення інфляції. Відкрита інфляція виявляється в тривалому зростанні рівня цін, прихована - в посиленні товарного дефіциту. Відкриту форму інфляція приймає в умовах вільних, рухливих цін, приховану - в умовах жорсткого державного контролю за ними. Від інфляції як процесу слід відрізняти стрибок рівня цін - однократне його підвищення, яке може стати початком розвитку інфляції, але може і не стати ним.

Рівень інфляції при її відкритою формою визначається темпом приросту рівня цін. У практичних розрахунках для оцінки рівня інфляції використовують індекси цін (див. 1.3). При прихованої інфляції для непрямої оцінки її рівня можна застосовувати такі показники, як співвідношення контрольованих державою цін та цін вільного (легального чи тіньового) ринку, витрати часу на пошуки товару, вірогідність здійснення потрібної покупки, обсяг вимушених заощаджень і т.п. Інфляція відноситься до числа основних дестабілізуючих чинників ринкової економіки, і чим вище її рівень, тим більше вона небезпечна.

Інфляція в кілька десятків або сотень відсотків у рік - явна ознака що починається і посилюється кризи грошової системи. Гіперінфляція означає її крах, параліч всього ринкового механізму. Формальний критерій гіперінфляцію був введений американським економістом Філіпом Кеганом, що запропонував вважати початком гіперінфляції місяць, в якому зростання цін вперше перевищує 50%, а кінцем - місяць, що передує тому, в якому зростання цін падає нижче цієї критичної позначки і не досягає її знову принаймні протягом року. Ф. Кеган визнавав довільний характер свого критерію, але вважав його задовільним для дослідження співвідношення між динамікою грошової маси та рівнем цін у випадках вкрай високої інфляції.

Найбільш високий рівень гіперінфляції спостерігався в Угорщині з серпня 1945 по липень 1946 р., коли рівень цін за рік виріс в 3,8 · 1027 раз при середньомісячному зростанні в 198 разів.

Росія в 90-х рр.. ХХ ст. при переході від планової до ринкової економіки пережила дві інфляційні хвилі: довгу в 1992-1996 рр.. і коротке в 1998-1999 рр..

Невеликі темпи інфляції (інфляція повзуча) стали нормою для сучасних національних економік.

Довгострокове зниження рівня цін називають дефляцією (від лат. Deflatio - видування), а уповільнення темпів інфляції - дезінфляції.

Представлення учасників національного господарства про майбутнє рівні цін або інфляційні очікування входять до числа найважливіших параметрів, що визначають їхню поведінку. Тому для комплексного аналізу причин виникнення інфляції і її впливу на економічну кон'юнктуру в макроекономічну модель потрібно включити і інфляційні очікування.

Оскільки функція сукупного попиту відображає фактори, що забезпечують спільне рівновага на ринках благ і грошей, а функція сукупної пропозиції характеризують процеси, що відбуваються на

ринку праці, і технологію виробництва, то макроекономічна модель у стисненому вигляді може бути представлена як модель взаємодії сукупного попиту та сукупної пропозиції. Такий вид макроекономічної моделі буде використаний в цьому розділі.

Виведені в 6.3 та 7.4 функції сукупного попиту та сукупної пропозиції на ринках благ дозволяють визначити, які будуть їхні обсяги при різних фіксованих рівнях цін. Так як інфляція означає безперервне зростання цін, то для її включення в макроекономічну модель необхідно встановити зв'язок між темпом приросту рівня цін та обсягами сукупного попиту та сукупної пропозиції відповідно, тобто побудувати динамічні функції цих агрегатів.