Привілеї та імунітети представників держав при міжнародних організаціях

Посилення ролі і зростання числа міжнародних організацій зажадали кодифікації норм, що відносяться до статусу постійних представництв країн при організаціях, що а також делегацій держав і спостерігачів у міжнародних органах. Кодифікація була здійснена Віденської конвенції про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. (далі - Конвенція про представництво). СРСР, Білорусь і Україна ратифікували Конвенцію в 1978 р. Документ поки не вступив в силу, головним чином, через опір держав, на території яких розташовані організації. Незважаючи на це, ця Конвенція являє собою авторитетне джерело для розуміння змісту дипломатичного права міжнародних організацій. Іншим джерелом є двосторонні угоди організацій з країнами їх перебування.

Конвенція про представництво визначає функції постійних представництв:

- Представництво держави при організації, що включає підтримку зв'язку, ведення переговорів, забезпечення участі своєї держави у діяльності організації, захист інтересів своєї держави в організації діяльності;

- Інформаційна функція - з'ясування здійснюваної в організації діяльності та повідомлення про це своєму уряду;

- Функція сприяння здійсненню цілей і принципів організації шляхом співпраці з нею і в її рамках.

Очевидна близькість функцій постійних представництв і дипломатичних представництв в державах. Проте в їх статус є й відмінності. Вони стосуються, перш за все, порядку заснування представництв і призначення їх персоналу. Питання про заснування представництва або місії спостерігачів наважується без участі приймаючої держави. Направляючий держава не має потреби в отриманні агремана для глави представництва. Воно на власний розсуд призначає і увесь персонал. Вірчі грамоти вручаються головному посадовій особі організації. Привілеї та імунітети, аналогічні дипломатичним.

Конвенція про представництво і враховує інтереси держави, що приймає. Персонал постійних представництв зобов'язаний поважати право країни перебування. У випадку серйозного й очевидного порушення кримінальної права країни перебування і (або) такого же втручання у внутрішні справи представляється держава зобов `язана відкликати винних осіб. При цьому тягар доведення фактів порушення права лежить на країну перебування. Є й загальна норма, яка дає країні перебування право вживати заходів, необхідні для захисту своїх iнтересiв.