Поняття міжнародного морського права та його принципи

Поняття міжнародного морського права. У літературі запропоновано декілька визначень міжнародного морського права.

На думкуА. Л. Колодкін, в доктрині в цілому вироблений єдиний підхід до визначення поняття міжнародного морського права, яке є частиною міжнародного права і являє собою сукупність норм, спрямованих на встановлення режиму морських просторів і регулювання відносин між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з їхньою діяльністю в Світовому океані.

В. Н. Гуцуляк вважає, що міжнародне публічне морське право - це галузь міжнародного права, об'єктом якої є порівняно великий комплекс однорідних міжнародних відносин у зв'язку з використанням Світового океану.

У Морському енциклопедичному словнику дається більш стислий визначення міжнародного морського права: сукупність юридичних норм, які регулюють відносини у сфері морської діяльності.

На думку Д. Коломбоса (Англія), міжнародне морське право - це суттєва частина міжнародного права, яка складається з принципів, що регулюють спілкування з морем, ведення морської війни і нейтралітет.

Міжнародне морське право - це галузь міжнародного публічного права, що визначає правовий статус морських просторів і порядок використання просторів і ресурсів у мирних цілях.

Основні принципи міжнародного морського права. Найбільш важливим і загально визнаним є принцип свободи відкритого моря. Ще наприкінці ХГХ ст. Отфейл відзначав, що море вільно в тому сенсі, що воно не може бути підпорядковано під владу (суверенітет) ніякого народу; що ніякої володар, як би він не був могутній, не може мати претензії диктувати закони,навіть самої слабшає нації, на цьому великому просторі морей5.

Даний принцип закріплений у ст. 87 Конвенції ООН з морського права 1982 р. Він означає, що відкрите море відкрите для всіх держав, як прибережних, так і не мають виходу до моря. Свобода відкритого моря визначається відповідно до умов, регламентованими Конвенцією 1982 р. і іншими нормами міжнародного права. Вона включає, зокрема, як для прибережних держав, так і для держав, що не мають виходу до моря: а) свободу судноплавства;

б) свободу польотів; в) свободу прокладати підводні кабелі і трубопроводи; г) свободу зводити штучні острови та інші установки, що допускаються відповідно до міжнародного права; д) свободу рибальства; е) свободу наукових досліджень.

Всі держави здійснюють ці свободи, належним чином враховуючи зацікавленість інших держав у користуванні свободою відкритого моря. На думку А. Л. Колодкін, «принцип свободи відкритого моря є принцип імперативний, вищий принцип jus cogens».

Наступним принципом міжнародного морського права є принцип використання відкритого моря в мирних цілях.

Головне завдання цього принципу полягає у виключенні застосування сили або загрози силою в морській діяльності держав і в кінцевому рахунку заборону військової діяльності держав на морях і в океанах, забезпеченні на ділі лише мирного використання просторів Світового океану.

Даний принцип спочатку був закріплений в Договорі про заборонурозміщення на дні морів і океанів і в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 1971

У загальній формі цей принцип відображений у ст. 88 Конвенції ООН з морського права 1982 р. У цій статті зазначено, що відкрите море резервується для мирних цілей. У преамбулі цієї Конвенції відзначається, що встановлений нею правової режим має сприяти використанню морів і океанів у мирних цілях. Згідно зі ст. 141 Конвенції міжнародний район морського дна «відкритий для використання винятково в мирних цілях». Такі ж розпорядження закріплені відносно режиму виключної економічної зони (ст. 58), транзитного проходу через міжнародні протоки (ст. 39) і архіпелажних води (ст. 54), морських наукових досліджень (ст. 240).

Принцип раціонального використання морскіхресурсов також є одним із значущих принципів міжнародного морського права. Він виник на початку XX ст. і був відображений у двосторонніх договорах про рибальство і остаточно сформульовано в Женевській конвенції про рибальство і охорону живих ресурсів відкритого моря 1958 р. В ст. 2 Конвенції під словами «охорона живих ресурсів відкритого моря» розуміється сукупність заходів до забезпечення оптимуму стійкої видобутку цих ресурсів, необхідних для досягнення максимуму постачання продуктами харчування та іншими морськими продуктами. Держава, громадяни якого займаються ловом з фонду або фондів риби чи інших живих морських ресурсіву районі відкритого моря, де громадяни інших держав рибальством не займаються, зобов'язана приймати, в міру потреби, у відношенні своїх громадян в даному районі заходів для охорони відповідних живих ресурсів (ст. 3).

