Історія інформаційного ринку

Формування світового та національних ринків інформаційних послуг почалося в 50-х роках XX століття. У перші десятиліття його становлення основними постачальниками на цьому ринку були інформаційні служби академічних, професійних і науково-технічних товариств, державних установ та навчальних закладів, які працюють переважно на некомерційній основі. У цей же період стали виникати і зміцнюватися комерційні інформаційні фірми. Основними споживачами інформаційних послуг до середини 80-х років виступали вчені та фахівці в галузі науки і техніки. Але з другої половини 80-х років їхня частка поступово скорочується, і перше місце на ринку інформаційних послуг стала займати торговельно-економічна та фінансова інформація.

Комерціалізація інформаційної діяльності була повязана з різко зрослим попитом на бізнес-інформацію і змінами умов її здійснення. Розвиток науки і техніки, формування міжгалузевих і проблемно-орієнтованих знань, становлення ринку «покупця» і, як наслідок, різко зріс рівень конкуренції породили потреби у значних обсягах нових видів інформаційних послуг, у тому числі із середини 60-х років і в базах даних (БД). БД, спочатку використовуються як проміжний продукт при підготовці друкованих видань, при наданні на магнітній стрічці придбали самостійне значення інформаційних товарів. На основі подібних БД стало можливим вести обслуговування споживачів у режимах виборчого розповсюдження (ІРІ) і ретроспективного пошуку інформації (РПІ).

Сучасні інформаційні технології побудовані на можливості підключення в реальному часі, тобто

в режимі діалогу (інтерактивна технологія), до автоматизованих банкам даних (АБД), інформаційну основу яких і складають БД по різних предметних галузях. АБД - система спеціальним чином організованих даних, програмних, технічних, мовних і організаційно-методичних засобів, призначених для централізованого нагромадження і колективного багатоцільового використання цих даних .

Серед постачальників інформаційних послуг виділилися фірми, що спеціалізуються на створенні БД, --центри-генератори та фірми, що спеціалізуються на веденні інформаційного обслуговування з використанням БД, --центри-розподільники, що працюють на комерційній основі. Цей вид інформаційних технологій, а також активний розвиток обчислювальної технiки та інших технічних засобів оброблення, збереження і передачі інформації різко підняли продуктивність праці та ефективність роботи великих інформаційних органів. У інформаційну діяльність стало ефективним вкладати капітал, тому що в ній забезпечувалася норма прибутку, що перевищує середню. Сталося визнання нових методів коммуникации, інформаційної інфраструктури в якості ефективного інструменту збільшення продуктивності праці в суспільному виробництві. Інформаційна комерційна діяльність з інфраструктурної стала перетворюватися на самостійну виробничу.

До січня 1993 р. в світі було 3007 генераторів БД і 1438 розподільників, які обробляли 8,12 тис. БД всіх типів (зростання за 17 років у 87 разів). Сукупний обсяг БД досяг 4527 млн. записів (від 200 до 2000 слів один запис). При цьому 288 БД включали більше одного мільйона записів, десять з них більше 100 млн, а 36 - між 10 і 100 млн. записів. Основою зростання обсягу БД з середини 80-х років була комерційна та довідкова інформація. Більша частина БД (68%) була підготовлена в Північній Америці (в основному в США), у Західній Європі - 26%, в Австралії і на Далекому Сході (в основному в Японії) - по 2%, а інші регіони світу були представлені частками процента2.

Але не всі галузі інформаційної діяльності були однаково вигідні для застосування капіталу. Найбільш ефективною була робота центрів-розподільників. Конкуренція їхніх послуг із послугами центрів-генераторів БД викликала

відрахування від доходів центрів-розподільників на користь-центрів генераторів. Це призвело до зростання цін на її інформацію для кінцевих користувачів і переходу більшої частини центрів-генераторів до роботи на комерційній основі. Внаслідок цього центрами-розподільниками США в другій половині 70-х років була розгорнута кампанія за збереження підтримки та субсидування урядом найбільш ресурсомістких і дорогих робіт по створенню БД з метою їх подальшої передачі центрам-розподільника для використання на комерційній основі.

Починаючи з середини 70-х років, зі створенням національних і глобальних мереж передачі даних, провідним видом інформаційних послуг став діалоговий пошук інформації у віддалених від користувача БД - інтерактивні послуги. Розвиток цих послуг викликало зростання кількості дрібних інформаційних служб, що працюють за рахунок надання посередницьких (брокерських) послуг споживачам, які не володіють досвідом використання дорогих діалогових інформаційних послуг. Брокери, як правило, надавали інформацію користувачам у доопрацьованому вигляді, відповідному конкретних інформаційних потреб. Як додаткові послуги могли надаватися копии першоджерел та консультації.

