Види інформаційної діяльності та типи організацій інформаційної індустрії

Розглянемо точку зору авторів навчального посібника «Нові информаційні бізнес» на види інформаційної діяльності:

1) традиційні, повязані зі зберіганням та наданням інформації на паперових та магнітних носіях;

2) порівняно нові види діяльності, які отримала завдяки використанню досягнень електроніки (телефон, радіо, телебачення, цифровий звязок і т. д.);

3) види діяльності, обумовлені використанням сучасної обчислювальної техніки, коштів комунікацій і програмного забезпечення.

Автори зазначеної допомоги ділять всі фірми, що займаються розробкою та розповсюдженням інформаційних технологій, на компютерні та інформаційні. Перший тип фірм повязаний з діяльністю з розроблення, виробництва і розповсюдження технічних засобів збору, обробки, зберігання та передачі інформації. Другий тип орієнтований на задоволення інформаційних потреб користувачів. Основні показники, що визначають інформаційну фірму:

- Кінцевою метою діяльності є створення власного інформаційного продукту силами своїх співробітників:

- Надання інформаційних послуг на основі замовлень і підтримку зі своїми користувачами відносин, близьких до неформальних відносин;

- Створення інформаційних продуктів у відповідності зі специфічними вимогами кінцевих користувачів;

- Використання різних машинних носіїв інформації (включаючи як традиційні паперові, так і електронні засоби збереження даних);

- Створення інформаційних продуктів для забезпечення прийняття рішень і підвищення якості цих рішень;

- Отримати прибуток за рахунок надання послуг та інформації, так як користувачі прирівнюють дані послуги до проведення наукових досліджень і повністю їх оплачують;

- Збір і збереження різноманітних відомостей про бізнесі, технологіях та інших областях на відміну від консультацій в галузі управління;

- Стосунок до інформації як до свого кінцевому продукту.

Однак, на наш погляд, навіть таке широке тлумачення інформаційної фірми не розкриває повною мірою діяльності всіх субєктів ринку інформації.

Розглянемо основні підходи до структуризації індустрії інформації.

СІ. Майоров приводить достатньо повний спектр поглядів на це питання, віддаючи перевагу класифікації фірми Cuadra / Elsevier, відповідно до якої виділяються:

1) виробники БД (database producers) - організації, що здійснюють збір інформації і переведення її в машиночитаному форму;

2) інтерактивні служби (online services, vendors, operators, hosts) - організації, що здійснюють інтерактивний доступ до БД, тобто розробляють та експлуатують АБД і що є таким чином основним елементом ринку; нерідко вони самі - виробники БД, або так звані «інтегровані виробники »(integrated producers);

3) шлюзи, або міжсистемна інтерфейси (gateways), - організації, що надають доступ до інших АБД (при цьому часто користувачеві надається можливість роботи з комунікаційним Процесором (front end), за допомогою якого він здійснює пошук необхідних йому БД, а іноді і роботу з ними, маючи справу

з єдиним зовнішнім інтерфейсом, тобто не залежних від конкретних АБД, в яких утримуються БД);

4) телекомунікаційні служби (carriers, telecommunication-network services);

5) користувачі (users), які у свою чергу діляться на кінцевих користувачів (end-users) і на проміжних користувачів, або посередників (intermediaries), що надають своїм клієнтам послуги з інформаційного пошуку. До складу останніх входять бібліотеки, інформаційні центри загального користування (public information centres) а також брокери - фахівці-професіонали, які займаються платним обслуговуванням клієнтів.

З урахуванням того, що ринок інформації, крім ринку інтерактивних послуг, що включає послуги і продукти, що надаються споживачам за іншими технологіями (наприклад, освітні послуги, продукти художньої культури і ряд інших), ми пропонуємо в індустрії інформації виділяти такі типи організацій (або індивідуальних членів ).

Первинним елементом цієї індустрії є виробники інформації - організації, що здійснюють збір, систематизацію інформації та переведення її, при необхідності, в машиночитаному форму. Це - органи державної статистики, зовнішньоекономічні організації, що інформаційні агентства, науково-дослідні інститути та ін

Другий тип - власники автоматизованих банків даних (АБД) - організацію, що здобувають інформацію і здійснюють завантаження її у бази даних. У нашій країні ці функції виконують найчастіше самі виробники інформації. За кордоном функції виробників інформації та власників АБД звичайно організаційно розділені, що пояснюється більш високим рівнем спеціалізації і кооперації в індустрії інформаційного ринку.

Третій тип - власники мереж ЕОМ і телекомунікаційних засобів - організації, що забезпечують доступ користувачів до АБД. Більшість мереж ЕОМ у світі повязане між собою, що забезпечує можливість користувачеві звертатися до АБД, розташованим в різних країнах. Цей вид технології припускає колективний доступ користувачів до інформації, зосередженої як би на одній ЕОМ, що називається в цьому випадку хост-ЕОМ.

