Вибір економічної стратегії держави

Будь-яка економічна дія означає вибір, який служить в даний момент задоволення потреб. Ще Адам Сміт висунув тезу "невидимої руки», відповідно до якої кожен виробник, який переслідує свої інтереси, робить то і в таких кількостях, які необхідні суспільству. Ринкова конкуренція служить тим автоматичним регулятором, який гарантує виробництво й розподіл благ.

Ринкова економіка характеризується як система, заснована на приватній власності, свободі вибору і конкуренції, що спирається на особисті інтереси при обмеженою роль уряду.

Класична економіка часів А. Сміта і Д. Рікардо виходила із максимально обмеженою ролі державного втручання у економіку.

Ринкова економіка сформувалася в VII ст. до н. е.. в Стародавній Греції, більше 2 тисяч років - у Китаї. З XVII ст. сформувався всеросійський ринок.

Однак за всіх часів крім ринкової економіки існувала її протилежність: командна економіка.

Командна (планова) економіка характеризується як система, в якій домінує суспільна (державна) власність на засоби виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване керівництво економікою за допомогою державного планування.

Слід застерегти: не існує держави з чисто ринкової або з чисто командною економікою. Найбільш яскравий вираз економіки командного типу зараз демонструє Корейська Народно-Демократична Республіка. Але і тут є грошове звернення, сільський ринок, засади матеріального стимулювання праці, тобто окремі елементи ринкової економіки.

Переважна більшість держав за сучасних умов має так званої змішаної економікою.

Під змішаною економікою мається на увазі такий тип суспільства, що поєднує елементи ринкової та командної економіки, тобто механізм ринку доповнюється активною діяльністю держави.

Кожна держава характеризується особливим поєднанням плану і ринку, і це поєднання залежить від безлічі факторів.

В даний час більшість економістів західних дотримуються думки, що лібералізація економіки є абсолютним благом і всі демократичні держави повинні прагнути до зменшення планового початку. Насправді все набагато складніша.

Провідна роль у визначенні вибору стратегії розвитку суспільства покладається на правлячу еліту країни.Саме еліта (великий бізнес, політики, провідні вчені, засобів масової інформації) економічну формує стратегію держави, а отже, долю розвитку нації. Вся світова історія рясніє прикладами, що підтверджують це.

Приклад перший: японське економічне чудо. До 1867 Японія була типовою феодальної слаборозвиненою країною «чайних будиночків. Що прийшла до влади нову еліта поставила собі завданням перетворити Японію в світового лідера. Шлях до досягнення цієї мети був нелегкий. До середини XX в. еліта японська зробила ставку на прискорену модернізацію економіки і військову експансію.1 Цей шлях привів до нищівної поразки країни у Другій світовій війні. У 1945 р. Японія представляла собою купу руїн. Багато японських економісти закликали перетворити Японію на світового виробника рису, в мирну аграрну країну. На щастя для простих японців, отримали перемогу інші економісти, які виступали за створення сучасного економіки та її поступову інтеграцію в світове господарство як постачальник передових технологій і товарів. При цьому ролі держави надавалося і досі приділяється надзвичайно велике значення.

Приклад другий: доля Аргентини та США. У середині XIX ст. рівень життя в цих двох країнах був приблизно однаковим. Але правляча еліта Аргентини зосередила економічний розвиток країни на видобутку корисних копалин і сільське господарство. Еліта же США повела країну по шляху стрімкої модернізації економіки. Зараз рівень життя в США практично в 10 разів перевершує аргентинський. Уявімо на секунду, що Громадянській війні в США 1861-1865 рр.. перемогли плантатори-жителі півдня, а не промисловці-сіверяни. Навряд чи тоді сучасні США істотно відрізнялися б від Аргентини. Молодий північноамериканський капіталізм був надійно захищений протекціоністською політикою. Недарма засновник протекціонізму німецький економіст Фрідріх Лист створив свою теорію саме під впливом північноамериканської економічної політики XIX ст. Політика Аргентини розвивалася на принципах лібералізму і виявилася незахищеною перед обличчям міжнародної конкуренції. Більш докладно ця проблема буде розглянута у третьому розділі.

Приклад третій: доля Росії. Припустимо, що радянська правляча еліта 1985-1990 рр.. обрала б інший стратегічний шлях. Замість штучної політизації суспільних відносин, радикальної ринкової лібералізації (супроводжувалася крахом системи макроуправленія) існуюча планова економіка мяко перетворювалася б в ринкову на основі ретельно продуманих заходів. Країна вступила б у світове господарство як експортер передових технологій. Це дозволило б запобігти розвал державності, зниження життєвого рівня населення і деградацію економіки. Таким шляхом розвиваються в даний час Китай та Вєтнаму. Занепад Росії викликаний вибором неадекватною економічної стратегії і, головним чином, макроуправляемості втратою через поспішного демонтажу державного сектора.