Лідерство на світовому ринку інформаційних послуг захопили США. Темпи зростання цього ринку становили 24 - +30%. Однак із другої половини 80-х років за темпами зростання і за обсягами надання інформації до США упритул наблизилися Західна Європа і Японія (25 - 30% на рік, 6 - 7 млрд. дол. В рік).

Інформаційна індустрія з початку 80-х років здобуває все більшу питому вагу і вплив на економічне та соціальне життя общества3.

На її становлення найбільшу вплив зробили такі технологічні здобутки: персональні компютери; міжсистемна інтерфейси та комунікаційні процесори, що розширюють можливості мережевого доступу до АБД; хост-ЕОМ, що функціонують у режимі поділу часу, з великим обсягом памяті; телекомунікаційні мережі (швидкісні мережі пакетної комунікації); електронна пошта; передача факсимільних зображень.

Обгрунтовуючи право на існування самостійного ринку інформації в сучасній Росії, необхідно відзначити наступні чинники, що підвищують значимість інформації в даний час для економічного та соціального життя:

- Децентралізація управління економікою, які відхід від жорсткого централізованого державного керування;

- Приватизація державної власності;

- Перехід до ринкових відносин, зростаючою конкуренцією супроводжується, зокрема і в традиційно некомерційних галузях (освіта, охорона здоровя і т. д.);

- Інтеграція у світове економічне співтовариство;

- Що змінюються роль і методи державного регулювання економіки і т. д.

Усі перераховані вище фактори сприяли різкого зростання числа користувачів інформацією, особливо управлінського та науково-технічного характеру в промисловості, побутової інформації про стан споживчого ринку, ринку праці, ринку освітніх послуг і т. п. Інформація з розряду "безкоштовного додатку» до факторів виробництва та умов життєзабезпечення перетворилася - як особливий ресурс - у товар. Перетворення інформації на товар та зумовило формування, функціонування і розвиток спеціалізованого ринку інформації (інформаційного ринку).

У нашій країні до кінця 80-х років поняття інформаційної діяльності повязувалося в основному з науково-технічної (НТІ), статистичної та управлінською інформацією, при цьому інші напрямки не розвивались.

Інфраструктура самої розвинутої інформаційної сфери - НТІ складалася з організацій трьох рівнів: перший - всесоюзні інформаційні органи, другий - центральні, галузеві й територіальні органи; третій рівень - інформаційні служби підприємств і організацій. Ця структура була співзвучна що склалася у світі наприкінці 70-х років інформаційному середовищі і, в принципі, могла досить плавно перейти до ринкової моделі розвитку, тобто до відтворення за рахунок власних джерел розвитку. Однак досвід розвинутих країн показує, що виключно на ринкових принципах поки що не працює інформаційна галузь ні в одній країні. Причина цього в тому, що платоспроможний попит на інформаційні

послуги не забезпечує покриття затрат на першому та другому рівнях. Крім того, деякі підрозділу першого та другого рівнів обслуговують і неринкові сектора - соціальні та державні (національна безпека, освіта, охорона здоровя і т. д.) і, отже, вимагають неринкового фінансування. Тому співвідношення обсягів державних та ринкових джерел фінансування інформаційної діяльності визначається платоспроможним попитом на інформаційні послуги «знизу» (ділова бізнес-сфера, фінансова сфера, фахівці, статистика, правова середа), тобто загальним економічним становищем в країні.

Формування секторів інформаційного ринку почалося в Росії в 1990 р. Це були сектора комерційної інформації, біржової і фінансової інформації; ділових новин; спеціальної інформації; НТІ; новин масового характеру. Створювалися ці сектори новими комерційними структурами - незалежними інформаційних, консультаційних, рекламними та аналітичними фірмами, біржами та банками.

Протягом 1990-1991 рр.. було створено близько 500 нових інформаційних організацій на додаток до 100 приблизно державним, що працював раніше на першому і другому рівнях інформаційної інфраструктури країни, зявилося близько 1,5 тис. нових комерційно доступних баз даних (раніше таких було 1,2 тис.).

