Правонаступництво щодо державних боргів

Віденська конвенція 1983 стосується лише державних боргів, до яких віднесені будь-які фінансові зобов'язання держави-попередниці стосовно іншого суб'єкта міжнародного права, що виникли відповідно до міжнародного права. Поза цим залишаються значні області фінансових зобов'язань держави, борги держави по відношенню до фізичних і юридичних осіб за кордоном і на території держави. Тим часом і такі борги є предметом правонаступництва.

Основи вирішення проблеми внутрішнього боргу колишнього СРСР були визначені спеціальною Угодою 1992. Учасники взяли на себе зобов'язання з погашення державного боргу СРСР перед населенням у сумах пропорційно залишку заборгованості, яка значиться на балансах установ Ощадбанку СРСР на території кожної з них.

Що ж до іншої частини заборгованості (Держбанку СРСР, Держстраху СРСР і за іншими складовими внутрішнього боргу), то розподіл її вирішено здійснити виходячи з відповідної частки кожного учасника у виробленому національному доході і використаному обсязі капітальних вкладень із союзного бюджету.

В якості загального принципу Віденська конвенція затвердила правило: "Правонаступництво держав як таке не зачіпає прав і зобов'язань кредиторів" (ст. 36). Інакше кажучи, правонаступництво, за винятком особливих випадків, не завдає шкоди правам тих, хто надав кредит.

Для всіх випадків правонаступництва встановлено загальне правило: борг держави-попередниці переходить до наступникам у справедливій частці, яка визначається на основі обліку майна, прав та інтересів, які переходять до відповідного наступниці у зв'язку з даним державним боргом.

Між колишніми союзними радянськими республіками був укладений ряд багатосторонніх і двосторонніх угод щодо правонаступництва щодо державного боргу СРСР. Основним з них був Багатосторонній угоду про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів СРСР 1991 р., який визначив поняття зовнішнього державного боргу та активів. Проте вирішити проблему на основі пропорційного розподілу боргу не вдалося.

Неврегульованість проблеми негативно позначалася на розвитку фінансових відносин з іноземними державами та міжнародними організаціями. Виходячи з цього, Росія в 1993 р. запропонувала радикальне рішення, на основі принципів якого пропонувалося укласти двосторонні угоди. У Постанові Уряду РФ від 17 травня 1993 р. ці принципи викладені в такий спосіб. Частки колишніх союзних республік визначаються з урахуванням фактичної кількості держав, що підписали Договір 1991 Отже, частка боргу неучаствующіх держав перерозподіляється між учасниками. Республіки передають Росії зобов'язання з виплати частки цих держав. З метою компенсації республіки передають Росії свої частки в активах колишнього СРСР.

Особливий режим встановлений Віденської конвенції для утворився в результаті деколонізації нової незалежної держави. Ніякої державний борг держави-попередниці не переходить до нього. Інший порядок може бути встановлений лише шляхом взаємної угоди, укладеної з урахуванням зв'язку між обов'язком попередника, що належать до його діяльності на території, яка є об'єктом правонаступництва, і майном, правами й інтересами, які переходять до нової держави.

Слід зауважити, що нова незалежна держава знаходить свої права на територію не в результаті правонаступництва. Не можна передати суверенні права, не володіючи ними. Ніхто не може передати більше прав, ніж сам має (nemo plus juris transfere potest, quam ipse habet). Тим часом по Конвенції виходить саме так: "Територія - об'єкт правонаступництва". Насправді суверенітет над територією виникає в результаті реалізації права на самовизначення.