Класичне міжнародне право. Формування (XVI - XVIII ст.)

З кінця Середніх віків починають складатися матеріальні і духовні передумови міжнародного права. Утворилися великі національні держави із централізованою владою, здатної встановити порядок. За нових умов примітивне феодальний право виявилося непридатним. Замість нього використали римське право, пристосувати його до цим умовам. Воно розглядалося як "писаний разум", як право, властиве будь-якій цивілізованій державі. Затвердження внутрішнього правопорядку мало велике значення для появи ідеї міжнародного права.

Після розпаду Священної Римської імперії і ослаблення верховної влади Папи здійснювалося ними регулювання відносин між державами Західної Європи втрачає колишнє значення. Вакуум Створюється нормативного регулювання. Але і всього цього було недостатньо для появи ідеї міжнародного права. Її поява стимулювалося і загальною атмосферою зростаючого хаосу та страждань від безперервних війн, що послідували після краху Римської імперії. К. Ван Волленховен пише, що до кінця XVI в. склалися "пекельні умови життя".

Лише взаємне виснаження католицьких та протестантських держав у ході Тридцятилітньої війни (1618 - 1648 рр..) Спонукало правителів укласти Вестфальський світ. Мирний договір закріпив нову систему міжнародних відносин у Західній Європі, систему незалежних національних держав. За цих умов і виникла ідея використати право для обмеження свавілля у взаєминах держав.

Підкреслюємо ці моменти, з тим щоб показати, як важко прокладала собі шлях сама ідея міжнародного права. Лише по настійному вимогу житті виникла думка перенести позитивний досвід правового регулювання всередині держав на їх відносини одна з одною. Ця думка явно проглядається в працях Ж.-Ж. Руссо і Дж. Локка. При цьому слід враховувати, що, як пише В.С. Нерсесянц, "в загальноісторичному плані перший формою світської ідеологією, яка відтіснила релігію і зайняла панівні позиції, було юридична світогляд - класичне світогляд буржуазії".

Як й усередині держав, у міжнародних стосунках норми формувалися за використанням римського права. Міждержавні відносини регулювалися за аналогією з відносинами приватних осіб. Суб'єктом міжнародних правових відносин монарх був. Міжнародно-правові концепції ще тривалий час носили переважно Цивілістичний характер. В основі римського права лежало рівноправ'я приватних осіб, в основі міжнародного права - рівноправність держав.

Ідея міжнародного права була сформульована в працях юристів на рубежі XVI - XVII вв.

Серед них найбільш відомим був голландська юрист, богослов, дипломат Гуго Гроцій (1583 - 1654 роках.). У своїй праці "Про право війни і миру" (1625 р.) він уперше детально обгрунтував існування "права, які визначають відносини між народами або їх правителями". У практиці держав йому не вдалося знайти докази існування такого права, тому його джерела він шукає в природі, Бога, моралі. Разом з тим він допускає, що "відомих права могли виникнути через взаємної угоди як між усіма державами, так і між більшістю їх". Ті ж причини визначили домінування природно-правового напряму в доктрині міжнародного права в XVII і XVIII ст.

У розглянутий період юристи не проводили чіткого відмінності між внутрішнім і міжнародним правом ні за сферою дії, ні щодо нормативного матеріалу. Лише в подальшому починають доказувати, що навіть природнє право не може застосовуватися до суверенних держав без урахування їх природи.

Праці юристів зіграли, мабуть, головну роль у зародженні міжнародно-правової свідомості. Що ж до практики того часу держав, то для неї цього не скажеш. Вона тривалий час не сприймала ідею міжнародного права, хоч юридична аргументація використовувалася дипломатією. Показовою в цьому плані книга П.П. Шафірова, віце-канцлера за Петра I. Книга присвячена обгрунтуванню законних підстав для війни з Швецією і містить посилання на право натуральне. Сам Петро I вважав, що договори дотримуються в силу честі даного слова, тобто в силу моралі.

Норми аристократичної моралі продовжували залишатися важливим регулятором міждержавних відносин, які розглядалися як міжособистісні зв'язку суверенів. Характер політичній моралі того часу описано італійським політичним діячем і істориком Н. Макіавеллі (1469 - 1527 роках.) В його праці "Государ" (1513). Понад усе, на Макіавеллі, варто "державний інтерес", в ім'я якого допустимо використовувати будь-які засоби. Не можемо у зв'язку з цим не помітити, що і сьогодні продовжують держави висувати на перший план свої національні інтереси не віддаючи собі звіту в тому, що в умовах глобалізації забезпечити національні інтереси можна лише спільними зусиллями у взаємозв'язку із загальними інтересами. Макіавеллі стверджував, що великі справи творили якраз ті правителі, які мало рахувалися з обіцянками, вміли обманювати. Вони стали сильніші за тих, хто покладався на чесність. Дипломатія розглядалася як мистецтво брехні і віроломства.

Все це стояло на шляху утвердження міжнародного права. Проте розвиток міжнародних відносин вимагало свого. Виникають все нові звичаї, за яких більшою чи меншою мірою зізнається правовий характер. Зокрема, закріплюється правовий статус дипломатів. Формується інститут консулів під впливом вимог торгівлі. Під тим же впливом поліпшувалося правове становище іноземців. Розвиток морської торгівлі призвело до визнання принципу свободи відкритого моря.

Що ж стосується військових звичаїв, то вони, мабуть, стали ще більш жорстокими. Наймані армії містилися в значній мірі за рахунок грабежу. Населені пункти розглядалися як видобуток і піддавалися пограбуванню. Військовополонених вважали злочинцями. Навіть власних поранених залишали без допомоги.

Сказане раніше дає підстави для висновку, що класичне міжнародне право почало складатися у XVI - XVII вв. Виникла доктрина міжнародного права. Початок формуватися міжнародно-правова свідомість. Значна кількість міжнародних норм стали розглядатися як правові. Все частіше юридична аргументація використовувалась дипломатією. Однак у цілому процес становлення міжнародного права протікав важко. Визнання правового характеру міжнародних норм на словах не привело до поваги їх на ділі. Свідченням тому можуть служити й праці таких авторитетів, як І. Кант і В.Ф. Малиновський, написані на рубежі XVIII і XIX вв. З них видно, що до цього часу ідея міжнародного права здобула визнання. Проте стан війни було постійним. Міжнародному праву відмовляють у всякому повазі. "Дивно, - писав Кант И., - що слово" право "не вигнано ще повністю з воєнної політики".