Права корінних і ведуть племінний спосіб життя народів

Міжнародне співтовариство приділяє значну увагу проблемі корінних народів, які потребують особливого захисту. Останнє десятиліття XX століття було оголошено ООН Міжнародним десятиріччям корінних народів світу. Щорічно Генеральна Асамблея приймає з цього питання резолюції, що мають значення для визначення змісту прав корінних народів. У 1985 р. був заснований Фонд добровільних внесків ООН для корінного населення. Розглядається пропозиція про створення постійного форуму корінних народів в системі ООН. Питаннями прав корінних народів займається Верховний комісар ООН з прав людини, а також заснований Комісією з прав людини Комітет із запобігання дискримінації та захисту меншин.

Генеральна Асамблея висловлює переконання в цінності і різноманіття культур і форм соціальної організації корінних народів, а також у тому, що розвиток цих народів у їхніх країнах буде сприяти соціально-економічного, культурного та екологічного прогресу всіх країн світу. Підкреслюється значення зміцнення людського та організаційного потенціалу корінних народів, з тим щоб вони самі могли знаходити вирішення своїх проблем. Урядам рекомендується вишукування, шляхом консультацій з корінними народами, можливостей підвищення ступеня їх відповідальності за ведення власних справ і забезпечення ефективної участі цих народів у прийнятті рішень з зачіпають їхні питань. Особлива увага повинна бути приділена таким областям, як права людини, навколишнє середовище, розвиток, освіту та охорону здоров'я.

Міжнародні норми, звичайні і договірні, що мають відношення до прав корінних народів, складаються з трьох категорій. Крім норм про права людини вони включають норми про права меншин і спеціальні норми про корінних народів. Наведені положення про меншини застосовні до корінних народів. Що ж до спеціальних актів щодо них, то в даний час завершується робота над Декларацією ООН про права корінних народів.

Визначення поняття корінного народу містить Конвенція Міжнародної організації праці 1989 про корінні народи та народи, що ведуть племінний спосіб життя (далі - Конвенція про корінні народи). До них віднесені народи, що проживають в незалежних країнах, - нащадки тих, хто населяв країну або географічну область до її завоювання або колонізації або в період встановлення існуючих державних кордонів. Незалежно від правового статусу вони зберігають певні соціальні, економічні, культурні та політичні інститути. Крім усього іншого необхідно також усвідомлення власної приналежності до корінного народу (ч. 1 ст. 2).

Відповідно до зазначеної Конвенції основними правами корінного народу є:

1) право на рівних підставах користуватися правами і можливостями, наданими решти населення;

2) право на вибір власних пріоритетів розвитку;

3) право власності та володіння відносно земель, які вони традиційно займають;

4) право на участь в управлінні та використанні природних ресурсів, що відносяться до цих земель;

5) право займатися кустарними промислами, сільським та общинним виробництвом (полювання, рибальство, засоби захисту рослин, збирання), що визнається важливим чинником збереження культури, економічної самостійності та розвитку.

Конвенція про корінні народи зобов'язує держави у разі необхідності використовувати спеціальні засоби охорони представників цих народів, їх інститутів, власності, праці, культури та навколишнього середовища; вживати заходів, що відповідають традиціям і культурі відповідних народів, для ознайомлення з їх правами та обов'язками, перш за все в питаннях праці, економічних можливостей, освіти, охорони здоров'я і соціального обслуговування; забезпечити умови для збереження мов корінних народів і для оволодіння цими народами державною мовою.

При підготовці законопроектів та адміністративних заходів, що зачіпають інтереси корінних народів, мають проводитися консультації з їх представниками. Якщо загальнодержавний закон стосується і корінних народів, то необхідно брати до уваги їх звичаї і звичаєве право. Спеціальні розділи Конвенції про корінні народи присвячені найму та умов зайнятості, професійної підготовки, соціального забезпечення та охорони здоров'я, освіти, міжнародним контактам.

Росія є державою, в якій число корінних нечисленних народів особливо велика. Забезпечення їх прав має суттєве значення як для цих народів, так і для суспільства в цілому. Цим пояснюється включення в Конституцію РФ ст. 69: "Росія гарантує права корінних нечисленних народів у відповідності із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права і міжнародними договорами Російської Федерації".

Відповідно до Конституції Росії, загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права і міжнародними договорами РФ в 1999 р. прийнятий Федеральний закон від 30 квітня 1999 N 82-ФЗ "Про гарантії прав корінних нечисленних народів Російської Федерації" (далі - Закон про малочисельних народів). Закон установив правові основи гарантій самобутнього соціально-економічного та культурного розвитку малочисельних народів РФ, захисту їх споконвічної середовища існування, традиційного способу життя, господарювання і промислів. Закон містить таке визначення корінних нечисленних народів РФ: "Народи, які проживають на територіях традиційного розселення своїх предків, зберігають традиційні спосіб життя, господарювання і промисли, що налічують в Російській Федерації менше 50 тисяч чоловік і усвідомлюють себе самостійними етнічними спільнотами". На виконання Закону про малочисельних народів в 2000 р. було видано кілька постанов Уряду РФ.

Поруч законів та інших нормативних актів РФ передбачений особливий правовий режим проживання корінних народів у деяких галузях, наприклад в Лісовому кодексі РФ від 29 січня 1997 N 22-ФЗ (ст. 124), у Земельному кодексі РФ від 25 жовтня 2001 N 136-ФЗ (ст. 78) та ін Захист законної середовища проживання і традиційного способу життя нечисленних етнічних спільнот віднесена Конституцією РФ до спільного відання Федерації та її суб'єктів (п. "м" ч. 1 ст. 72). Показовим у цьому плані досвід Республіки Саха (Якутія), де в 1992 р. був прийнятий Закон про кочовий родовій громаді нечисленних народів Півночі. Докладно визначений статус корінних народів і в Основному законі Республіки Саха (Якутія) (ст. ст. 38, 42, 43, 46, 85, 112).

В цілому що діють в країні федеральні нормативні акти і акти суб'єктів Федерації відповідають міжнародним стандартам, а в окремих випадках у правовому відношенні виявляються навіть більш сприятливими. Проте ряд питань, що стосуються прав корінних народів, залишається невирішеним.