Інтерактивні послуги можуть надаватися в локальному і віддаленому режимах. У першому випадку користувачі працюють з терміналів, безпосередньо підключених до хост-ЕОМ і, відповідно, фізично знаходяться в одному місці з цієї ЕОМ. Вилучений режим припускає, що АБД може знаходитися як завгодно далеко від користувача, так що для доступу до нього потрібні спеціальні мережі передачі даних, що називаються глобальними мережами звязку.

Побудова локальних і глобальних інформаційних систем та мереж стало можливим завдяки фундаментальному принципу розподіленої обробки інформації та принципово нової моделі колективу обчислювачів, розробленим вперше в Росії в 1954 р. академіком Е.В. Євреїнова.

Вперше в світі назву, поняття і теоретичне обгрунтування локальних інформаційних систем і мереж було введено І.І. Юзвішіним до Росії в 1964 р. (публікації Московського інституту радіоелектроніки та гірничої електромеханіки). Їм також по тому створено та введено в експлуатацію велику кількість локальних, територіальних та міжнародних багатотермінальних систем та мереж з використанням різних каналів звязку: від телефонної до супутникового. Найбільш значущими з них є:

- Локальна інформаційна система багатотермінальних масового обслуговування (в реальному масштабі часу) в Москві Олімпійських ігор (1980 р.) на пяти мовах;

- Перша в світі Міжнародна багатотермінальних інформаційно-обчислювальна мережа масового обслуговування населення, підприємств, організацій і установ (МІВСМО - прообраз сучасної Інтернет) (1982 р.). В якості телекомунікаційних ліній звязку використовували телефонні канали звязку;

- Інформаційно-космічна мережа прийому-передачі інформації через Інтерсупутник (1988 р.).

Термінологія Юзвішіна по локальних систем та мереж в 1981 р. була прийнята комітетом IEEE (Національний інститут інженерів з електротехніки та радіоелектроніки США - головний в світі за стандартами інформаційних систем) та опублікована у відповідних стандартах: 802.1, 802.2 та ін Ці стандарти використовуються в Інтернет.

У 1987 р. з дозволу ЦК КПРС робочий режим МИВ-СМО був знятий американською компанією CNN, і в тому ж році робота МІВСМО демонструвалася в США по національному телебаченню, після чого став інтенсивно розвиватися Інтернет10.

Сучасна Росія в рейтингу країн за рівнем розвитку телекомунікаційних систем займала в 1997 р. 42-е місце, поступаючись навіть багатьом країнам, що розвиваються.

Основним показником розвитку ринку послуг електрозвязку загального користування телефонна є щільність (ТП) тобто число телефонів на 100 жителів, що прямо Коррель-рілої з показником ВВП на душу населення.

На початку 90-х років ТП в Росії склала 17, у той час як у США - Західній Європі - від 60 до 70.

Кількість ліній міжнародної звязку в 1996 р. зросла до 50 тис., однак для входження у світовий телекомунікаційний простір потрібний як мінімум 100 тис. сучасних ліній міжнародної звязку (цифрові АТС, волоконно-оптичні лінії і т. д.).

У світовій практиці в даний час активно розвивається стільниковий звязок рухома. На початок 1998 р. у світі нараховувалося 207 млн. абонентів стільникового звязку, в тому числі в Північній Америці 60 млн., тобто приблизно 30%. У Росії на початку 1999 р. кількість таких абонентів до становило 500 тис., зокрема в Москві - 50 тис., в Санкт-Петербурзі - 40 тис. абонентів. За прогнозом Міністерства звязку РФ, цей ринок буде зростати в геометричній прогресії: в 2000 р. буде 1 млн., а до 2005 р. - 5 млн. абонентів стільникового звязку. (Довідка: за даними вищезгаданого збірника Держкомстату (с. 467) на кінець 1999 р. було 1415,9 тис. абонентів, а на кінець 2000 р. - вже 3331,2 тис. Зростання за кожен рік становив 2 - 3 рази починаючи з 1994 р.)

Перспективним для Росії є участь у створенні й експлуатації міжнародної системи супутникового звязку «Ірідіум», яка розроблена американською компанією «Моторола сателлайт комьюнікейшнз, Інк». З вересня 1998 р. мережа з 66 супутників звязку і 23 наземних станцій буде забезпечувати бездротову портативну телефонний звязок по всьому світу. Число абонентів у Росії до 2003 р. досягне 200 - 300 тис.

