Створення договірних норм
Договором завжди належала важлива роль у формуванні міжнародного права. Це здавна відзначали російські фахівці. Ускладнення завдань міжнародно-правового регулювання обумовило подальше посилення ролі договорів. З цим фактом не сперечаються, а от щодо ролі договорів у правотворчості існують протилежні думки.
Висловлено навіть така думка, ніби в даний час договір - єдиний засіб формулювання міжнародних правил (Дж. Гендрі, США). З іншого боку, досить поширена думка, що договори не є джерелами загального міжнародного права (Б. Ченг, Великобританія).
Характерна риса сучасного міжнародного права - зростання числа і значення багатосторонніх договорів, які за останні десятиліття перетворили його основний зміст, створили в ньому нові галузі. Тільки в рамках ООН укладено понад 200 договорів. Є підстави вважати, що цей процес отримає подальший розвиток.
Як уже зазначалося, вплив на загальне міжнародне право багатосторонні договори надають не в якості прямих джерел, а сприяючи створенню звичайних норм. Пояснюється таке становище перш за все тим, що навіть договір, розрахований на загальний участь, обов'язковий лише для його сторін.
Ще меншою мірою можна вважати, що джерелами загального міжнародного права можуть бути двосторонні договори, хоча їм і належить величезна роль у правовому регулюванні міжнародних відносин. Вони створюють норми лише для учасників, на загальне міжнародне право впливають як різновид практики, при цьому вельми авторитетної.
Зростання числа і значення багатосторонніх договорів пояснюється множенням кількості глобальних проблем, врегулювання яких можливе лише спільними зусиллями держав. У тому ж напрямку діє необхідність підтримання глобального світового порядку на основі загальних для всіх держав принципів і норм.
Створення безлічі багатосторонніх договорів було б неможливо без міжнародних організацій. Вони надають постійну організаційну основу для розробки проектів договорів, які забезпечують участь експертів високої кваліфікації і т.д. Сучасні договори вимагають високих професійних знань, причому не тільки юридичних, а й спеціальних, наприклад в таких галузях, як військові науки, транспорт, зв'язок, охорона здоров'я і т.д.
Форми участі міжнародних організацій у процесі правотворчої різноманітні. На сесіях Генеральної Асамблеї ООН з'ясовуються потреби і можливості створення нових норм, у тому числі і шляхом укладання багатосторонніх договорів. У результаті готується грунт і ініціюється їх підготовка. Часом не беруть участь у договорі держави призиваються приєднатися до нього і тим самим сприяти його вступу в силу чи розширення сфери дії що містяться в ньому норм.
Нерідко у своїх резолюціях організації визначають також принципи і норми, що підлягають втіленню в договорах.
Резолюції Генеральної Асамблеї ООН зіграли першорядну роль у створенні комплексу договорів з прав людини.
Вони передували укладенню і таких договорів, як Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, Договір про мирне використання космічного простору і т.п.
Загалом, міжнародні організації вносять вклад у соціалізацію міжнародного права, з тим щоб воно відображало інтереси міжнародного співтовариства в цілому.
Сказане відноситься і до спеціалізованих установ ООН, яким сьогодні належить головна роль у регулюванні співробітництва в спеціальних областях. У чималій мірі це здійснюється шляхом підготовки багатосторонніх договорів. Значна кількість таких договорів підготовлено Міжнародною організацією праці (МОП) та Організацією Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Що ж до інших організацій, зайнятих у галузі транспорту, зв'язку, охорони здоров'я тощо, то для них форма договору виявилася недостатньо динамічною. Тому Міжнародна організація цивільної авіації (ІСАО), Всесвітній поштовий союз, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) та ін приймають регламенти, що містять не правові, а адміністративні і технічні норми.
До міжнародного правотворчого процесу залучається і національне право держав. Протягом багатьох років міжнародне право розвивалося на базі досвіду внутрішньодержавного права. Сьогодні набагато більше враховується специфіка міжнародного життя та міжнародного права, посилюється зворотний вплив останнього на національне право. Так, міжнародні норми про права людини цілком засновані на досвіді національного права, взявши з нього найкраще. А надалі вже міжнародне право справила величезний вплив на інститут прав людини в національному праві багатьох держав.