Міжнародно-правова наука в Росії до 1917 р

До кінця XIX ст. міжнародне право стало необхідним регулятором міждержавних відносин. Був накопичений значний нормативний матеріал і закладені основи міжнародно-правової свідомості. Значних успіхів досягла наука міжнародного права за кордоном і в Росії.

Дореволюційна російська міжнародно-правова наука переважно була університетської. Створені в 1755 р. Московський, у 1803 р. Казанський, Харківський і Юр'ївський (нині Тарту, Естонія), у 1819 р. Санкт-Петербурзький, у 1834 р. Київський, в 1865 р.Новоросійський (Одеса) і в 1880 р. Томський університети мали у своєму складі кафедри міжнародного права, на яких працювали маститі юристи-міжнародники.

Праці російських вчених представляли собою помітне явище в загальносвітовій літературі міжнародного права1. Двотомний капітальний курс Ф. Ф. Мартенса «Сучасне міжнародне право цивілізованих народів» (1882-1883) витримав у дореволюційній Росії п'ять видань і був переведений на тринадцять іноземних мов.

Широкою популярністю користувалася монографія Л. А. Камаровско-го «Про міжнародному суді» 1881 р., що зробила значний вплив на розробку в західній науці питань міжнародного третейського трибуналу і постійного суду.

Російські вчені висунули й обгрунтували низку принципово нових концепцій і доктрин: система міжнародного права (Ф. Ф. мартені, Н. М. Коркунов), виникнення науки міжнародного права в епоху феодалізму (В. Е. Грабарь), просторова теорія державної території (В . А. Незабитовський, М. М. Капустін), постійний міжнародний суд (Л. А. Камаровскій), слідчі комісії (Ф. Ф. мартені), міжнародне третейський розгляд (Л. А. Камаровскій, Ф. Ф. мартені). Деякі вчені (В. П. Даневський, В. А. Уляніцкій) впритул підійшли до усвідомлення права націй на самовизначення, інші (М. А. Рейснер) - причин війни і сутності мілітаризму.

В області наукових розробок російські вчені стояли не тільки на рівні світової науки міжнародного права, але нерідко перевершували її по глибині суджень, прогресивності висловлюваних ідей, глибиною аналізу, чіткості формулювань, лаконічностіі літературній формі. Це свідчить про високий рівень розвитку російської міжнародно-правової думки другої половини XIX - початку XX ст.

Велика роль російських вчених у створенні та кодифікації низки сучасних міжнародно-правових інститутів і норм. Такі видні з них, як Ф. Ф. мартені, М. А. Таубе, Д. А. Мілютін, Б. Е. Нольде, В. М. Гессен, О. М. Мандельштам та ін, брали участь у підготовці та проведення міжнародних конференцій (Петербурзька 1868 р., Брюссельська 1874 р., Гаазькі 1899 і 1907 рр.., Лондонська 1908-1909 рр..) і внесли істотний, якщо не вирішальний внесок у закріплення на конференціях багатьох важливих для міжнародного права положень.