Становлення міжнародного права навколишнього середовища

МПОС - один з нових галузей міжнародного права, тому характерні риси цієї галузі найбільш наочно виявляються при розгляді процесу її становлення.

Перший етап - зародження МПОС - відноситься до 60-х рр.. XX ст. Правда, галузь має свою передісторію. Першою багатосторонньої конвенції була Конвенція про захист птахів, корисних для сільського господарства, 1902 р. На регіональному рівні в 1933 р. була укладена Конвенція про збереження фауни і флори в природному стані, яка ставилася до колоніальної Африці. У 1940 р. полягає аналогічна Конвенція щодо Західної півкулі. Надалі питання навколишнього середовища зачіпаються договорами, що відносяться до інших галузях. Таким договором з'явився Договір про Антарктиду 1959 Важливе значення мав Московський договір про заборону випробувань ядерної зброї в трьох середовищах 1963 Значну увагу приділив екології і Договір про космос 1967

Основи МПОС були закладені на регіональному рівні. У 1968 р. Рада Європи ухвалила два основоположних акта про контроль за забрудненням води та атмосфери. ОАЕ прийняла Африканську конвенцію про охорону природи і природних ресурсів. У цих документах знайшла вираз концепція МПОС - всеосяжний підхід до захисту і використання грунту, води, лісів і тваринного миру.

Знаменною віхою була скликана ООН у 1972 р. Стокгольмська конференція з навколишнього людини середовищі. Це була найбільша конференція з усіх що мали місце раніше. На ній були представлені 113 країн, майже всі міжурядові організації, а також 400 неурядових організацій (представлених спостерігачами). Конференція прийняла Декларацію про навколишнє людини середовищі. Вона містила принципи, які лягли в основу МПОС.

Було також прийнято План дій щодо навколишнього середовища людини. Він складався з 109 резолюцій, присвячених різним аспектам захисту навколишнього середовища. У результаті визначено основні напрямки розвитку МПОС і його характерні риси.

За рекомендацією Конференції Генеральна Асамблея ООН у 1972 р. заснувала в якості свого допоміжного органу Програму ООН з навколишнього середовища. Для підтримки діяльності Програми було створено Фонд навколишнього середовища (ЮНЕП). Практично ЮНЕП є міжнародною організацією. Вона координує діяльність інших організацій у своїй галузі. З одного боку, це такі спеціалізовані установи ООН, як ВООЗ, ЮНЕСКО та ін, з іншого боку - такі регіональні організації, як ОЕСР, ОАЕ та ін ЮНЕП належить першорядна роль у розвитку МПОС. В її рамках розробляються основи цього права, нею ініціюється підготовка конвенцій.

Другий етап становлення МПОС відкривається на початку 1980-х рр.. Він був ознаменований прийняттям Генеральною Асамблеєю ООН двох документів: Резолюції про історичну відповідальність держав за збереженням природи Землі для теперішнього і майбутнього поколінь 1980 р. і Всесвітньої хартії природи 1982

Перший з них по-новому розкрив інституту відповідальності за збереження природи. Мова йшла про відповідальність за збереження природи Землі як єдиного цілого, а також про відповідальність і перед майбутніми поколіннями, тобто трансгенераціонной відповідальності. Все це було абсолютно новим для міжнародного права і лягло в основу МПОС.

Чимало принципово нового містила та Всесвітня хартія природи. Природа повинна користуватися повагою, неприпустимо перешкоджати її істотним процесам, рівень популяції всіх форм живого повинен бути принаймні достатньою для виживання. Щоб досягти цих цілей, необхідно включити захист навколишнього середовища в соціальне та економічне планування. При це повинна прийматися до уваги довготривала здатність природних систем забезпечити існування населення.

На кожному етапі не тільки визначалися загальні принципи і розвивалася концепція МПОС, а й вирішувалися більш конкретні завдання, характерні для даного етапу. Характерним для другого етапу було рішення проблем отруйною та небезпечної продукції і відходів (радіоактивні, ядерні відходи), а також діяльності, пов'язаної з ризиком заподіяння шкоди.

Третій етап відкривається +1990-ми роками. Для нього характерно увагу до глобальних проблем навколишнього середовища. На перший план висунулися проблеми запобігання зменшення озонового шару і глобального потепління, а також збереження біологічного різноманіття. На цьому етапі в повний зріст постало питання про організацію планетарного взаємодії на основі загальної, але диференційованої відповідальності держав.

Головним подією початкового періоду третього етапу стала Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку, що відбулася в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро (Конференція в Ріо). Брали участь 172 держави, 116 з них представляли глави держав і урядів, було акредитовано 1400 неурядових організацій.

На Конференції були відкриті для підписання дві конвенції ООН: Рамкову конвенцію про зміну клімату та Конвенція про біологічне різноманіття (Росія бере участь в них), а також дві декларації. При підготовці першої декларації виявилися істотні розбіжності, що знайшло відображення в самій назві: "Юридично необов'язкова, авторитетна Декларація принципів глобальної згоди щодо управління, збереження і сталого розвитку всіх видів лісів".

Треба відзначити юридично точне формулювання "юридично необов'язкова". У літературі і практиці домінує некоректне формулювання "необов'язковий акт". Тим часом, не маючи юридично обов'язковою силою, подібні акти наділені морально-політичної обов'язкової силою (м'яке право), є "авторитетними". Вони безпосередньо регулюють поведінку держав і впливають на міжнародне право.

Наведена формулювання дозволила прийняти документ, незважаючи на досить істотні розбіжності. Після цього він почав впливати на позиції держав, сприяючи їх зближенню на базі містяться в ньому положень.

Прийняті в Ріо документи наочно свідчать про багатоплановості МПОС, про виконану ним шляху за історично найкоротший термін. Досить сказати, що прийнята програма дій обсягом 800 сторінок складається з 40 розділів, присвячених 115 тем.

На закінчення відзначимо деякі характерні для МПОС моменти:

- Широку участь у держав Конференції, урядових і неурядових організацій, що свідчить про значення проблеми;

- Велика кількість прийнятих актів, що свідчить про необхідність комплексного нормативного регулювання;

- Роль неправових актів (мягкого права) у становленні та розвитку МПОС;

- Зростання уваги до забезпечення виконання відносяться до МПОС актів. З цією метою встановлюються нові методи і засоби.

Не можна також не зазначити, що сьогодні усе більш-менш значні багатосторонні конвенції вказують захист навколишнього середовища як одну зі своїх цілей. Як приклад можна назвати Хартію 1994 р., які заснували СОТ, Протокол про Антарктиду 1991 Не є винятком і регіональні угоди, наприклад Договір 1992 р., які заснували Південно-Африканська спільнота для розвитку, і Європейська енергетична хартія 1994