Взаємодія з міжнародного та внутрішнього права за умов глобалізації

Як у вітчизняній, так і в закордонній літературі найчастіше висловлюється думка, згідно з яким "глобалізація стирає грань між внутрішньою і зовнішньою сферою діяльності, між внутрішньою та зовнішньою політикою". У цьому вбачається певне перебільшення. Обидві сфери тісно переплітаються, взаємодіють, але межа між ними не стирається. Аналогічні зазначеним поглядами концепції існують і в юриспруденції, зокрема й у вітчизняній. Стверджують, що за умов глобалізації концепція об'єктивних кордонів міжнародного права повинна відійти в минуле. Сьогодні воно створює права та зобов'язання не тільки для держав, але та безпосередньо для фізичних та юридичних осіб, має пряму дію у внутрішньодержавної сфері

Прихильники зазначених концепцій не можуть ігноруватиме очевидні факти. Вони визнають, що міжнародне право має пряму дію на його території держави з санкції і як складова частина національної правової системи. Яке ж це пряму дію, якщо воно здійснюється з санкції держави як складової частини його правової системи?

Насправді внутрішньодержавна правова система сприймає не міжнародне право як особливу систему, а лише зміст його норм. В результаті відповідають норми зберігають в міжнародному праві свого статусу, не зазнаючи яких-небудь змін. Згідно з ними створюються норми внутрішнього права. У цьому і полягає суть процесу інкорпорації, увімкнення норм міжнародного права у національне право. Приділили велику увагу розглянутої проблеми проф. Р. Мюллерсон зауважив, що включення міжнародних норм в правову систему країни не означає, що лев стає котом. Будучи включеними в правову систему держави, міжнародні норми діють як частина цієї системи і забезпечуються властивою саме цій системі механізмом. Механізм дії міжнародної права для цього непридатний.

Проблема інкорпорації набагато складніша, ніж це може здатися. Поряд з тенденцією інтернаціоналізації до або гемогенізаціі національного права спостерігається й інша тенденція, тенденція до гетерогенізаціі права держав. У міру того, як міжнародне право всі грунтовніше зачіпає внутрішнє право, його застосування все грунтовніше стикається з відмінностями правової культури, правової свідомості. У різних правових системах ідентичні норми де-факто купують не зовсім однаковий зміст. Аналіз судової практики держав щодо застосування норм міжнародного права свідчить про те, що ця практика нагадує переклад іноземного тексту, який не ідентичний оригіналу. Докладно досліджувала це явище професор університету в Торонто К. Кнопа пише, що "внутрішньодержавна тлумачення міжнародного права не є всюди однаковим ...". В ідеалі ми маємо справу ні с чем-то "цілком міжнародним, ні з чим-то цілком національним, а з гібридом, що виражає відносини між ними".

Це явище виглядає закономірним, оскільки в іншому випадку реалізація міжнародних норм на внутрішньодержавному рівні була б неможливою. Проблема складається в тому, аби розбіжності національних систем не виходили за певні кордони, залишалися в рамках історично досягнутого та міжнародно терпимого рівня.

Ініційовані міжнародного права норми займають у правовій системі країни особливе положення. Це позначається, зокрема, в тому, що ані виконавча, ні законодавча влада не можуть скасувати або змінити їх. Міжнародні норми діють в рамках національної правової системи, але разом з тим не втрачають свого зв'язку з міжнародним правом. О.И. Тіунів формулює це положення таким чином: "Увійшовши завдяки інкорпорації в систему російського національного права, вони не втрачають міжнародно-правового якості, тобто залишаються частиною міжнародно-правової системи". Це значить, зокрема, що при їх застосуванні повинні враховуватись правила тлумачення міжнародних норм, міжнародне право також регулює дію, припинення дії та зміна відповідних норм. Ці моменти набувають особливого значення коли внутрішнє право не відтворює зміст норми міжнародної, а лише відсилає до неї.

Усі ці питання набувають зростаюче практичне значення, про ніж, зокрема, свідчить судова практика. Ще у вирішенні 1969 у справі "Левенбрау" Федеральний суд ФРН визначив: "Міжнародні договори не втрачають свого характеру договорів між державами в результаті їх трансформації до складу внутрішнього права". Згідно з Основним законом, що схвалює договір акт парламенту "служить двом цілям: уповноважує вчинення остаточної ратифікації договору і інкорпорацію договірних положень у внутрішнє право. Ця подвійна мета, однак, здатна вести до застосування різних методів тлумачення договірних положень, з одного боку, і відповідних внутрішніх положень, з іншого. Згідно германської правової традиції, немає сумнівів в необмеженій компетенції національних судів тлумачити міжнародні договори за умови, що договір в основному відноситься до приватноправових регулювання відносин між індивідами договірних сторін ".

