Принцип поваги прав людини

Статут ООН відразу ж після завдання рятування від лиха війни поставив завдання затвердити віру в права людини. Заохочення поваги до прав людини - одна з головних цілей ООН.

Відповідно до Статуту під егідою ООН був прийнятий цілий ряд універсальних конвенцій з прав людини. Чимало конвенцій про права людини прийнято і на регіональному рівні, особливо в рамках Ради Європи. У результаті утворилася особлива галузь міжнародного права - "Міжнародне право прав людини", в основі якої лежить принцип поваги прав людини.

У якості самостійного принципу міжнародного права принцип поваги прав людини був сформульований Заключним актом НБСЄ 1975 Наявність цього принципу - характерна риса сучасного міжнародного права. Як відомо, у минулому для класичного міжнародного права єдиною реальністю були держави. Історія поставила завдання повернути світовий порядок та міжнародне право обличчям до народу і людині, поставити на перше місце захист їх прав та інтересів. Міжнародне право, як і внутрішнє, покликане стати орієнтованим на людину. Пріоритет основних прав людини стає загальним принципом міжнародного та конституційного права демократичних держав.

Принцип поваги прав людини займає центральне положення в праві держав. Він являє собою головний загальний принцип права демократичних держав і має абсолютної імперативної силою. Жоден закон не може йому суперечити. У Росії це положення закріплене Конституцією (ч. 2 ст. 55): "У Російській Федерації не повинні видаватися закони, що скасовують або применшують права і свободи людини і громадянина", які визнаються і гарантуються відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ч. 1 ст. 17).

Все це вносить зміни в концепцію міжнародного права. У минулому воно було повністю ізольоване від того, що відбувалося всередині держав, де влада часто здійснювали масові злочини проти свого народу. Досить згадати, що числа жертв гітлерівського режиму перевищило число жертв Першої світової війни. У Камбоджі що стояв при владі в 1970 - 1975 рр.. антинародний режим знищив третину населення країни. Нині на державах лежить міжнародно-правове зобов'язання поважати права знаходяться під її юрисдикцією людей. Акти ОБСЄ регулярно підтверджують незмінну дійсність принципів, "що виражають відповідальність держав стосовно одна одної та урядів щодо своїх народів".

Тенденція до визнання прав людини вищою суспільною цінністю соціально виправдана. Ні держава, ні будь-яка група або будь-яка особа не мають права займатися якої б то не було діяльністю, спрямованою на знищення або неправомірне обмеження будь-яких міжнародно визнаних прав людини (ч. 1 ст. 5 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права).

Сказання жодною мірою не означає абсолютної примату прав людину над правами держави і народу. При здійсненні своїх прав людина зобов'язана поважати права держави та інших соціальних утворень. Без цього неможливе існування ні держави, ні суспільства. Загальна декларація прав людини визначила: "Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний та повний розвиток її особистості". Передбачена можливість обмеження прав людини лише в інтересах "загального добробуту в демократичному суспільстві" (ст. 29).

Між правами держави, народу, людини існує певна єдність. Усі вони повинні здійснюватись відповідно до цілей і принципів ООН. Порушення прав держави у багатьох випадках означає і порушення прав проживаючих у ньому людей. Це стосується в першу чергу таких кардинальних прав, як право на світ і життя. Здійснюючи акт агресії, держава порушує і право власних громадян на життя, здоров'я і світ.

Кожне держава володіє суверенною владою приймати норми, що визначають права і обов'язки осiб, що знаходяться під її юрисдикцією. Влада ця реалізується в рамках міжнародного права. Права особи перестали бути винятково внутрішня справа. Міжнародний контроль у цій області не суперечить принципу невтручання.

Сформоване в цій області положення характеризується міжнародними актами таким чином, що питання, що стосуються прав людини, основних свобод, демократії і верховенства права, носять міжнародний характер, оскільки дотримання цих прав і свобод складає одну з основ міжнародного порядку. Відповідні зобов'язання представляють "безпосередній і законний інтерес для всіх країн-учасників і не відносяться до числа винятково внутрішніх справ відповідної держави".

Як бачимо, права людини розуміються у широкому плані, у взаємозв'язку з демократією і верховенством закону. У Декларації тисячоліття ООН виражена резолюція не шкодувати зусиль для підтримки демократії і зміцнення законності, поваги а також всіх міжнародно визнаних прав людини та основних свобод. Ще далі пішли країн ОБСЄ. Паризька хартія для нової Європи 1990 р. підтвердила, що демократія зізнається учасниками єдиної системою правління.

Як міжнародне право, так і конституції багатьох держав дають підстави вважати, що право на демократичну систему у країні є одним з основних прав людини. В іншому випадку права людини перетворюються на порожній звук, тому що вони можуть бути забезпечені лише в умовах демократії. У своїй сукупності права людини є суттю демократичного правління.

Сказане свідчить про те, що при з'ясуванні змісту принципів міжнародного права необхідно приділяти особливу увагу їх зв'язку з принципом поваги прав людини. В зокрема, визнання поваги прав людини предметом міжнародної зацікавленості не скасовує принципу невтручання. Міжнародні акти спеціально обумовлюють обов'язок держави утримуватися від використання чи спотворення питань про права людини в якості засобу втручання у внутрішні справи держав, чинення тиску на інші держави. Іншими словами, неприпустимо зловживання міжнародних норм про права людини. Захист цих прав повинна здійснюватися відповідно до міжнародного права.

Суттєве значення набула зв'язок принципу поваги до прав людини до принципу самовизначення. Як показує досвід, ігнорування прав людини дає можливість використовувати самовизначення гасло для руйнування сформованих спільнот, для порушення територіальної цілісності держав, для виправдання збройних конфліктів.