Діяння держави згідно з міжнародним правом

Діянням держави є поведінка кожного з його органів, незалежно від займаного їм місця в системі держави, за умови, що він діє в своїй офіційній якості. Міжнародний суд визначив, що це положення носить характер норми звичаєвого права. Державі присвоюється і поведінка особи або освіти, яка не є органом держави, якщо вони уповноважені здійснювати елементи державної влади. Та обставина, що орган держави перевищує свої повноваження, не звільняє державу від відповідальності за його поведінку.

Ці положення знайшли відображення в міжнародно-правових актах та практиці їх застосування. У першому Додатковій протоколі 1977 до Женевських конвенцій про захист жертв війни йдеться: "Сторона, що знаходиться в конфлікті ... несе відповідальність за всі дії, що здійснюються особами, що входять до складу її збройних сил" (ст. 91). У коментарі Міжнародного комітету Червоного Хреста до цієї статті говориться, що вона "відповідає загальним правовим принципам міжнародної відповідальності".

Діянням держави є також поведінка особи або групи осіб, що діють під керівництвом або контролем цієї держави. У рішенні Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії у справі Тадіча говориться: "Умовою присвоєння державі за міжнародним правом діянь приватних фізичних осіб є контроль з боку держави за такими особами".

Представляє в цьому плані інтерес рішення Міжнародного суду у справі "Нікарагуа проти США". Суд визнав, що контроль США відносно діяльності контрас проти Нікарагуа, що здійснювалася з територій Гондурасу і Коста-Ріки, не був достатнім, щоб присвоїти цю діяльність США. Одночасно Суд визначив, що допомога контрас у формі навчання, озброєння та фінансування представляла собою порушення принципу невтручання. Допомога контрас означала також порушення принципу незастосування сили та територіального суверенітету Нікарагуа.

Міжнародна практика дотримується норми, відповідно до якої поведінка повстанського руху не може присвоюватися державі, яка його не контролює. Основою для присвоєння може бути лише спадкоємність між перемогли повстанцями і освіченою ними урядом. У разі приходу повстанців до влади держава несе відповідальність і за їх попередні дії. Аналогічне становище і в разі, коли повстанському рухові вдається створити нову державу на частині території будь-якої держави. Нарешті, будь-яка поведінка буде поведінкою держави, якщо воно визнається ним як такого.