Права національних, етнічних, релігійних і мовних меншин

Події останніх десятиліть, зокрема в Європі, продемонстрували велике значення проблеми меншин для стабільності держав і запобігання збройних конфліктів. Не випадково меншин присвячено значну кількість міжнародних актів, як універсальних, так і регіональних.

Присвячені меншин міжнародні акти загалом утримуються від визначення поняття "меншина", що пояснюється складністю завдання. Тим не менше в них проглядається таке визначення: група, яка в кількісному відношенні менше, ніж решта населення країни, чиї члени, які є громадянами цієї держави, мають етнічні, релігійні та мовні відмінні характеристики в порівнянні з іншою частиною населення країни і мають намір зберегти свою культуру , традиції, релігію або мову.

Загальне положення було закріплене Міжнародним пактом про громадянські та політичні права. Особам, які належать до меншин, не може бути відмовлено в праві спільно користуватися своєю культурою, сповідувати свою релігію, виконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою (ст. 27). Як бачимо, мова йде про індивідуальне право особи, яка належить до меншини. Тим не менше непрямим чином норма підтверджує і колективне право меншості. Заснований відповідно до Пакту Комітет з прав людини підкреслив, що ст. 27 не обмежує суверенітет і територіальну цілісність держав.

Права осіб, що належать до меншин, викладені у Декларації ООН про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин 1992 р. (далі - Декларація про права меншин).

Відповідно до зазначеної Декларації належать до меншин особи мають такі права:

- Користуватися надбанням своєї культури;

- Сповідувати свою релігію;

- Використовувати свою мову в приватному житті та публічно;

- Брати активну участь у культурному, релігійному, суспільного, економічного і державного життя;

- Брати участь у прийнятті рішень на національному та регіональному рівні;

- Створювати свої власні об'єднання в рамках національного закону;

- Підтримувати контакти з громадянами інших держав, з якими вони зв'язані національними, етнічними, релігійними або мовними узами (ст. 2).

Ці права можуть здійснюватися належать до меншин особами як індивідуально, так і спільно з іншими членами цієї групи (ст. .

Відповідно до Декларації про права меншин держави повинні охороняти на своїх територіях існування, національну або етнічну самобутність меншин, заохочувати створення умов для розвитку цієї самобутності; вживати належних законодавчих та інших заходів для досягнення цих цілей (ст. 1.  &nbsp Держави вживають заходів для забезпечення належать до меншин особам користування всіма правами людини та основними свободами в повному обсязі, без дискримінації; правом висловлювати свої особливості й розвивати свої культуру, мову, релігію, традиції і звичаї, за винятком тих випадків, коли конкретна діяльність здійснюється в порушення національного або міжнародного права. Зазначені особи повинні мати належні можливості для вивчення своєї рідної мови та навчання на ньому. У галузі освіти вживаються заходи з метою стимулювання вивчення історії, традицій, мови та культури меншин (ст. 4).

Міжнародно-правовим актом, присвяченим меншин, є європейська Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 р. (далі - Рамкова конвенція), в якій закріплено право будь-якої особи, яка належить до меншості, вільно розглядати чи не розглядати себе таким. Така приналежність не впливає на рівність перед законом і не тягне за собою будь-якої дискримінації.

Держава створює умови для підтримки та розвитку культури і основних елементів самобутності меншин. Не повинні вживатися заходи, націлені на асиміляцію осіб, що належать до меншин, всупереч їх волі. Такі особи мають право підтримувати транскордонні контакти з особами за кордоном, що розділяють їх культурну спадщину. При здійсненні своїх прав такі особи зобов'язані дотримуватися законів своєї країни. Вони не можуть займатися діяльністю, яка суперечить таким принципам міжнародного права, як принципи територіальної цілісності і політичної незалежності держав.

Низка актів, що стосуються прав меншин, прийнятий ОБСЄ. Що міститься в Заключному акті 1975 р. принцип поваги прав людини зобов'язує держави поважати перераховані в ньому права осіб, які належать до національних меншин. У Документі Копенгагенської наради Конференції з людського виміру 1990 національних меншин присвячено окремий розділ (гл. IV). У 1992 р. був заснований пост Верховного комісара з національних меншин. Його завдання - запобігання національних конфліктів на ранній стадії. З цією метою він збирає і вивчає інформацію, результати повідомляються голові Керівного ради ОБСЄ. Зміст актів ОБСЄ про права меншин загалом відповідає змісту документів, прийнятих в рамках ООН.

Права осіб, які належать до меншин, зачіпаються в ряді актів Ради Європи. Основним з них, присвячених цьому питанню, є Рамкова конвенція. Вона підкреслює значення захисту меншин для забезпечення стабільності, демократичної безпеки і світу. Такий захист є "областю міжнародного співробітництва" (ст. 1), а не виключно внутрішньою справою. Рамкова конвенція є найбільш грунтовним викладом прав осіб, які належать до національних меншин, і відповідних обов'язків беруть участь держав, в її основу покладені прийняті міжнародні стандарти. При цьому зазначено, що беруться до уваги зобов'язання щодо захисту національних меншин, що містяться в актах ООН і НБСЄ.

Разом з викладом прав належать до меншин осіб у Рамкової конвенції підкреслюється їх обов'язок дотримуватися національне законодавство і поважати права інших осіб (ст. 20). Ніяка діяльність цих осіб не повинна суперечити "основоположним принципам міжнародного права, особливо принципам суверенної рівності, територіальної цілісності та політичної незалежності держав" (ст. 21). Контроль за здійсненням Рамкової конвенції здійснюється Комітетом міністрів Ради Європи.

У 1994 р. в рамках СНД була підписана Конвенція про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин. Конвенція відтворює прийняті стандарти і доповнює їх положеннями, враховують специфіку проблеми в умовах СНД.