Принцип суверенної рівності

При визначенні принципів, які лежать в основі ООН, її Статут першого вказує принцип суверенної рівності держав (ст. +2). Це принцип лежить і в основі всього міжнародного права, характерні риси якого визначаються перш за все тим, що його суб'єктами є равносуверенние держави.

Основний зміст принципу:

- Держави зобов'язані шанувати суверенну рівність і своєрідність одна одної, а також всі права, властиві суверенітету, включаючи правосуб'єктність; кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свою політичну, соціальну, економічну та культурну систему, встановлювати свої закони та адміністративні правила;

- Усі держави мають рівні основними правами та обов'язками;

- Вони повинні поважати право один одного визначати і здійснювати на свій розсуд свої відносини з іншими державами відповідно до міжнародного права;

- Кожна держава має право брати участь у міжнародних організаціях та договорах;

- Держави повинні сумлінно виконувати свої зобов'язання за міжнародним правом.

Принцип складається з двох елементів - суверенітету і рівноправності, між якими існує нерозривний зв'язок. Суверенітет може бути реальним лише в умовах рівноправності. Взаємна повага суверенітету - необхідна умова рівноправності.

Суверенітет зазвичай розуміється як повновладдя держави всередині країни і незалежність зовні. Точність цього розуміння відносна. Повновладдя держави всередині країни обмежена правами народу і людини. Загальна декларація прав людини підтвердила загальний принцип конституційного і міжнародного права: "Воля народу повинна бути основою влади уряду" (ст. 21). Конституція РФ: "Носієм цих суверенітету і єдиним джерелом влади у Російській Федерації є її багатонаціональний народ" (ч. 1 ст. .

Народу належить вище право визначати економічну, соціальну, політичну систему країни. Міжнародне право зобов'язує державу поважати право народу розпоряджатися своєю долею. Народ вирішує питання про державну форму свого існування аж до ліквідації цієї держави, наприклад шляхом приєднання до іншої держави.

Зовнішня незалежність також відносна. Суверенна влада держави обмежена аналогічній владою інших країн. Вже в силу цього очевидна неспроможність концепції абсолютного суверенітету, тобто необмеженого суверенітету. Одна з головних функцій міжнародного права - розмежування сфер дії суверенної влади держав. Крім того, суверенітет здійснюється в рамках міжнародного права. Не випадково принцип суверенної рівності включає вимога виконувати зобов'язання за міжнародним правом.

У літературі й практиці досить поширений погляд, згідно з яким будь-яке міжнародне зобов'язання обмежує суверенітет або що міжнародне право і суверенітет взагалі несумісні. Насправді суверенітет і міжнародне право - взаємопов'язані і необхідні один одному явища. Своєю владою суверенної держави створюють міжнародне право і забезпечують його реалізацію. Зі свого боку, міжнародне право служить гарантією суверенітету. Його основні засади є хартією суверенних прав держави. Міжнародне право розмежовує дію суверенної влади держав, регулює взаємодія суверенних влади і тим самим забезпечує реалізацію прав суверенних.

Так само як свобода особи може бути забезпечена лише в межах права, так і суверенітет може бути реальним для всіх держав лише в умовах міжнародного правопорядку. Зміцнення цього правопорядку веде до підвищення реальності прав держав, особливо середніх і малих, які в минулому були жертвами сваволі великих держав.

Укладаючи договір, не обмежує держава, а реалізує свій суверенітет. Завдяки договору воно не лише створює для себе обов'язки, але й набуває додаткові можливості здійснення суверенних рацію. Ця проблема має далеко не лише теоретичний характер. Великої Вона стала предметом політики.

Все частіше зустрічаються висловлювання про сутінках, заході суверенітету у вік глобалізації. Пишуть про те, що ліквідувала взаємозалежність держава як незалежна суверенна освіту <**>. Навіть в одному з оглядів МЗС СРСР говорилося про "ерозії державного суверенітету" <***>. Здається, однак, що відбувається не ліквідація суверенітету, а зміна змісту цього поняття. Нове полягає насамперед у тому, що суверенітет уже не містить права на застосування сили. Міжнародне право перестає захищати суверенітет держави, в якій антидемократичний режим грубо зневажає права людини. Держава позбавлена права видавати закони, що порушують загальновизнані права народу і людини. У конституційному праві затверджується принцип пріоритету міжнародного права стосовно національного права.

Разом з тим міжнародне право розширює просторову сферу дії суверенітету, закріплюючи за державами певні суверенні права на космічному просторі, на континентальному шельфі, в економічній зоні. Воно закріплює право держави брати участь у вирішенні спільних проблем.

Отже, суверенітет продовжує відігравати важливу роль як всередині держави, так і у міжнародних відносинах. Разом з тим в умовах зростаючої взаємопов'язаності держав обмежуються можливості одностороннього вибору поведінки. Все менше дій на світовий арені можуть здійснюватися без взаємодії з іншими державами. Зростає кількість проблем глобального значення, які можуть бути вирішувані лише спільними зусиллями держав. Здійснення суверенітету має відбуватися з урахуванням єдності глобальної системи.

Отже, суверенітет держави - це виходить від народу верховна влада держави, незалежно що здійснюється відповідно до національного та міжнародного права.

Рівність - другий елемент розглянутого принципу, нероздільно пов'язаний з суверенітетом. Мова йде про рівність суверенних прав держав. Що ж стосується інших прав, то вони можуть істотно відрізнятися. Одна держава бере участь у багатьох договорах, інше - в обмеженій кількості. Міжнародне право - право рівних (jus inter pares).

Не слід разом з тим спрощувати проблеми рівності. Ніхто не стане заперечувати фактична нерівність держав, але це лише наголошує значення їх юридичної рівності. Нерівні і люди за своїми можливостями, але це не викликає сумнівів в їх рівності перед законом.

Рівність правового статусу означає держав, що всі норми міжнародного права застосовуються до них однаково, мають рівний обов'язковою силою. Держави мають рівний здатністю створювати для себе права та зобов'язання приймати. На думку Міжнародного Суду ООН, рівність означає також рівну свободу у всіх справах, не регулюються міжнародним правом. Усі країни мають рівне право брати участь у вирішенні міжнародних проблем, в яких вони законно зацікавлені.