Міжнародне фінансове право

Міжнародне фінансове право - сукупність міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють міждержавні ва-лютні-фінансові відносини. Через переважання в системі даних відносин валютних відносин іноді цю підгалузь міжнародного економічного права іменують міжнародним валютним правом1.

Валютно-фінансові відносини завжди супроводжують інших видів міжнародного економічного співробітництва (торговому, промисловому, науково-технічному, інвестиційному, митному, транспортному і т. д.). Але вони можуть існувати й самостійно. Комплекс валютно-фінансових відносин включає розрахункові, кредитні відносини, відносини щодо фінансового забезпечення комерційних угод, щодо вдосконалення валютного ринку, щодо створення ідіяльності міжнародних валютно-кредитних організацій.

А. Джерела міжнародного фінансового права. Основне регулювання валютно-фінансових відносин між державами здійснюється двосторонніми договорами. Норми, які належать до цієї сфері, містяться у загальних договорах з торговельного або економічного співробітництва. Так, правовий режим, встановлений торговими договорами для всього комплексу торгових відносин сторін, поширюється і на валютно-фінансову діяльність. Угоди про торговельно-економічне, промислове та науково-технічне співробітництво вирішують питання, пов'язані з фінансуванням спільних проектів, з довгостроковим кредитуванням при будівництві великих об'єктів, з оплатою імпорту устаткування і т. д. Широке коло валют-но-фінансових питань вирішується угодами про товарообіг та платежі (валюта розрахунків, способи розрахунків та ін.) Однак це не виключає наявності спеціальних угод валютно-фінансового характеру.

Клірингові угоди визначають порядок взаємних розрахунків шляхом заліку зустрічних вимог і зобов'язань, що виникають у зовнішньоекономічній сфері, без переказу іноземної валюти. Мета таких угод - збалансувати взаємні платежі. Оскільки курс валюти, в якій відбуваються розрахунки на спеціальних клірингових рахунках, коливається, то в угоди включається валютна обмовка, що дозволяє перерахувати готівку на рахунках при зміні курсу валют. Іноді угоди передбачають переказ в конкретній валюті залишків, що утворилися на рахунках після взаємного заліку вимог. Такі угоди називають розрахунково-кліринговими.

Платіжні угоди регламентують розрахунки в узгодженій валюті і встановлюють механізм розрахунків. Кредитні угоди визначають умови надання позики, його форми (кредит може бути наданий золотом, валютою,товарами), його умови (строки, процентне винагороду, способи погашення та ін.)

Валютно-фінансові відносини стали частіше регулюватися багатосторонніми договорами. Як приклад можна послатися на серію угод між країнами Західної Європи про порядок взаємних розрахунків у євровалюті (останнє з них - Маастрихтський договір 1992 р.). Інший приклад - Угода про створення платіжного союзу держав - учасників СНД 1994

Б. Міжнародні фінансові організації є важливою ланкою механізму здійснення міждержавного співробітництва. Як і в інших підгалузях міжнародного економічного права, у регулюванні міжнародних фінансових відносин зростаючу роль відіграють статути цих організацій, що укладаються в їх рамках угоди, а також такі неправові акти, як резолюції організацій.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) займає центральне становище в системі міжнародних валютно-фінансових організацій. Він створений в 1944 р. на основі договорів, прийнятих Конференцією Об'єднаних Націй з валютно-фінансових питань (Бреттон-Вудська угода). Штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні. З 1947 р. має статус спеціалізованої установи ООН. Членами Фонду є майже всі держави, включаючи Росію та інші країни СНД.

Головна мета МВФ полягає в тому, щоб координувати валют-но-фінансову політику держав і надавати позики для підтримки їх платіжних балансів і валютних курсів. Крім того, МВФ сприяє міжнародному співробітництву у валютній області та зростанню світової торгівлі; вживає заходів для підтримки стабільності валют і упорядкування валютних відносин між державами;бере участь у створенні багатосторонньої системи розрахунків, вільних від валютних обмежень, зокрема на трансферт валюти.

