Розмежування просторових сфер дії з міжнародного та внутрішнього права

У межах своєї території держава володіє повним і виключним суверенітом. Межа державної території проходить по зовнішньому межі територіальних вод. Проте в інтересах міжнародного судноплавства обмежило міжнародне право здійснення прав суверена у територіальних водах, надавши іноземним судам право мирного проходу. Мирний прохід регулюється правом прибережної держави, але воно має відповідати міжнародному праву.

Це один із випадків коли міжнародне право проникає у сферу територіального верховенства держави в ім'я забезпечення інтернаціональних інтересів. Правда, проникнення носить обмежений, функціональний характер.

Було б, однак, невірно вважати, ніби тільки міжнародне право розширює свою сферу за рахунок внутрішнього права. Там, де цього вимагають інтереси країн і рішення задачі підтримки правопорядку, міжнародне право дозволяє розповсюдження дії державного суверенітету, внутрішнього права на міжнародний простір. Але і тут розширення сфери носить обмежений, функціональний характер.

Міжнародне право допускає поширення спеціалізованої юрисдикції прибережної держави за межі територіального моря. У прилеглій зоні держава може здійснювати контроль з метою запобігання порушення митних, фіскальних, імміграційних, санітарних законів або правил на його території, а також для покарання за порушення зазначених законів і правил, здійснене на його території. Зі сказаного видно, що надання прибережному державі права спеціалізованої юрисдикції в прилеглій зоні пояснюється необхідністю забезпечити ефективність дії певних норм внутрішнього права на державній території.

Режим міжнародних просторів - повітряного і космічного, відкритого моря - цілком визначається міжнародним правом. Це ж відноситься і до сухопутної міжнародної території - Антарктику, режим якою визначено Договором 1950 У всіх міжнародних просторах безумовний примат належить міжнародному праву. Воно визначає, якою мірою тут може діяти внутрішнє право.

Міжнародне право закріпила положення, за яким діяльність фізичних та юридичних осіб в міжнародних просторах регулюється внутрішнім правом. Таку регулювання повинно, зрозуміло, здійснюватися в рамках міжнародного права. Ще раз підтверджується, що діяльність юридичних і фізичних осіб, де б вона не здійснювалася, підпорядкована до національного права. Знову ми бачимо, що об'єктом регулювання належить вирішальне слово у визначенні застосовного права.

Зазначене положення зумовлено також тим, що правовому порядку протипоказаний вакуум, в даному випадку - наявність таких просторових сфер, де б було відсутнє правове регулювання суспільних відносин, які можуть і повинні регулюватися правом. Зрештою, реально контроль за діяльністю індивідів у міжнародних просторах може забезпечити лише держава.

У такий спосіб, абсолютної просторовою сферою дії міжнародного права є міжнародні простору. Воно визначає їх режим. У міру інтенсифікації діяльності юридичних і фізичних осіб у цій галузі сюди все ширше проникає внутрішнє право. Однак рамки його дії визначаються міжнародним правом.

Здійснюючи повний суверенітет у межах своєї території, держава встановлює правопорядок, якому підпорядковані всі, хто там фізичні та юридичні особи. Державна територія - сфера дії внутрішнього права. Саме воно регулює порядок проникнення до цю сферу міжнародного та іноземного права.

Новим, досить показовим кроком в визначенні сфер дії міжнародного і внутрішнього права з'явилося міжнародно-правове заборону здійснення в межах національної юрисдикції діяльності, яка завдає шкоди навколишньому середовищу інших держав або районів за межами національної юрисдикції (Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великій відстані 1979 ).

Видається, що сьогодні заборона будь-якої діяльності, яка здійснюється на території держави і завдає шкоди законним інтересам інших держав, випливає з цілей і принципів міжнародного права. Так, з принципу суверенної рівності випливає обов'язок поважати права інших держав, у тому числі і щодо їх території. У 2001 р. Комісія міжнародного права ООН прийняла проект статей про запобігання транскордонного збитку від небезпечних видів діяльності. Ця документ являє собою перший етап кодифікації більш широкої теми "Міжнародна відповідальність держави за шкідливі наслідки дій, не заборонених міжнародним правом". У тому самому році Генеральна Асамблея ООН рекомендувала Комісії продовжити роботу над цією темою.