Оприлюднення та реєстрація договорів

В історії дипломатії таємні угоди заслужили сумну славу. З їх допомогою вирішувалися долі народів і держав, готувалися війни. Такі договори несумісні з основами національного і міжнародного демократичного правопорядку. Демократичному правопорядку притаманний такий принцип: закон не зобов'язує, якщо він не опублікований (non obligat lex nisi promulgate). Суттєву роль у русі за заборону таємних договорів зіграв російський декрет про мир 1917 р., що декларували скасування таємної дипломатії і поклав початок публікації таємних договорів.

Відповідно до Закону про міжнародні договори ратифіковані і набули чинності для Російської Федерації договори публікуються в Зборах законодавства, а інші вступили в силу договори - в Бюлетені міжнародних договорів. Виключення становлять угоди міжвідомчого характеру, які публікуються в спеціальних виданнях.

Офіційна публікація договору має юридичне значення. З цього моменту його положення стають частиною правової системи Росії і підлягають застосуванню всіма органами держави. Аналогічне становище і в ряді інших держав. Наприклад, у Конституції Нідерландів 1983 сказано: "Положення міжнародних договорів і актів міжнародних організацій, які є загальнормативний і обов'язковими до виконання всіма особами, підлягають застосуванню тільки після їх опублікування" (ст. 93).

Разом з тим слід враховувати, що повна відмова від таємних угод або їх окремих положень навряд чи можливий. Полягають договори про військово-технічне співробітництво, про поставки товарів і ін, публікація яких може мати негативні наслідки. Закон про міжнародні договори передбачає, що публікація договорів здійснюється за поданням МЗС.

Таємні договори широко використовуються американської дипломатією. Так, в липні 1984 р. грецький уряд оголосив про анулювання 19 секретних угод з США, що стосувалися військових об'єктів США в Греції. Під час обговорення цього питання в конгресі сенатор С. Саймінгтон говорив про багатьох угодах, які, попри те, що вони покладають на США міжнародні зобов'язання, "часто тримаються в таємниці від Конгресу та американського народу".

Укладалися секретні угоди і з Росією. У жовтні 2000 р. представник держдепартаменту США визнав, що угода Черномирдін - Гор щодо російських поставок зброї Ірану 1995 супроводжувалося низкою секретних документів.

Сказане свідчить, що повне виключення таємних угод з міжнародної практики навряд чи можливо. Вихід бачиться в тому, щоб секретні договори не суперечили опублікованим, а секретні статті та програми - тим, що опубліковані. Такий підхід починає знаходити визнання. У Конституції Греції сказано: "Секретні статті договору ні в якому разі не можуть суперечити відкритим статтями" (п. 3 ст. 36).

За всіх умов не підлягають застосуванню неопубліковані договори, що зачіпають права людини. Це підтверджено Конституцією Росії (ч. 3 ст. 15), а також судовою практикою.

Реєстрація - це засіб обмеження можливості використання таємних договорів. Статут ООН вимагає, щоб будь-яка міжнародна угода члена Організації було зареєстровано в Секретаріаті і ним опубліковано. На випадок нереєстрації передбачена санкція: сторони в такому договорі не можуть посилатися на нього ні в одному з органів ООН. Іншими словами, для ООН незареєстрований договір юридично не існує. Однак це не впливає на обов'язкову силу договору у відношенні сторін. Останнє положення було підтверджено Міжнародним судом. У рішенні про юрисдикції щодо спору між Катаром і Бахрейном Міжнародний суд визначив, що нереєстрація "не має жодних наслідків для дійсності угоди, яка не стає менш обов'язковим для сторін".

Реєстрація договорів передбачена та статутами регіональних організацій. Існує також система внутрішнього реєстрації. У Росії єдина система реєстрації договорів знаходиться у веденні МЗС.