Метод функціонування міжнародного права

Метод функціонування - це сукупність принципів, способів, засобів, характерних для реалізації міжнародно-правових норм.

В міру ускладнення розв'язуваних міжнародним правом завдань ускладнюються і елементи методу функціонування.

Загальний метод функціонування охоплює п'ять особливих методів:

1) політико-правовий метод - норми міжнародного права суб'єктами здійснюються за допомогою політичних засобів;

2) морально-правовий метод - використання механізму дії моралі для реалізації норм міжнародного права; головне тут - в мобілізації моральних коштів в ім'я забезпечення сумлінного виконання норм міжнародного права;

3) ідейно-правовий метод - вплив на міжнародні відносини через ідеологію, зміцнення позицій міжнародно-правової свідомості, роз'яснення цілей, принципів і норм, створення переконаності в необхідності їх здійснення;

4) організаційно-правовий метод - прийняття організаційних заходів щодо реалізації норм міжнародного права як усередині держав, так і в міжнародних відносинах;

5) спеціально-правовий метод - застосування специфічних правових засобів впливу на міжнародні відносини. Цей метод і є суттю міжнародно-правового регулювання.

Норми міжнародного права діють, використовуючи різноманітні методи і їх поєднання. Так, в силу свого характеру основоположного основні принципи діють не тільки як правові, а й як політичні і моральні. Поєднання цих методів неоднаково. Принцип незастосування сили відрізняється великим застосуванням політико-правового методу. Принцип співробітництва реалізується у основному з допомогою політичних і моральні коштів. А от для принципу сумлінного виконання зобов'язань на першому місці стоїть правовий метод. Якщо рівень законності в міжнародних відносинах досить високий, то зростає роль правового метода, якщо низький - політичного.

Зупинимося на спеціально-правовий метод, або метод міжнародно-правового регулювання. Головне полягає в тому, що він є методом саморегулювання, самоврядування суверенних держав, тому має координаційний, а не субординаційних характеру. Водночас можна не звернути уваги на те, що в міжнародному праві наростають елементи субординаційних регулювання. Є вони, приміром, у діяльності Ради Безпеки ООН, Міжнародного Суду ООН, спеціалізованих установ ООН, не кажучи вже про наднаціональних органах ЄС.

Особливо відзначимо той факт, що загальнообов'язкові норми спільного міжнародного права приймаються міжнародним співтовариством в цілому. Можливість відмовитися від них у окремої держави обмежена.

Як уже зазначалося, дію механізму міжнародно правового регулювання-носить владний характер. Це дає підстави говорити про Координаційно-владному характері методу функціонування міжнародного права.

Головні елементи цього методу:

- Визначення кола суб'єктів та їх правового статусу;

- Встановлення меж регульованих відносин, сфери чинності міжнародного права;

- Створення юридичних норм, які породжують для суб'єктів права і обов'язки, тобто міжнародно-правових відносини;

- Установлення мір правового захисту, юридичні засобів забезпечення виконання норм міжнародного права.

Тепер коротко щодо організаційно-правовому методі. Як відомо, міжнародне право складалося в відсутність міжнародних інститутів, покликаних забезпечити його функціонування. Посилаючись на це багато хто заперечували юридичний характер міжнародного права, називаючи його або внешнегосударственним правом, яку позитивну мораллю. У міру зростання ролі і завдань міжнародного права таке становище ставало все менш терпимим. Тому держави стали приділяти увагу тому, аби виправити його шляхом зміцнення організаційної основи функціонування міжнародного права.

Організаційно-правовий метод має два аспекти: внутрішній і міжнародний.

З розвитком міжнародного права зростає значення внутрішнього аспекту. Міжнародне співробітництво торкається все більш значні сфери національних систем. Зростають обсяги та складність міжнародних зобов'язань, в їх реалізацію залучається широке коло державних органів, організацій і навіть фізичних і юридичних осіб. Вся ця діяльність регулюється внутрішнім правом. В останньому зростає кількість актів, присвячені виконанню міжнародних зобов'язань.

Тепер про міжнародному аспекті організаційно-правового методу. Він до певної міри завжди був притаманний-міжнародно правового регулювання. Форми взаємодії держав одночасно були й організаційними формами функціонування міжнародного права. Головне місце займали переговори, консультації, наради.

У наш час функціонування міжнародного права вимагає досить розвиненою організаційної бази. У договори включаються всі більш грунтовні положення про порядок їхнього здійснення. Широке поширення одержали різні органи, покликані сприяти реалізації договорів. Найбільш поширені змішані комісії, повноваження яких розширюються. З'являються нові організаційні форми. Так, країни СНД уклали в 1992 р. спеціальне Угода про інформаційне забезпечення виконання багатосторонніх угод.

Найбільш відчутний внесок у організаційну базу функціонування міжнародного права внесло створення розвиненою системи міжнародних організацій. Функціонування міжнародного права стає колективним, спирається на співпраці широкого кола держав. Одна з функцій міжнародних організацій - сприяти здійсненню норм міжнародного права.

Статут ООН в якості однієї з головних завдань Організації вказав створення умов, що забезпечують повагу зобов'язань з міжнародного права. Значення цієї функції не раз підкреслювалося Генеральною Асамблеєю ООН: "Заохочення розвитку міжнародного права і заохочення його дотримання є суттєвими функціями Організації Об'єднаних Націй". Цей момент підкреслюється і в доктрині

Компетенція та способи сприяння функціонування міжнародного права різняться в залежності від сфери дії організацію. У політичній сфері держави обережно ставляться до розширення повноважень організацій, що ж до спеціалізованого співробітництва, те тут тенденція до розширенню повноважень простежується досить чітко.

Способи сприяння функціонування міжнародного права з боку організацій різноманітні. Сам процес обговорення і прийняття резолюцій сприяє формуванню міжнародно-правової свідомості, координує позиції держав. Резолюції конкретизують норми і служать їх реалізації. Загальновідома роль резолюцій в тлумаченні та прогресивному розвитку змісту норм міжнародного права.

Резолюції дають оцінки поведінки держав з точки зору відповідності з міжнародним правом і тим самим легітимізує або делегітімізіруют це поведінка. Така морально-політична легітимація поступово акумулюється і втілюється в загальних стандартах поведінки та стандарти реалізації правових норм.

Організаціям належить важлива роль у зміцненні зв'язку міжнародного права з життям, в забезпеченні його адекватної реакції на виникаючі потреби і проблеми. Особливо істотна роль організацій як постійно діючих механізмів досягнення взаєморозуміння, узгодження інтересів і волі держав.

Зростає значення інформаційної функції. Організації покликані відігравати важливу роль у поширення інформації про міжнародне право. На жаль, засоби масової інформації мало приділяють уваги навіть найважливішим резолюцій Генеральної Асамблеї ООН. На журналістів лежить значна частка відповідальності за нерозвиненість масового міжнародно-правової свідомості.

На закінчення підкреслимо основні шляхи сприяння організацій функціонування міжнародного права:

- Організація співробітництва держав з метою забезпечення належного рівня функціонування міжнародного права;

- Створення сприятливого морально-політичного атмосфери для функціонування міжнародного права;

- Конкретного надання сприяння такому функціонуванню аж до застосування санкцій до правопорушника;

- Удосконалення механізму функціонування міжнародного права.