Охорона атмосферного повітря

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) звернула увагу на шість «класичних» речовин, що забруднюють повітря: СО, свинець, двоокис азоту, суспензії (включаючи пил, серпанок і дими), ^ О? і тропосферного озону. Кислотні опади за останні десятиліття увійшли до числа найбільш серйозних екологічних проблем, особливо в Європі і Північній Америці, а останнім часом також і в Китаї.

Атмосферне повітря охороняється наступними міжнародними конвенціями.

Конвенція про транскордонне забруднення повітря навеликі відстані від 13 листопада 1979 Транскордонне забруднення повітря на великі відстані означає забруднення повітря, фізичне джерело якого знаходиться повністю або частково в межах території, яка знаходиться під національною юрисдикцією однієї держави, і негативний вплив якого проявляється на території, яка знаходиться під юрисдикцією іншої держави, на такій відстані, що в цілому неможливо визначити частку окремих джерел або групи джерел викидів. Учасники Конвенції взяли на себе зобов'язання поступово скорочувати і запобігати забрудненню повітря, включаючи його транскордонне забруднення на великі відстані. У Конвенції закріплені наступні основоположні принципи співробітництва: а), обмеження, а надалі поступове скорочення і запобігання забруднення повітря, включаючи його транскордонне забруднення на великі відстані; б) розробка політики і стратегії як боротьби з викидами забруднювачів повітря; в) проведення консультацій між державами, на які поширюються несприятливі наслідки транскордонного забруднення повітря, і державами, в межах яких і під юрисдикцією яких виникає або може виникнути значна частка транскордонного забруднення повітря на великі відстані в зв'язку з здійснюваної або планованого ними діяльності.

У ст. 7 Конвенції визначено основні напрямки у проведенні досліджень або розробок щодо запобігання забруднення повітря на великі відстані. Зокрема, держави зобов'язуються співпрацювати за наявною і передбачуваної технології скорочення викидів сполук сірки та інших основних забруднювачів повітря, включаючи техніко-економічні обгрунтування і наслідкидля навколишнього середовища. Вони будуть удосконалювати моделі для поліпшення розуміння транскордонного переносу забруднювачів повітря на великі відстані. У переліку проблем вказана також розробка новітньої апаратури та інших засобів спостереження і вимірювання рівня викидів і концентрації забруднювачів повітря в атмосфері.

Механізмом, координуючим діяльність держав - учасниць Конвенції, є Виконавчий орган. У його рамках держави здійснюють обмін даними про викиди за певні періоди часу, а також про нові зміни в національній політиці з питань транскордонного забруднення повітря на великі відстані.

Конвенція набула чинності 16 березня 1983 Росія є її учасницею з 22 травня 1980

У розвиток даної Конвенції прийнятий ряд протоколів, що встановлюють межі зниження викидів для головних забруднюючих повітря речовин, що стимулювало застосування урядами країн Європи, Канади і США державних заходів по зниженню викидів. Останній з протоколів називається Протокол щодо зниження закислення, евтріфікаціі і концентрації тропосферного озону. Він передбачає нові зобов'язання держав по скороченню викидів сірчистого газу, оксидів азоту, летких органічних речовин та аміаку.

Віденська конвенція про охорону озонового шару від 22 березня 1985 Озоновий шар означає шар атмосферного повітря над пограничним шаром планети. Несприятливий вплив означає зміни у фізичному середовищі або біоті, включаючи зміну клімату, які мають значні шкідливі наслідки для здоров'я людини або для складу повітря,відновлювальної здатності чи продуктивності природних і регульованих систем або для матеріалів, використовуваних людиною.

Відповідно до ст. 2 Конвенції її учасниці співробітничають шляхом систематичних спостережень, досліджень і обміну інформацією, для того, щоб глибше зрозуміти й оцінити вплив діяльності людини на озоновий шар і наслідки зміни стану озонового шару для здоров'я людини і навколишнього середовища. Держава приймає відповідні законодавчі або адміністративні заходи і співпрацює у погодженні відповідних програмних заходів для контролю, обмеження, скорочення чи запобігання діяльності людини, якщо буде виявлено, що ця діяльність спричиняє чи може спричинити несприятливий вплив, змінюючи або створюючи можливості зміни стану озонового шару.

Учасники Конвенції зобов'язуються організувати дослідження й наукові оцінки та співробітничати безпосередньо або через компетентні міжнародні органи в їх проведенні з таких питань: фізичні і хімічні процеси, які можуть впливати на озоновий шар; вплив змін стану озонового шару на клімат; вплив будь-яких змін стану озонового шару і будь-якого наступної зміни інтенсивності випромінювання УФ-Б на природні і штучні матеріали, що використовуються людиною.

