Охорона морського середовища

Морська середу однією з перших стала об'єктом охорони. Відповідні положення містяться у загальних конвенціях з морського права. Перша універсальна екологічна конвенція була присвячена боротьбі із забрудненням нафтою - Лондонська конвенція по запобіганню забруднення моря нафтою 1954 Вона заборонила злив нафти і нафтоводяної суміші з суден. Після низки аварій з танкерами приймаються нові конвенції. Брюссельська конвенція про втручання у відкритому морі у випадках аварій, що призводять до забруднення нафтою, 1969 р. надала прибережних держав досить широкі повноваження, аж до права знищувати судно і вантаж у разі загрози серйозного забруднення узбережжя і прибережних вод. Конвенція проклала шлях до боротьби з забрудненням моря та іншими речовинами в аналогічних випадках (Протокол 1973 р.).

Природно, постало питання про компенсацію шкоди, завданої забрудненням нафтою. Йому в 1969 р. була присвячена Брюссельська конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою. Вона встановила абсолютну, тобто що не залежить від провини, відповідальність судновласників, водночас обмежила її розміри, правда, досить високою стелею.

Боротьба з наслідками забруднення нафтою вимагає спільних дій держав. Організації таких дій присвячена Конвенція по забезпеченню готовності на випадок забруднення нафтою, боротьбі з ним та співробітництву 1990 Заборона всіх експлуатаційних скидів з суден міститься в Конвенції по запобіганню забруднення з суден 1973 Захоронення в море екологічно шкідливих речовин присвячена Конвенція по запобіганню забруднення моря скидами відходів та інших матеріалів 1972.

Укладено угоди і на регіональному рівні. Так, Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992 стосується питань про наземних джерела забруднення, похованні, співпрацю в боротьбі із забрудненням нафтою та іншими шкідливими речовинами у надзвичайних умовах.

Особливе місце займає і Балтійське море. Воно було віднесено до категорії "особливих районів" Конвенцією щодо запобігання забрудненню моря з суден 1973 До таких районах застосовуються підвищені вимоги щодо запобігання забрудненню. У 1974 р. Прибалтійські країни уклали Гельсінкську конвенцію по захисту морського середовища району Балтійського моря (далі - Гельсінкська конвенція). Її особливість полягає в забороні забруднення моря із суші. На базі Гельсінкської конвенції створена Комісія з захисту морського середовища Балтійського моря. Однак незабаром стало ясно, що положення Гельсінкської конвенції виявилися недостатніми, і в 1992 р. була прийнята нова Конвенція з природного захисту морського середовища Балтійського моря (далі - Конвенція про Балтійському морі), яка встановила більш суворі вимоги. Особливо відзначимо, що її дія поширюється і на певну частину внутрішніх вод, межі такого поширення визначаються кожною державою.