Право голосу кожної країни - члена МВФ у його вищому органі - Раді керуючих - залежить від її частки в статутному капіталі. При вступі до Фонду держава підписується на певну частку його капіталу. Вона залежить від місця країни в світовому господарстві і затверджується Радою керуючих. Виділена державі квота визначає кількість належних йому голосів, а також розмір позик, на які воно може розраховувати. Розмір не може перевищувати 450% квоти.

Світовий банк представляє собою складне міжнародне освіту, пов'язану з ООН. У його систему входять чотири автономних установи, підпорядкованих президентові Всесвітнього банку: Міжнародний банкреконструкціі та розвитку (МБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ). Загальна мета цих установ: сприяння економічному і соціальному розвитку менш развітьгх членів ООН шляхом надання фінансової та консультативної допомоги та сприяння у підготовці кадрів. У рамках цієї спільної мети кожна установа здійснює свої цілі.

МБРР заснований у 1944 р. в Бреттон-Вудсі одночасно з МВФ. Його учасниками є переважна більшість держав, включаючи Росію та інші країни СНД. Його головна мета - сприяння реконструкції і розвитку держав-членів шляхом капіталовкладень на виробничі цілі та заохочень приватних та іноземних інвестицій. Таксамо як і в МВФ, в Банку держава-член має кількість голосів, пропорційну його частці у статутному капіталі. Специфікою МФК і MAP є те, що вони сприяють розвитку найбідніших країн. Наприклад, МФК надає таким країнам безвідсоткові позики.

В. Уніфікація норм, що регулюють фінансові відносини. Так само як і в міжнародній торгівлі, у міжнародних відносинах вих слід розрізняти відносини міждержавні, які регулюються міжнародним економічним правом, і відносини між приватними особами (перш за все за участю банків і інших кредитно-фінансових організацій), які регулюються національним правом. Тим не менш міжнародне право має істотне значення і для регулювання відносин приватного характеру: воно виступає як інструмент уніфікації і тим самим формування національних норм, призначених для регулювання валютно-фі-нансових відносин фізичних та юридичних осіб.

Найбільш важливу роль у цій області відіграють Женевські конвенції про уніфікацію права, що відноситься до векселями, 1930 р. і Женевські конвенції про уніфікацію права, що відноситься до чеками, 1931 р.1 Конвенції отримали велике поширення, але тим не менш універсальними не стали. У них не беруть участь країни англо-американського права. У результаті в економічних зв'язках діють дві системи векселів і чеків - Женевське і англо-американська.

З метою усунення такого стану в 1988 р. була прийнята Конвенція ООН про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі (проект був підготовлений ЮНСІТРАЛ).На жаль, Конвенції не вдалося примирити суперечності, і вона поки не вступила в силу.

Пряме відношення до фінансових питань мають і вже згадувані в розділі про торговому праві Оттавської конвенції про міжнародний фінансовий лізинг і про міжнародний факторинг 1988 Обидві вони присвячені комерційному фінансування, тобто фінансового забезпечення приватноправових контрактів.

Міжнародні грошові розрахунки здавна здійснюються відповідно до правил, що складаються у банківській практиці. Уніфікація таких правил здійснюється на неурядовому рівні, головним чином в рамках Міжнародної торгової палати (МТП). Підготовлені нею зведення правил є, по суті, єдиними актами, що регламентують міжнародні грошові розрахунки, і це незважаючи на те, що юридичною силою вони не володіють. Головну роль у механізмі їх реалізації грають банки. Національні асоціації банків та окремі банки повідомляють МТП про прийняття відповідних правил та їх застосування, або їх застосування обумовлюється в кореспондентських угодах, що укладаються банками різних країн. Найбільш широке застосування отримали Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів (остання редакція 1993 р.), Уніфіковані правила по інкасо. (Остання редакція 1995 р.), Уніфіковані правила для гарантій на вимогу 1992 р., Уніфіковані правила по договірних гарантіях 1978