Принцип рівноправності і самовизначення народів
Особливість принципу самовизначення полягає в тому, що він, як і принцип поваги прав людини, присвячений правам не держави, а інших утворень - народу, нації. Пакти про права людини закріпили зв'язок права на самовизначення народу з правами людину (ст. 1.   У результаті в міжнародному праві закріплені права тих, хто не є суб'єктом міжнародного права, а на держави покладено обов'язок поважати і забезпечувати їхні права.
Принцип самовизначення зіграв важливу роль в історії, що допоміг звільнитися від колоніальної залежності десяткам народів. Водночас багатовіковий досвід говорить про те, що національний егоїзм приніс незліченні лиха. Сьогодні в багатьох країнах палають збройні конфлікти на національної, етнічної, релігійних мотивів. Численні випадки зловживання принципом самовизначення, а також недостатня визначеність деяких його аспектів породили скептицизм щодо цього принципу, у тому числі і серед правників з країн, що розвиваються. Тому так важливо з'ясувати зміст цього особливо складного принципу.
Включений до Статуту ООН за ініціативою СРСР принцип самовизначення з самого початку пов'язувався із співпрацею й загальним світом. Як одна з цілей зазначено: "Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів, а також вживати інших відповідних заходів для зміцнення загального миру" (ч. 2 ст. 1.  
У наш час проблема суб'єкта права на самовизначення набула великого значення. Законне прагнення національних, етнічних, релігійних громад зберегти свою ідентичність використовується з метою руйнування єдності народу, нації, держави. При цьому грубо і в масовому порядку порушуються права людини. Подібні дії звертають історію назад, реставрують феодалізм і навіть племінний лад.
У практиці ООН принцип самовизначення, що включає право на утворення незалежної держави, розуміється як право колоніальних народів на незалежність від метрополій. Таке розуміння було закріплено Декларацією про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 Правом на самовизначення мають також народи, що перебувають під іноземною окупацією або під гнітом расистських режимів. У Декларації тисячоліття ООН 2000 р. говориться про право "на самовизначення народів, які залишаються під колоніальним пануванням та іноземною окупацією".
Сучасний світовий порядок мислимо як лише система організованих в держави народів. Суб'єктом права на самовизначення є саме народ, нація, яка а не будь-яка соціальна, етнічна або релігійна спільнота. Торкаючись цього питання, Генеральний секретар ООН Б. Галі Бутрос говорив: "Нація не є плем'ям: в реальності одне протилежно іншому. Нація - це обов'язково вихід за рамки базових товариств, цього об'єднання декількох з них ... Завдання нації як раз і полягає в тому, щоб перетворити примітивні антагонізми та створити простір солідарності, завдяки чому вона і є дуже сучасними поняттям, яке ми знаходимо у Статуті Організації Об'єднаних Націй ".
Отже, правом на самовизначення має народ, нація, тобто досить велика і цілісна спільність. Етнічні, релігійні, мовні меншини мають право на культурну автономію, на повагу їхніх інтересів в рамках демократичної держави. Відповідні права меншин закріплені міжнародним правом. Разом з тим меншини несуть і певні обов'язки щодо держави, в якій вони знаходяться. У демократичних державах в рамках законності повинні діяти і політичні меншини. Породжувані ними збройні конфлікти, будь то громадянські війни чи революції, тягнуть за собою масові порушення прав людини і створюють загрозу миру.
Підтвердивши право народів на самовизначення, Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам одночасно наголосила, що "усяка спроба, спрямована на те, щоб частково або повністю зруйнувати національну єдність і територіальну цілісність країни, несумісна з цілями і принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй". Як бачимо, можливість зловживання принципом самовизначення була обмежена принципом територіальної цілісності. Значення зв'язку двох принципів підкреслювалося і новими незалежними державами. Цей зв'язок знайшла відображення в практиці Міжнародного Суду
Декларація про принципи міжнародного права 1970 підтвердила зазначені положення Декларації 1960 При цьому вона виділила зв'язок принципу самовизначення з принципом територіальної цілісності. Відтворено відповідне положення Декларації 1960 р., але при цьому зроблено досить істотне уточнення. При здійсненні принципу самовизначення приймається в увагу територіальна цілісність не будь-яких суверенних держав, що а лише "діють з дотриманням принципу рівноправності та самовизначення народів ... і внаслідок цього мають уряду, що представляють весь народ, що належить до даної території, незалежно від раси, віросповідання чи кольору шкіри ".
Отже, в демократичних державах, що відповідають наведеним вище критеріям, право на самовизначення має здійснюватися демократичним шляхом, у рамках закону. Таке розуміння принципу широко визнано. Комісія ООН з прав людини заперечив, що принцип самовизначення включає право на руйнування демократичної держави шляхом відділення від нього. Аналогічну позицію займають і інші міжнародні органи, що а також багато авторитетні вчені в галузі міжнародного права
Принцип самовизначення пов'язаний не тільки з принципом територіальної цілісності, але і з іншими принципами міжнародного права, в першу чергу до принципу поваги прав людини. Цей момент знайшов вираз і в практиці Конституційного Суду України. Суд виходить з того, що міжнародне право, "не заперечуючи права на самовизначення народу, що здійснюється через законного волевиявлення, вимагає при цьому дотримання принципу територіальної цілісності і прав людини".
У доктрині та практиці принцип самовизначення найчастіше розуміється як одноразового принцип дії, як право обрати форму свого державного існування. Проте зі змісту принципу випливає, що мова йде про постійно діючому право народу вільно визначати свій політичний статус. Головна мета права на самовизначення народу полягає в забезпеченні можливості демократичним шляхом, без втручання ззовні визначати характер суспільства і держави, його основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики.
Сказане знайшло відображення в Заключному акті НБСЄ 1975 У ньому йдеться про принцип рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею. Відповідно до цього принципу "усі народи мають право в умовах повної свободи визначатимуть, коли і як вони бажають, свій внутрішній і зовнішній політичний статус без втручання ззовні і здійснювати на свій розсуд свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток". Таким є сучасне розуміння принципу самовизначення у взаємовідносинах демократичних держав.