Видається, що сказане слід розуміти таким чином: створені відповідно до договору норми внутрішнього права, що стосуються приватноправових відносин фізичних та юридичних осіб, суд вільно тлумачить, як і інші норми внутрішнього права. Однак таке свобода не може вести до результатів, що суперечить змісту договору, що визначається на основі міжнародних правил тлумачення. Вартий уваги, що такі органи, як Європейський суд з прав людини і Європейська комісія з прав людини, попереджають про прояв обережності, з тим щоб суди не тлумачили договори лише у відповідності з поняттями їх власного внутрішнього права.

Грань між внутрішнім і міжнародним правом не стирається, оскільки це призвело б до порушення їх нормального функціонування. У кожної з цих систем правових своя природа, своя сфера дії, свій об'єкт регулювання і свій механізм дії. Відбувається поглиблення взаємодії двох правових систем, що а не стирання кордонів між ними. Це підтверджується і досвідом такої розвинутої інтеграції, як та, що має місце в рамках Європейського союзу.

Процес, що розвивається в тих галузях, відрізняється від глобалізації в соціально-економічній сфері. Рівень єдності в першу істотно нижче. Держави зберігають свою самостійність. Тому для держав та їх правових систем більш точний термін "інтернаціоналізація". Інтернаціоналізація означає зближення насамперед політичних і правових систем держав, поглиблення їх взаємодії, взаємного впливу. Інтернаціоналізація в основному держави визначається глобалізацією економіки та інших сфер життя суспільства. Але разом з тим на неї впливають і інші чинники, в тому числі притаманні саме політиці. На першому місці, зрозуміло, стоять інтереси безпеки. Надійно забезпечити свою безпеку держави можуть лише спільними зусиллями. Напад терористів на об'єкти в Нью-Йорку і Вашингтоні продемонструвало ця обставина особливо переконливо. Тільки спільними зусиллями може бути забезпечено управління системою міжнародних відносин та правопорядок в ній.

Глобалізація проявляється в інтернаціоналізації внутрішнього права держав, яка є однією з головних тенденцій розвитку цього права в XXI ст. Єдність світової спільноти, зміцнення взаємозалежності держав диктують необхідність того, щоб соціально-економічні та політико-правові системи держав були сумісні і здатні взаємодіяти один з одним і з глобальною системою держав у цілому як її складових частин. Проблема вирішується на процесі взаємодії міжнародного та внутрішнього права. В ім'я забезпечення єдності міжнародної спільноти держави повинні підкорятися встановленому ними порядку, який є соціально, політично необхідним. Це стосується діяльності не тільки міжнародної, але й внутрішньодержавної в тій мірі, в якій вона зачіпає міжнародні відносини.

Забезпечення такого положення вимагає визнання пріоритету міжнародного права як у зовнішній, так і у внутрішній політиці. Згідно Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., "Учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання невиконання ним договору ..." (ст. +27). Міжнародного Суду ООН вважає, що є "основним принципом міжнародного права те, що воно превалює над внутрішнім правом держав". Йдеться не про примат міжнародного права над внутрішнім у цілому, а про пріоритет в областях, пов'язаних з міжнародними відносинами. Обгрунтованість такого стану навряд чи може викликати сумніви. При іншому положенні держава могла б своїм законом скасовувати для себе обов'язкову силу норм міжнародного права і, отже, останнє перестало б бути правом.

Статут СНД як один із принципів Співдружності вказує "верховенство міжнародного права в міждержавних відносинах" (ст. . Що ж стосується пріоритету міжнародного права у внутрішній правовій системі, то не всі країни СНД виявилися готові його визнати.

