Система міжнародного права прав людини

Центральне положення в системі міжнародного права прав людини займає один з основних принципів міжнародного права - принцип поваги прав людини. У цьому принципі втілено головний зміст галузі. У його світі повинні тлумачитися всі норми галузі.

З зазначеним принципом нерозривно пов'язаний принцип демократії, який є найбільш важливим загальним принципом права, властивим як сучасного міжнародного права, так і внутрішньому праву держав.

Іншими принципами галузі є принципи універсальності та недискримінації. У силу перше - загальновизнані норми про права людини є обов'язковими для всіх держав і щодо всіх осіб, що знаходяться під її юрисдикцією. У силу другому - неправомірна дискримінація осіб з яких би то не було ознаками.

Проблема універсальності прав людини - одна з найбільш складних. У силу відмінностей між існуючими цивілізаціями загальне твердження всього комплексу міжнародних стандартів прав людини відсувається в майбутнє. Досить нагадати про правове становище жінок в мусульманських країнах.

Ядро даної галузі утворюють загальновизнані принципи і норми про права людини. У теорії та практиці їх часто називають стандартами. Вони відображають історично досягнутий рівень демократії та гуманності суспільства на міжнародному та внутрішньодержавному рівні. Норми міжнародного та внутрішнього права повинні їм відповідати. Ці стандарти становлять головний зміст загальних принципів права, які притаманні як міжнародному, так і внутрішньому праву.

Юридичною формою існування таких принципів і норм є звичай. Міжнародні акти, що сприяли їх твердженням, виступають в якості доказів, свідчень звичайних норм. Основними свідченнями, за якими можна судити про зміст загальновизнаних принципів і норм про права людини, є Загальна декларація прав людини 1948 р., що володіє статусом резолюції Генеральної Асамблеї ООН, і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. (далі - Міжнародний пакт про громадянські та політичні права).

Важливим актом є Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. Однак він прийнятий порівняно невеликим числом держав, чимало урядів висловили негативне ставлення до нього. Тому що містяться в ньому норми не можна віднести до числа загальновизнаних.

Прийнято значне число конвенцій, присвячених окремим категоріям прав людини. Особливу увагу приділено прав найбільш потребують захисту категорій населення, насамперед прав жінки і дитини. Значна кількість конвенцій спрямовано на припинення злочинів проти особи - конвенції про заборону геноциду та апартеїду, про ліквідацію всіх форм масової дискримінації, щодо заборони рабства та ін Особливий комплекс утворюють численні конвенції Міжнародної організації праці (МОП).

Значна кількість конвенцій з прав людини укладено на регіональному рівні - в рамках Організації африканської єдності, Організації американських держав, Ради Європи.

Статут СНД в якості однієї з основних цілей вказує забезпечення прав і основних свобод людини у відповідності із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права і документами Наради з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) (ст. 2). У Декларації глав держав СНД про міжнародні зобов'язання в галузі прав людини та основних свобод 1993 учасники зобов'язалися вжити заходів з метою приведення національного законодавства у відповідність до зобов'язань за угодами в галузі прав людини і, зокрема, документів НБСЄ. Було висловлено намір укласти Конвенцію СНД з прав людини. Істотне значення мають численні угоди щодо забезпечення соціальних та економічних прав, наприклад про пенсійне забезпечення, про права біженців і вимушених переселенців і т.п.