Міжнародно-правовий захист осіб, що користуються дипломатичним імунітетом

Забезпечення безпеки осiб, що користуються дипломатичним імунітетом, у відповідності до міжнародного права покладається насамперед на державу їх перебування. У багатьох державах ухвалені спеціальні закони. У Росії цьому присвячена ст. 360 КК РФ.

Нерідко держави самі порушують недоторканність зазначених осіб. Найбільш відомий випадок стався в 1979 р., іранський уряд коли зробили заручниками дипломатичний та консульський персонал США. Це Розглядаючи справу, суд Міжнародний підкреслив: "Ні більш важливої умови здійснення відносин між державами, ніж дотик дипломатичних представників і посольств ...". Суд визнав Іран порушником міжнародного права і його визначив відповідальність, а також обов'язок відшкодувати збитки. Одночасно Суд зазначив, що порушення недоторканності представництва не дає підстав для застосування сили, і визнав неправомірним американське вторгнення в Іран.

Представники держав все частіше стають жертвами тероризму, в тому числі і міжнародного.

У 1997 р. терористи напали на посольство США в Лівані, загинуло 16 чоловік. У 1998 р. це мало місце у відношенні Посольства США в Кенії і Танзанії, загинуло 12 чоловік. У результаті США прийняли програму перетворення будівель своїх посольств в низці країн у фортеці. За угодою з місцевими урядами була посилена охорона, здійснювана американськими морськими піхотинцями.

ООН прийняла в 1973 р. Конвенцію про запобігання та покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів (Росія бере участь). Ця Конвенція визначила коло таких осiб, до них віднісши що знаходяться в іноземній державі глав держав, глав урядів, міністрів закордонних справ, а також супроводжуючих їх членів сімей, представників та посадових осіб держав, будь-яких посадових осіб або представників міжурядових організацій, а також проживають з ними членів сімей.

Конвенція щодо попередження злочинів зобов'язала кожного учасника розглядати посягання на згаданих осіб відповідно до свого внутрішнього права як тяжкий злочин. Держави зобов'язані співпрацювати з метою запобігання таким злочинам. Держава, на території якого виявляється злочинець, зобов'язане або судити, або видати його.

Прийняті в наступні роки резолюції спеціальної Асамблеї ООН з даного питання закликають держави на національному та міжнародному рівні зробити все необхідне для запобігання актів насильства проти представників держав. Водночас підкреслюється неприпустимість зловживання імунітетом: "Дипломатичні та консульські приміщення не повинні використовуватися таким чином, який не сумісний з дипломатичними та консульськими функціями".