Право міжнародної безпеки: поняття та принципи

Міжнародна безпека - це світопорядок, в якому створені сприятливі міжнародні умови для вільного розвитку держав та інших суб'єктів міжнародного права

В умовах міжнародної безпеки кожна держава має найкращі умови для проведення політики, спрямованої на підвищення матеріального рівня життя людей, вільного розвитку особистості, забезпечення у повному обсязі прав і свобод людини і громадянина.

Міжнародну безпеку розуміють в широкому та вузькому сенсі слова.

Міжнародна безпека в широкому сенсі включає в себе комплекс політичних, економічних, гуманітарних, інформаційних, екологічних та інших аспектів безпеки.

Міжнародна безпека у вузькому сенсі включає в себе тільки її військово-політичні аспекти.

Право міжнародної безпеки - галузь міжнародного права, що представляє собою систему принципів і норм, що регулюють військово-політичні відносини держав з метою забезпечення миру і міжнародної безопасності1. Норми даної галузі спрямовані на забезпечення як міжнародної, так і національної безпеки.

Джереламиправа міжнародної безпеки є міжнародний договір, міжнародний звичай, обов'язкові рішення міжнародних організацій, перш за все Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй.

Основу права міжнародної безпеки складають загальновизнані принципи сучасного міжнародного права, в тому числі: незастосування сили або загрози силою, територіальна цілісність держав, непорушність державних кордонів, невтручання у внутрішні справи держав, мирне вирішення суперечок, співробітництво між державами.

Крім загальновизнаних принципів міжнародного права право міжнародної безпеки має і свої, галузеві, принципи,

Фахівці в галузі міжнародного права до галузевих принципів права міжнародної безпеки відносять наступні.

Принцип неподільності міжнародної безпеки означає, що в XXI ст. світ, як ніколи раніше, неподільний. Планета Земля - невелика частина Всесвіту. Еосударства нашої планети гесно взаємопов'язані. При сучасних засобах зв'язку і транспорту можна за лічені хвилини або години досягти будь-якого куточка планети. Життя показує, що будь-яка криза в одній частині земної кулі, будь то природні катаклізми, збройні конфлікти або акти міжнародного тероризму, відразу ж негативно позначається в інших його частинах. Держави ставлять перед собою завдання удосконалювання універсальної системи міжнародної безпеки, основи якої закладені положень Статуту Організації Об'єднаних Націй.

Принцип на нанесення шкоди безпеці інших держав передбачає проведення такої зовнішньої політики державою, яка в максимальному ступені враховує безпеку не тільки своєї держави, але й усієї світової спільноти. Безумовно, забезпечення національної безпеки держави - один із пріоритетів діяльності його вищих органів, бо мова йде про безпеку суспільства, забезпечення і захисту прав людини і громадянина. У той же час кожна держава при розробленні та здійсненні своєї зовнішньої політики, здійсненні військово-політичних і військово-технічних зв'язків з іншими державами повинно максимально враховувати всі аспекти забезпечення безпеки як своїх союзників, так і міжнародного співтовариства в цілому.

У праві міжнародної безпеки тривалий час обгрунтовувався принцип рівної й однакової безпеки, який за своєю суттю розвиває і конкретизує попередній принцип - нанесення шкоди безпеці інших держав. Мається на увазі, що держава повинна забезпечувати свою безпеку, порівнюючи її з можливостями забезпечення безпеки інших держав. Йдеться про свого роду паритеті безпеки.

Однак реальна практика показує, що даний принцип застосовується лише у відносинах між потужними у військовому відношенні державами, наприклад постійними членами Ради Безпеки ООН. Що стосується держав, які не можна віднести до великих і потужним, то часто по відношенню до них даний принцип не застосовувався. Події останніх двох десятиліть, коли США застосовували силу по відношенню до Гренади (1983 р.), Нікарагуа (1984 р.), Югославії (1999 р.), Іраку (2003 р.), наочно показують, що далеко не всі керуються принципом рівний і однаковою безпеки.

Даний принцип формувався в епоху, коли на міжнародній арені суперничали між собою дві основні економічніі політичні системи - соціалістична і капіталістична. Їх уособленням були СРСР і США, які за потужністю своїх озброєнь до початку 70-х років XX ст. на багато порядків перевершували інші держави. Саме тоді ці дві, як їх називали, супердержави у військовій сфері досягли стратегічного паритету. Жодна з них не могла дозволити іншій стороні вирватися вперед у військовому відношенні. І це було благом для всього світу, оскільки загроза ядерного катаклізму не дозволяла СРСР і США вдаватися до зброї для з'ясування суперечок між ними. Цей стратегічний паритет дозволив двом державам почати довготривалий процес обмеження та скорочення ядерної зброї і засобів її доставкі1.

Після розпаду СРСР у 1991 р. в світові лідери вирвалися США, оскільки не тільки не втратили свою колишню міць, а й істотно наростили її. Природно, у США з'явилося прагнення скористатися своєю величезною економічної, фінансової та військовою потужністю для облаштування світу по-американськи. І відразу ж існування принципу рівної й однакової безпеки опинилося під загрозою. Особливо жорстким атакам вказаний принцип зазнав на рубежі XX і XXI ст., Коли США не тільки зробили військові акції проти низки держав, але й вийшли з такого базового для стратегічної стабільності міжнародної угоди, як Договір по протіворакст-ної оборони 1972