Ратифікація, затвердження, приєднання

Ратифікація - акт утвердження міжнародного договору вищими органами державної влади, що виражає згоду на його обов'язковість.

Порядок ратифікації визначається внутрішнім правом. Відповідно до Конституції РФ ратифікація здійснюється Федеральними Зборами РФ у формі закону.

Згідно із Законом про міжнародні договори (ст. 15) ратифікації підлягають міжнародні договори РФ:

а) виконання яких вимагає зміни діючих або прийняття нових федеральних законів, а також що встановлюють інші правила, ніж передбачені законом;

б) предметом яких є основні права і свободи людини і громадянина;

в) про територіальне розмежування Російської Федерації з іншими державами, включаючи договори про проходження державного кордону РФ, а також про розмежування виключної економічної зони та континентального шельфу РФ;

г) про основи міждержавних відносин, з питань, що зачіпають обороноздатність Російської Федерації, з питань роззброєння або міжнародного контролю над озброєннями, з питань забезпечення міжнародного миру і безпеки, а також мирні договори і договори про колективну безпеку;

д) про участь України в міждержавних союзах, міжнародних організаціях та інших міждержавних об'єднаннях, якщо такі договори передбачають передачу їм здійснення частини повноважень Російської Федерації або встановлюють юридичну обов'язковість рішень їхніх органів для Російської Федерації.

Ратифікації підлягають також міжнародні договори, при укладенні яких сторони домовилися про подальшу ратифікацію.

Особливий порядок ратифікації договорів про прийняття до Російської Федерації нових суб'єктів передбачений Федеральним конституційним законом від 17 грудня 2001 N 6-ФКЗ "Про порядок прийняття в Російську Федерацію та утворення в її складі нового суб'єкта Російської Федерації" (ст. ст. 7 - 9).

Відомі випадки винесення питання про ратифікацію особливо важливих договорів на референдум. У 1992 р. у Франції був проведений референдум про ратифікацію Маастрихтського договору про Європейський союз. Федеральний конституційний закон від 28 червня 2004 N 5-ФКЗ "Про референдум Російської Федерації" не виключає можливості подібного волевиявлення (ст. .

У принципі ратифікація не повинна надмірно відкладатися. Однак відомі випадки, коли вона затягувалася на десятки років. Так, СРСР підписав Конвенцію про використання радіомовлення в інтересах миру в 1936 р., а ратифікувала її Росія як правонаступник СРСР в 1992 р. Особливо багато подібних випадків у практиці США.

На підставі акта про ратифікацію глава держави підписує ратифікаційну грамоту. Процес ратифікації вважається завершеним після обміну ратифікаційними грамотами (у разі двостороннього договору) або після здачі її на зберігання (у випадку багатостороннього договору).

Відмова від ратифікації не вважається порушенням міжнародного зобов'язання, але може спричинити за собою негативні політичні наслідки. У посланні Президента США про становище країни 1979 говорилося, що відмова США від ратифікації договору ОСВ-2 завдасть відчутного удару по відносинах з союзниками в Європі.

Згода міжнародної організації на обов'язковість для неї договору здійснюється актом офіційного підтвердження, що приймається її компетентним органом.

Твердження, ухвалення - процедури висловлення згоди на обов'язковість договору, що не підлягає ратифікації, але що передбачає схвалення після підписання.

Ці процедури здійснюються більш широким колом державних органів, ніж ратифікація. Закон про міжнародні договори передбачає, що договори з питань, що вимагає ратифікації, затверджуються федеральним законом (п. 1 ст. 20). Твердження, прийняття договорів здійснюються також Президентом та Урядом. Багато договори містять стандартне положення про те, що схвалення проводиться кожної зі сторін у відповідності з її внутрішнім правом.

Приєднання - акт згоди на обов'язковість договору, укладеного іншими державами.

Можливість приєднання передбачається в самому договорі або узгоджується його учасниками. Як правило, приєднання здійснюється тими самими органами, що і ратифікація або затвердження. Цей порядок закріплений Законом про міжнародні договори (ст. 21).

Договір являє собою єдине, збалансоване ціле. Тому згода на обов'язковість частини договору може мати місце лише у випадку, якщо це передбачено договором або якщо з цим згодні інші договірні держави. Спроба деяких західних держав прийняти лише частину Конвенції ООН з морського права викликала негативну реакцію Генеральної Асамблеї, що 1 листопада 1988 прийняла Резолюцію про морське право. Резолюція підкреслила важливість забезпечення цілісності Конвенції, запобігання застосування її постанов вибірково, всупереч її об'єкту та цілям.