Цей принцип отримала подальший розвиток у розділі 2 Конвенції ООН з морського права 1982 р. Відповідно до ст. 117 цієї Конвенції всі держави вживають таких заходів або співпрацюють з іншими державами у прийнятті у відношенні своїх громадян таких заходів, які виявляться необхідними для збереження ресурсів відкритого моря. У ст. 119 Конвенції перераховані заходи щодо збереження живих ресурсів відкритого моря.

Що стосується мінеральних ресурсів, то в розділі 3 частини XI Конвенції визначено заходи щодо раціонального освоєння цих ресурсів на морському дні.

Принцип запобігання забруднення морського середовища. Вперше цей принцип був закріплений у Міжнародній конвенції по запобіганню забруднення моря нафтою 1954 Згідно преамбулі у Конвенції закріплені погоджені заходи для запобігання забрудненню моря нафтою, виливаємо з суден. Конвенція встановлює заборонені для зливу нафти зони.

Женевська конвенція про відкрите море 1958 р. (ст. 24) зобов'язує кожну державу видавати правила для попередження забруднення морської води нафтою з кораблів або з трубопроводів або в результаті розробки або розвідки поверхні морського дна або його надр, беручи при цьому до уваги постанови діючих договорів поданого питання.

Розглянутий принцип детально розкрито у Конвенції по запобіганню забруднення моря скидами відходів та інших матеріалів

1972р., Міжнародної конвенції по запобіганню забруднення з суден 1973 р., Протоколі про втручання у відкритому морі у випадках аварій, які призводять до забруднення речовинами іншими, ніж нафта

1973р., Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1969 р. (з наступними змінами), а також в більш ніж 20 конвенціях щодо запобігання забруднення регіональних морів.

Становлення принципу запобігання забрудненню морського середовища завершилося у зв'язку з прийняттям Конвенції ООН з морського права 1982 р. Стаття 192 Конвенції в імперативній формі зобов'язує держави захищати та зберігати морське середовище. Конвенція визначає заходи щодо запобігання, скорочення і збереження під контролем забруднень морського середовища (ст. 194), зобов'язує держави не переносити збитки або небезпека забруднення і не перетворювати один вид забруднення в іншій (ст. 195). Конвенція містить перелік вимог щодо запобігання забруднення з що знаходяться на суші джерел (ст. 207), забруднення, що викликається діяльністю на морському дні (ст. 208), забруднення, що викликається похованням (ст. 210), забруднення з суден (ст. 211), забруднення з атмосфери або через неї (ст. 212).

Принцип свободи морських наукових досліджень вперше закріплений у ст. 87 і в частині XIII Конвенції ООН з морського права 1982 р. Свобода наукових досліджень єодним з елементів свободи відкритого моря. Згідно зі ст. 238 всі держави незалежно від їх географічного положення і компетентні міжнародні організації мають право проводити морські наукові дослідження за умови дотримання прав і обов'язків інших держав, передбачених у Конвенції 1982 Стаття 240 визначає загальні принципи проведення морських наукових досліджень. Конвенція встановлює порядок проведення досліджень в територіальному морі (ст. 245), у виключній економічній зоні і на континентальному шельфі (ст. 246), на морському дні (ст. 255). Держави і компетентні міжнародні організації зобов'язані надавати інформацію прибережному державі про характер і цілі проекту, метод і засобах ведення досліджень, точних географічних районах.

Ряд російських авторів до числа принципів міжнародного морського права відносять принцип загальної спадщини человечества1. Однак цей принцип не носить загального характеру. Він стосується тільки ресурсів і просторів морського дна за межами континентального шельфу. Поширення його на інші простори і ресурси неприпустимо. З цієї причини не можна визнати принципами міжнародного морського права як галузі міжнародного права принцип суверенітету держав над територіальними водами, принцип виняткової юрисдикції держави над судами.