Міжнародний суд

Міжнародний суд - установа, що існує на постійній основі, що складається з незалежних суддів, покликаний вирішувати суперечки на основі міжнародного права і приймати юридично обов'язкові рішення.

Вперше суверенні держави ризикнули заснувати міжнародний суд лише в 1922 р. на основі Статуту Ліги Націй. Мається на увазі Постійна палата міжнародного правосуддя. За майже 20-річну історію було розглянуто 37 суперечок і прийнято 29 консультативних висновків по запитах Ради Ліги.

Палату змінив Міжнародний суд ООН, в основу Статуту якого покладено Статут Постійної палати. Відповідно до Статуту Міжнародний Суд є головним судовим органом ООН. Але практично його роль більш значна. Він є головним судовим органом міжнародного співтовариства у цілому, центром усієї системи мирного розв'язання спорів.

Чинний на постійній основі Міжнародного суду краще, ніж арбітраж, пристосований до послідовності у застосуванні і тлумаченні норм міжнародного права. Відповідно значнішим і його вплив на це право. Статус Міжнародного суду складає невід'ємну частину Статуту ООН. Всі члени ООН є учасницями Статуту.

Міжнародного суду формується так же, як і Постійне палата, складається з 15 суддів, що обираються в особистій якості (тобто не як представників держав) Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки строком на дев'ять років. Склад Міжнародного суду повинен забезпечити представництво основних правових систем світу. Кворум складає дев'ять суддів. Якщо у складі Міжнародного суду немає судді громадянства боку в суперечці, то Генеральна Асамблея може призначити суддю для даної справи (суддя ad hoc).

Міжнародний суд розглядає справи зазвичай у повному складі. Разом з тим його Статут передбачає можливість започаткування камер у складі трьох або більше суддів. Такі камери можуть спеціалізуватися на розгляді певних категорій справ. Була, наприклад, створено камера для розгляду спорів про морському дні. Камера може бути створено для розгляду окремої справи самим Міжнародним судом або на прохання сторін.

У такому порядку була, наприклад, створена камера, яка в 1984 р. винесла рішення у справі про розмежування в затоці Мен, сторонами в якому були США і Канада. Рішення камери вважається рішенням Міжнародного суду.

До цих пір камери створювалися не часто. У майбутньому, у міру зростання кількості справ, що подаються на розгляд Міжнародного суду, практика створення камер може отримати більш широке поширення.

Особливість компетенції Міжнародного суду полягає в тому, що сторонами у спорі можуть бути тільки держави, а також у тому, що він не має обов'язкової юрисдикцією. Становище, що виключає з компетенції Міжнародного суду спори за участю міжнародних організацій, запозичене у Статуту Постійної палати міжнародного правосуддя, прийнятого в той час, коли число міжнародних організацій було невелике. Нині все голосніше звучать голоси, що вимагають поширення компетенції Міжнародного суду і на спори за участю організацій, число і роль яких суттєво зросли.

Відсутність обов'язкової означає юрисдикції, що Міжнародний суд не має право розглядати справи за власною ініціативою, він може розглядати тільки ті справи, які будуть передані йому за угодою сторін. Така угода може стосуватися конкретного спору чи певної категорії справ, передбачених будь-яким договором, включаючи Статут ООН.

Держави - учасники Статуту можуть зробити заяви, що вони заздалегідь, без особливого про те угоди визнають обов'язковою юрисдикцію Міжнародного суду з усіх правових питань щодо тлумачення договору; будь-якого іншого питання міжнародного права; наявності факту, який, якщо буде встановлено, представить порушення міжнародного зобов'язання; характеру та розміру відшкодування, належної за порушення міжнародного зобов'язання (ст. 36 Статуту).

Такі заяви зроблені невеликою кількістю держав. З постійних членів Ради Безпеки лише Великобританія визнає обов'язкову юрисдикцію Міжнародного суду. Часто заяви містять обмежене визнання юрисдикції, тобто визнають її лише за деякими видами спорів.

У такому вигляді юрисдикцію визнавали Міжнародного суду США до повної відмови від освідчення в зв'язку з передачею справи про воєнні дії США проти Нікарагуа на розгляд Суду в 1984 р. Зауважимо, що це був не поодинокий випадок, коли Міжнародного суду не зупинився перед засудженням позиції такої держави, як США. У 1988 р. він негативно оцінив рішення США закрити місію постійного спостерігача Організації Палестини при ООН. Подібна практика, безсумнівно, сприяє підвищенню авторитету Міжнародного суду.

СРСР скептично ставився до можливості неупередженого розгляду спорів з його участю міжнародної інстанцією.

Позиція СРСР неодноразово викладалася його представниками. Так, виступаючи на засіданні Конференції зі скорочення та обмеження озброєнь у 1933 р., М.М. Литвинов казав про те, що СРСР в принципі не відкидає міжнародного арбітражу, але не може довіритися органу, який складається з представників іншої соціальної системи. "Це питання неминуче постає для нього з особливою гостротою кожний раз, коли заходить мова про створення міжнародних органів із судовими, контрольними і тому подібними функціями. Природно, що він у таких випадках повинен вимагати такого складу цих органів, який гарантував би йому ту ж міру об'єктивності і справедливості, які забезпечені іншим державам ". В післявоєнний період СРСР особливо активно виступав проти визнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного суду стосовно конвенцій про права людини.