Особливістю російської індустрії інтерактивних послуг є те, що основними її елементами довгий час були не лайн, а телекомунікаційні служби. До 1991 р. монопольні позиції тут займали Інститут автоматизованих систем (ІАС), що виконує функції вітчизняного національного центру автоматизованого обміну інформацією (НЦАО), а також спільні підприємства Совам Телепорт і ІНФОКОМ, створені за його участю. У ІАС була розроблена мережа ІАСНЕТ - перша вітчизняна мережу пакетної комутації, яка має виходи на міжнародні мережі ЕОМ. Лише ІАС міг підключати вітчизняні АБД до мереж передачі даних і забезпечувати доступ до закордонних АБД, таким, як DIALOG, Reuters, NEWSNET, IP SHARP та ін, що охоплює більше 400 баз даних. У 1991 р. ця монополія була зруйнована у звязку з появою близько десятка організацій, що надають телекомунікаційні послуги всім вітчизняним та іноземним користувачам без обмеження.

Період вибухового зростання з кінця 1991 змінився стабілізацією та навіть зниженням числа інформаційних організацій. Причини цього досить обєктивні: 1) нездатність працювати в ринкових умовах, тобто в умовах конкуренції, пошуку необхідної кількості клієнтів, необхідності активного просування на ринок власних товарів і послуг тощо; 2) фінансова криза, що викликала зниження ділової активності, а отже, і зниження потреб в інформації.

Зустрівшись з дефіцитом інформації і усвідомивши перспективність комерційної роботи в даній області, держава активізувала свою діяльність на російському інформаційному ринку. Воно планує свою роботу зі створення та підтримки систем на застосуванні адміністративних методів для безкоштовного збору комерційної, статистичної, зовнішньоторговельної та іншої інформації та монополізації надання послуг на комерційній основі через обмежене коло структур, вводячи умови обовязкової сертифікації БД та інформаційних систем, а також ліцензування інформаційної діяльності в деяких областях.

Гістограма свідчить про різко збільшених темпах збільшення кількості підприємств і організацій ІВО у 2000 р. На наш погляд, це пояснюється, по-перше, загальним пожвавленням в російській економіці після дефолту 1998 р., внаслідок чого зріс попит і на вітчизняне інформаційне обслуговування, по-друге, різким збільшенням кількості користувачів мережі Інтернет у Росії, зростанням числа провайдерів, які , крім функцій комунікації, стали займатися та інформаційним обслуговуванням.

Саме останньою обставиною і пояснюється випередження ІВО темпів зростання в 2000 р. порівняно із галуззю звязку (22,6% по підприємствах ІВО та 7,7% у предпріятіям.связі).

Зіставлення загальноросійських даних з показниками з Іванівської області ще раз підкреслює явно депресивний характер її економіки. На 1.01.2001 р., за даними Держкомстату (вищезгаданий збірник, с. 316), чисельність підприємств ІВО

в області 54 (в середньому по субєктах РФ - 157), підприємств звязку - 92 (з РФ - 189). Це відставання в першому випадку майже в три, а в другому в два рази, є і наслідком стагнуючої економіки - як реакція на малий попит, і чинником її депресивності, тому що без необхідного і достатнього рівня актуальної та своєчасної інформації в даний час неможлива адекватна економічна , виробнича, комерційна, фінансова і тому подібна діяльність, розвиток науки, освіти та інших галузей.

У світовій практиці на ринку інформації все більшу роль відіграють малі та середні підприємства, що використовують такі переваги в конкурентній боротьбі, як гнучкість, мобільність, краще знання запитів споживача. Приміром, у США в середині 80-х років у цій сфері працювало понад 50% всіх зайнятих в галузі обробки даних і обслуговування компютерів.

Пояснення цьому факту саме просте - в Росії кінця XX і початку XXI століття бізнес високих технологій, якою є і інформаційно-обчислювальний обслуговування, істотно (в рази!) менш доходів, ніж діяльність комерційна. Малі підприємства самі мобільні в цьому значенні. Друга причина полягає в жорсткості політики держави на ринку інформації, в якій є і позитивні моменти, наприклад, посилення боротьби з піратською інформаційною продукцією та послугами, але є і прагнення монополізувати ринок через укрупнення структур, жорстке ліцензування цієї діяльності з застосуванням інших адміністративних важелів.

А враховуючи те, що малі підприємства мають ІВО невелику чисельність (до 100 у науці і науковому обслуговуванні), кількість зайнятих у цій сфері в Росії істотно відстає від загальносвітових показників.