Для забезпечення виконання вимог Конвенції скликається Конференція сторін. Вона проводить огляд наукової інформації про стан озонового шару, про його можливу зміну та про можливі наслідки будь-якого такої зміни. Конференція за необхідності розглядає і приймає протоколи до Конвенції. Наприклад, у вересні 1987 р. держави - Сторони Конвенції 1985 взяли Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар.

Первісна редакція Монреальського протоколу передбачала до грудня 1999 лише 50-відсоткове скорочення споживання п'яти широко застосовуються хлорфторвуглеців (ХФУ) і заморожування споживання трьох речовин-галогенів. Регулярні наукові оцінки стали основою для подальших поправок і коректив, внесених до Монреальський протокол в 1990 р. в Лондоні, в 1992 р. в Копенгагені, в 1995 р. у Відні, в 1997 р. в Монреалі, в 1999 р. в Пекіні. До 2000 р. обмеження поширювалися в цілому на 96 хімічних сполук.

До кінця 1995 р. в промислово розвинених країнах було повністю згорнуто виробництво і споживання більшості з'єднань, що руйнують озоновий шар (ОРВ), включаючи всі речовини, перераховані в початковій редакції Протоколу 1987 Для країн, що розвиваються Протоколом передбачається десятирічна відстрочення та спеціальний механізм фінансування для покриття витрат цих країн з припинення випуску та використання озоноруйнуючих речовин. Так, був реалізований принцип загальної, але в той же час диференційованої відповідальності.

Майже кожна з сторін Монреальського протоколу вжила заходів щодо припинення випуску та використання ОРВ. У результаті скорочення споживання ОРВ до 2000 р. становило 85%.

Віденська конвенція про охорону озонового шару вступила в силу 29 вересня 1988 Росія бере участь з 29 вересня 1988

Рамкова конвенція ООН про змінуклімату від 9 травня 1992 Зміна клімату - це така зміна, яка прямо або непрямо обумовлена діяльністю людини, що викликає зміни у складі глобальної атмосфери, і накладається на природні коливання, що спостерігаються протягом порівняльних періодів часу.

Мета даної Конвенції полягає в тому, щоб домогтися стабілізації концентрацій парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. Такий рівень має бути досягнутий у строки, достатні для природної адаптації екосистем до зміни клімату, що дозволяють не ставити під загрозу виробництво продовольства і забезпечують подальший економічний розвиток на стійкому рівні.

У своїй діяльності по досягненню цілей Конвенції її учасники керуються такими принципами: а) загальна, але діфференответственность за зміну клімату; б) облік конкретних потреб і особливих обставин країн, що розвиваються; в) прийняття запобіжних заходів з метою прогнозування, запобігання або зведення до мінімуму причин зміни клімату і пом'якшення його негативних наслідків; г) право на сталий розвиток.

У число основних зобов'язань держав входять: представлення національних кадастрів антропогенних викидів; розробка та затвердження програм, що містять наслідки зміни клімату.

Для забезпечення виконання вимог Конвенції держави-учасники скликають Конференцію сторін. Вона проводить періодичний огляд зобов'язань сторін, заохочує і полегшує обмін інформацією про прийняті сторонами заходи з реагування на зміну клімату та її наслідки.

Кожна сторона подаєКонференції національний кадастр антропогенних викидів із джерел і абсорбції поглиначами усіх парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом.

Будучи рамковим документом, дана Конвенція містить лише необязивающіх рекомендації для промислово розвинених країн вийти до 2000 р. за масштабами викидів СО2 та інших парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом, на рівень 1990 р. Проте більшість розвинених країн не реалізували дану рекомендацію. Загальносвітова емісія практично всіх парникових газів (ПГ), і в першу чергу СОГ, зберігає тенденцію до збільшення. У цьому зв'язку в грудні 1997 р. підписано Кіотський протокол до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.

Даний Протокол вперше передбачає зобов'язання зі зниження емісії ПГ для більшості промислово розвинених країн. У той же час характер зобов'язань варіює на 8% зниження викидів для країн Європейського союзу і багатьох держав Центральної Європи до вирішення збільшити емісію на 10% (Ісландія) і на 8% (Австралія). У цілому від промислово розвинених країн потрібно за період до 2008-2012 рр.. знизити сукупний емісію щонайменше до рівня, який був би на 5% нижче за рівень викидів 1990 р. Для країн, що розвиваються не вводиться ніяких нових зобов'язань.

Рамкова конвенція ООН про зміну клімату набула чинності 1 березня 1994 Росія бере участь з 4 листопада 1994