Четвертий тип - інформаційні посередники (брокери) - організації, що здійснюють "навігацію» користувачів в морі інформації, що зберігається в різних АБД. Часто цього організації типу виконують також функції пошуку інформації в декількох АБД на замовлення користувача. Найчастіше це різного роду консалтингові фірми, рекламні агентства, маркетингові фірми і т. п.

Рекомендації інформаційним брокерам у Росії, викладені І.І. Родіоновим в [147, з. 75 - 79], актуальні і по теперішній час.

У Росії найближчим часом основним покупцем інформаційних товарів і послуг будуть комерційні структури, а не державних організацій, як на заході. Тому брокерам, не залишаючи зовсім цей сегмент ринку через його майбутньої перспективності, слід розвивати відносини з багатою комерційної середовищем: біржами, банками, промислово-фі-нансових компаніями і холдингами, торговими будинками, асоціаціями, концернами та громадськими фондами.

Навіть в умовах скорочення прямого бюджетного фінансування інформаційної діяльності брокерам необхідно вписуватися в державні програми, спрямовані на вирішення актуальних соціально-економічних завдань (в частині їх інформаційного забезпечення). Можлива робота як співвиконавців на основі договорів з учасниками програм. При цьому виконання завдання інформаційними брокерами має бути основою для створення комерційних БД, які в майбутньому можна буде запропонувати ринку. Слід повною мірою в рамках виконання державних програм взаємодіяти зі спорідненими організаціями, що мають досвід в інформаційній діяльності (центри стандартизації та сертифікації продукції, органи державної статистики, обчислювальні центри і т. д.).

Другим етапом інформаційного брокерства стане перетворення їх із суто інформаційних в інформаційно-аналітичні та консультаційні центри, які надають послуги з усе більшою часткою доданої вартості.

Збагачення інформації, її виділення і фільтрація стають перспективними напрямами інформаційної роботи. Споживач готовий платити тим, хто знає як найкращим чином використовувати «інформаційне сировину" для того, щоб дати йому можливість отримати максимум у задоволенні інформаційних потреб.

И, нарешті, користувачі інформації, які здійснюють її пошук самостійно чи через інформаційних посредніков12.

Інформаційні потреби суспільства можна розділити на дві частини: масові потреби в однаковій і однорідної інформації та індивідуальні потреби конкретної організації або навіть особи. Створювані для комерційного використання інформаційні ресурси повинні задовольнити обидві ці частини потреб, оскільки тільки вони можуть служити основою комерційного успіху інформаційної діяльності.

Масові потреби поділяються на універсальні, характерні для більшості споживачів, і специфічні, зумовлені предметною областю діяльності споживача інформації.

До універсальних інформаційних можна віднести потреби про характеристики маркетингової зовнішнього середовища, перш за все про макросередовища, а при їх диференціації і по мікросередовищі конкретної фірми.

Специфічні потреби відповідають основних сфер суспільної діяльності:

- Державне керування на різних рівнях;

- Сфера виробнича (у поєднанні з інфраструктурою, до якої належить прикладная наука, управління, маркетинг, збут і т. д.);

- Финансовая сфера;

- Невиробнича сфера, зокрема фундаментальна наука, освіта, охорона здоровя, культура і спорт.

На думку І.І. Родіонова, викладеному в книзі «Зарубіжні центри обробки баз даних» (1993), у світі сформувалася система наступних потреб і відповідні їм сектору інформаційної діяльності:

- Потреба в діловій інформації (біржовий-фінансовим-вої, економічної, статистичної, комерційний, ділових новин);

- Потреби в інформації для фахівців (правової, юридичної, інженерної та науково-технічної);

- Масової сектор та споживчої інформації (новини і література, послуги на основі сучасних засобів телекомунікацій).

Основними споживачами послуг інформаційних є в даний час комерційні організації (промислові і торгові підприємства) - 82% загального обсягу; некомерційні організації навчального та дослідницького напрямку - 8%; державні та урядові установи - 8%; професійні асоціації - 1%; індивідуальні користувачі -- 1%.

Світовий досвід показує, що різке підвищення продуктивності праці за рахунок інформатизації можливо в галузях, істотно відстають від автоматизованого машинного виробництва - у сфері управління, у наукових дослідженнях, в інженерному проектуванні і конструюванні, у охороні здоровя, в освіті, у сфері торговельного та фінансового обслуговування, в сільському господарстві.

Попит на інформацію буде підвищуватися. Перспективними при цьому будуть інформаційні товари і послуги, розраховані на якомога більш широке коло споживачів і одночасно не потребують високих витрат. Другим напрямком виступає орієнтація на невеликі групи споживачів, готових платити за послуги світового рівня за світовими цінами. Для реалізації даного напрямку необхідне співробітництво з закордонними інформаційними службамі13.