Суб'єктна та об'єктна сфери

Суб'єктна сфера визначається колом суб'єктів, на які розповсюджується дія міжнародного права.

По своїй ідеї це право покликана бути універсальним. Однак таким воно стало лише в наш час. Тепер немає держав, що знаходяться поза правом. Важливою зміною суб'єктної сфери стало включення до неї міждержавних організацій. Чимало юристів ставлять питання про розповсюдження сфери дії міжнародної права на індивідів. Навряд чи можуть бути сумніви в необхідності підвищення ролі міжнародного права у захисті прав людини. Вся справа в тому, як досягти цієї мети. Формальне визнання за індивідом статусу суб'єкта міжнародного права дасть мало що в цьому відношенні, оскільки не має відповідних можливостей механізму використання міжнародного права.

З іншого боку, радикальне перетворення цього механізму завдасть шкоди унікальній функції міжнародного права - регулювання міждержавних відносин. У кінцевому підсумку це негативно позначиться і на правах людини. Тому навряд чи випадково держави і їхній організації поки не висловлюють готовність визнати за індивідом статус суб'єкта міжнародного права.

Об'єктна сфера дії міжнародного права - це коло регульованих відносин, які є його об'єктом.

Об'єктна сфера пов'язана з суб'єктної, оскільки до її складу входять лише відносини між суб'єктами міжнародного права. Об'єктна сфера є найбільш визначеною. Нерідко її розглядають як єдину сферу дії положень міжнародного права.

Ці аспекти сфери дії міжнародного права особливо важливими. Для всіх договорів першорядне значення має суб'єктна сфера - на кого поширюється його дія. Об'єктна сфера визначається змістом договору - які види відносин і якою мірою їм регулюються. Водночас практика не дотримується чітких й однакових понять у цій галузі.

Візьмемо, приміром, угоди про усунення оподаткування подвійного, для яких особливо важливо чітке визначення різних аспектів сфери їх дії. Остання визначається з допомогою трьох варіантів:

- Коло осіб, яких стосується угоду;

- Вид податків, яким присвячено угоду;

- Межі територіальної сфери дії угоди.

При цьому використовуються формулювання, що явно неправильні з точки зору міжнародного права, наприклад: "Угода застосовується до осіб", "поширюється на доходи", "поширюється на територію держави". Проте подібні вирази полегшують розуміння, й тому немає підстав заперечувати проти них.

Чимало авторів розглядають об'єктну сферу як всеосяжну, що включає абсолютно всі міждержавні відносини (Ю. М. Колосов, Н. А. Ушаков). Насправді ж не тільки міжнародне, але і національне право не в змозі охопити все багатство життєвих відносин. Здається, у цьому немає необхідності. Один із законів управління не дозволяють регулювати те, що цього не потребує, що забезпечується саморегулюванням.

Міжнародне право регулює лише ті відносини, які зачіпають істотні інтереси держав або міжнародного співтовариства в цілому. Тому в об'єктну сферу міжнародного права слід вводити тільки ті відносини, які реально можуть і повинні піддаватися правовому регулюванню.

Об'єктній сфері властива тенденція до розширення. З'являються все нові види взаємодії держав. Воно втягує у свою орбіту чин, що раніше знаходилися поза міжнародного співробітництва, в тому числі й ті, що вважалися суто внутрішньою справою держав. Прикладом тому може служити співробітництво в галузі прав людини. Однак розширення сфери чинності міжнародного права явно відстає від потреб сучасного життя. Серйозну загрозу представляє недостатнє врегулювання проблеми безпеки, проблеми навколишнього середовища, мінімальний рівень регулювання світової економіки і т.д.

Розповсюдження сфери дії міжнародного права на все більш широке коло міжнародних відносин стало життєвою необхідністю. Питання поставлене історією так: або ми досягнемо більшої керованості в системі міжнародних відносин, або загинемо.

Широко обговорюється питання про можливість поширення сфери чинності міжнародного права на внутрішньодержавні відносини. Багато авторів давно пишуть про те, що міжнародне право має необмеженої сферою дії і може також регулювати внутрішньодержавні відносини. Однак реальність міжнародно-правового регулювання не підтверджує цю думку. Посилаються на те, що все частіше договори зачіпають чисто внутрішні питання. Однак це жодною мірою не перетворює внутрішня справа в міжнародне. Договір лише регулює міжнародні відносини, які стосуються цього внутрішнього діла.

Одна з причин зазначених поглядів бачиться в тому, що їх автори не знайшли чіткого критерію для розмежування сфер дії міжнародного і внутрішнього права. Таким критерієм є об'єкт правового регулювання. Тому сферою дії міжнародного права є міждержавні відносини, сферою дії внутрішнього права - відносини за участю фізичних і юридичних осіб.

Все це не дає підстав погодитися з думкою щодо поєднання сфер дії міжнародного і внутрішнього права. На обгрунтування подібної думки зазвичай посилаються на правове становище дипломатичних представників, що визначається як міжнародним, так і національним правом (Г. В. Ігнатенко). Здається, проте, що і в даному випадку загальна закономірність зберігається. Обидві системи права націлені на вирішення єдиного завдання - забезпечити дипломатичні Привілеї та імунітети. При цьому у кожної системи свій механізм вирішення спільного завдання і свій об'єкт регулювання. Внутрішнє право регулює внутрішні відносини, міжнародне а - міждержавні відносини з цього предмету.