Зміни у позиції СРСР сталися в останні роки її існування, коли була проголошена концепція нового політичного мислення. Було заявлено про бажаність підвищення ролі Міжнародного Суду. Пропонувалося всім державам визнати обов'язкову Міжнародного юрисдикцію суду, перш за все щодо тлумачення та застосування договорів з прав людини. Перший крок до визнання обов'язкової юрисдикції на взаємоузгоджених умовах повинен бути зроблений постійними членами Ради Безпеки. За визнання обов'язкової юрисдикції суду Міжнародного усіма державами і виступив Генеральний секретар ООН.

У 1989 р. СРСР зняв ряд застережень до Конвенції про права людини, які стосувалися невизнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного суду. Росія підписала ухвалену в рамках НБСЄ Конвенцію про примирення і арбітраж.

Міжнародного суду вирішує спори на основі міжнародного права. Передбачена також можливість вирішення спору на основі справедливість в разі згоди сторін. Проте цю можливість державами не була використана. Рішення Міжнародного суду остаточне й оскарженню не підлягає. Він може бути переглянуте самим Міжнародним судом лише у разі нововиявлених обставин, які можуть вплинути на результат справи. Рішення Міжнародного суду є юридично обов'язковим, і невиконання його тягне за собою міжнародно-правову відповідальність. Якщо один із сторін не виконує рішення, інше може звернутися до Ради Безпеки. Останній право, але не зобов'язаний дати відповідну рекомендацію і навіть вжити заходів для забезпечення виконання рішення Міжнародного суду (ч. 2 ст. 94 Статуту ООН).

Відповідно до Статуту Міжнародної рішення суду обов'язково лише для Сторін у справі і лише по даній справі (ст. 59). Інакше кажучи, рішення не створює судового прецеденту, який був би обов'язковим і для інших держав в аналогічних випадках. Держави не бажали Міжнародний наділити суд нормотворчі повноваження. Незважаючи на це рішення Міжнародного суду висловлюють високоавторитетна думку. Приймаючи рішення, Міжнародного суду постійно посилається на свої попередні рішення. При обгрунтування своїх прав держави посилання на думку Міжнародного суду, викладене в його рішеннях. У результаті він відіграє істотну роль у загальному процесі розвитку міжнародного права. З огляду на це при викладі матеріалу у цьому підручнику з можливості автор наводить думку Міжнародного суду.

Крім розв'язання спорів Міжнародний між державами суд дає консультативні висновки з будь-якого юридичного питання. З запитом можуть звертатися лише установи, котрі мають на це право відповідно до Статуту ООН. Міжнародний суду сам вирішує питання про наявність такого права у запитуючої установи.

Відносно запиту Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо законності застосування державою ядерної зброї в збройному конфлікті Міжнародного суду в 1996 р. визнав, що запит не належить до її компетенції. У той же час Міжнародного суду дав консультативного висновку на запит Генеральної Асамблеї ООН з питання про законність загрози або застосування ядерної зброї. Консультативні висновки не є юридично обов'язковими. І тим не менше викладається в них позиція Міжнародного суду володіє високим авторитетом.

Як вже говорилося, Міжнародного суду не розглядає спори за участі міжнародних організацій. Тим часом потреба в цьому значна. Вихід знайдено в тому, що організації почали звертатися до Міжнародного суду із проханням дати консультативний висновок по їх спору. При цьому вони наперед погоджуються визнати майбутнє висновок юридично обов'язковим. Це ще раз свідчить на користь надання організаціям права подання Міжнародній суду суперечок з їх участю.

Аналіз практики Міжнародної суду показує, що держави вважають за краще не передавати на його розгляд справи, що зачіпають їхні життєві інтереси, перш за все інтереси безпеки. Справи, розглянуті Судом, стосувались тлумачення та застосування договорів або конкретних юридичних питань, зокрема щодо суверенітету над деякими ділянками території, межі, розмежування морських просторів, дипломатичної захисту і навіть про наслідки застосування сили.

Від часу свого створення в 1946 р. Міжнародного суду розглянув 76 спорів та дав 22 консультативних ув'язнення. При цьому 28 спорів було передано на його розгляд після 1980 р. (з урахуванням 10 знаходяться на розгляді). Все це свідчить про зростаючу довіру держав до Міжнародного суду. Разом з тим виявилися і негативні моменти. Якщо раніше справа розглядалася у середньому протягом двох з половиною років, то тепер це час досягає чотирьох років. Тому Міжнародного суду вживає заходів до скорочення термінів процедури.

Істотною проблемою є висока вартість судового процесу. На відміну від арбітражу Міжнародного суду утримується за рахунок бюджету ООН. Однак сторони самі несуть витрати з оплати адвокатів, що свідків, експертів та ін Витрати ці значні. Досить би мовити, що гонорари адвокатів вимірюється сотнями тисяч доларів США. Для вирішення проблеми фінансової Генеральний секретар ООН на основі Резолюції Генеральної Асамблеї в 1989 р. заснував Трастовий фонд, що формується на основі добровільних пожертвувань. Завдання цього Фонду - надавати фінансову допомогу нужденним в цьому державам у покритті судових витрат.

Сказане раніше про Міжнародному суді ООН дає підстав для висновку про тенденції зростання його ролі у міру зміцнення міжнародного правопорядку. Україна не менше більшості держав зацікавлена в підтримку цієї тенденції і у використанні Міжнародного Суду для захисту своїх інтересів.