У цілому спостерігається тенденція до посилення ролі міжнародного права у функціонуванні правових систем держав. Воно робить вплив навіть на найбільш консервативні правові системи. Особливо відчутно воно, зрозуміло, там, де внутрішнє право зачіпає міжнародні зв'язки. Так, британські суди, посилаючись на міжнародне право, радикально змінили звичайне право країни, що стосується імунітету

Важливим чинником зростання ролі міжнародного права у функціонуванні національних правових систем є те, що інкорпоровані норми регулюють відносини, які раніше були ізольовані від міжнародного права. Остання стало безпосередньо зачіпати права та інтереси фізичних та юридичних осіб. І чим більше розвинене внутрішнє право держави, тим більше потребує воно у взаємодії з міжнародним правом.

Під впливом міжнародного права відбуваються важливі зміни у внутрішньому праві. Найбільш показовими в цьому плані норми про права людини, що утворюють основу конституцій. Приймаються закони, покликані забезпечити реалізацію міжнародних норм. Як приклад можна вказати російські закони про міжнародні договори, про міжнародні та зовнішньоекономічні зв'язки суб'єктів Федерації, про континентальний шельф, про виняткову економічну зону.

Зростання впливу міжнародного права на право держав породив тенденцію до констітуціоналізаціі міжнародного права. Все більша кількість конституцій містять положення, присвячені міжнародному праву і покликані забезпечити його реалізацію. Більш того, багато хто з них встановлюють пріоритет міжнародно-правових норм.

Від внутрішнього права в зростаючій мірі залежить нормальне функціонування міжнародних зв'язків, так і міжнародної системи в цілому. Відставання внутрішнього права від вимог часу здатне породити дуже серйозні міжнародні наслідки.

Інтернаціоналізація права держав переплітається з доместикації або інтерналізації (саме інтерналізації. - І.Л.) міжнародного права. Все більше число міжнародних норм інкорпорує внутрішнім правом і там знаходить своє повне значення. Внутрішні правовий механізм висувається на перший план у повсякденному здійсненні міжнародного права. Задача забезпечення міжнародного правопорядку перестала бути завданням виключно міжнародного права, вона стала завданням і національних правових систем.

Взаємодія міжнародної та внутрішніх правових систем здійснюється на всіх рівнях, включаючи правосвідомість і організаційно-правові механізми. Міжнародне право має суттєвий юридичний вплив на функціонування внутрішнього права, на процес прийняття рішень як при створенні, так і при застосуванні права. Приймаючи рішення, державні органи враховують їх міжнародні наслідки. Норми міжнародного права часто служать зразком для правового регулювання всередині країни і т.д.

Процеси інтернаціоналізації права держав і доместикації міжнародного права за темпами розвитку істотно різняться від регіону до регіону і від держави до держави. Найбільший прогрес досягнутий в регіоні європейської інтеграції, з досвіду якої можна судити і про глобальній перспективі.

У практичному плані найбільш гостро стоїть проблема гармонізації міжнародного та внутрішнього права. Гармонізація сприяє вдосконаленню внутрішнього права і забезпечує ефективність міжнародного права. Тому досягнення гармонізації - одне з головних напрямів удосконалення національної правової системи.

Свідченням цього можуть слугувати матеріали проведеної в Києві в 1998 р. науково-практичної конференції "Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом". Виступаючи на конференції, Голова Верховної ради України О.М. Ткаченко підкреслив "винятково високу актуальність проблеми гармонізації". На його думку, правову реформу в Україні неможливо здійснити без урахування вимог міжнародного права.

Не можна не відзначити і думка, відповідно до якого при сучасних умовах жоден законопроект не повинен розглядатися комітетом Верховної Ради, "якщо він не супроводжується компетентним (і незалежним) експертним висновком, в якому було б детально розглянуто питання про відповідність цього законопроекту міжнародним зобов'язанням України".

Особливим видом гармонізації є уніфікація внутрішнього права, тобто включення в правові системи однакових норм. Найбільшого розвитку вона отримала в міжнародне приватне право, а також у спеціальних галузях права, які регулюють транспорт, зв'язок та ін Основним інструментом уніфікації є міжнародні договори. Найбільш значні масштаби гармонізації та уніфікації у рамках інтеграційних об'єднань. Статут СНД передбачає зближення національного законодавства (ст. 20). Досягається ця мета шляхом укладання багатосторонніх і двосторонніх договорів. Важливу роль відіграють модельні акти, прийняті Міжпарламентської Асамблеєю

Такі загальні положення, що стосуються взаємодії міжнародного та внутрішнього права в умовах глобалізації. Розглянемо тепер, як регулюється ця взаємодія міжнародної і національними правовими системами.