Військово-політичне співробітництво держав - учасниць СНД

Вищим органом Співдружності у військово-політичній сфері є Рада глав держав. Координацію військово-економічної діяльності Співдружності здійснює Рада глав урядів. Згідно зі ст. 15 Статуту СНД конкретні питання військово-політичної співпраці держав-членів регулюються спеціальними угодами.

Ще у 1992 р. було укладено понад десять багатосторонніх угод у галузі військово-політичного співробітництва держав - членів СНД. Всі вони носили в основному перехідний характер і були спрямовані, по суті, на впорядкований розділ радянського військового потенціалу.

За минулі після утворення СНД майже 15 років на просторі СНД створена розгалужена організаційна структура військового співробітництва. Вона включає такі робочі органи, як Рада міністрів оборони, Секретаріат, Комітет начальників штабів збройних сил держав - учасниць СНД, Координаційний комітет з питань ППО, Військово-технічний комітет, Комітет керівників органів по роботі з особовим складом (виховної роботи) міністерств оборони, Міждержавний координаційнийцентр з увічнення пам'яті захисників Вітчизни.

Організаційним стрижнем багатостороннього військового співробітництва на просторі СНД є Рада міністрів оборони держав-учасників, утворений в 1992 р. У ньому беруть участь всі держави СНД за винятком Молдови, Туркменістану та України. Пріоритетним в діяльності Ради міністрів оборони стало узгодження зусиль міністерств оборони країн Співдружності в реалізації міждержавних угод і рішень Ради глав держав у галузі оборони і воєнної безпеки.

Важливе значення мають спільні зусилля по зближенню нормативно-правової бази в галузі військового будівництва та забезпечення соціального захисту військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, а також реалізації домовленостей, спрямованих на запобігання збройних конфліктів на територіях держав Співдружності і його зовнішніх кордонах.

Вельми значимим у військовому відношенні напрямком виходячи з умов є забезпечення безпеки повітряного простору Співдружності. 10 лютого 1995 підписано Угоду про створення об'єднаної системи протиповітряної оборони СНД (ОС ППО) і затверджено Положення про нього. З метою узгодження зусиль по створенню та вдосконаленню ОС ППО і координації дій військ і сил ОС ППО утворено Координаційну комітет з питань ППО при РМО СНД. В ОС ППО СНД беруть участь шість держав - учасниць ДКБ, а також Україна і Узбекистан, причому останні - на основі двосторонніх угод з Росією. Слід зазначити, що Росія, Білорусія, Казахстан, Киргизія та Вірменіянесуть спільне бойове чергування в рамках ОС ППО. Це означає, що командні пункти ВПС і ППО армій цих країн обмінюються інформацією про повітряну обстановку і готові за певних умов спільно протистояти порушникам повітряного простору. До п'ятірки збирається приєднатися Таджикистан.

Укладання Договору про колективну безпеку (ДКБ) в 1992 р., його реєстрація в 1995 р. в Секретаріаті ООН як угоди, покликаної вирішувати питання підтримки миру і безпеки в регіоні, продовження Договору в 1999 р. шістьма державами - Вірменією, Білорусією, Казахстаном, Киргизією, Російською Федерацією і Таджикистаном - діяльність значною системи міждержавних органів системи колективної безпеки, а також мали місце факти затребуваності Договору дали підставу главам держав - членів Договору в травні 2002 р. прийняти рішення про створення міжнародної регіональної Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ).

28 квітня 2003 на сесії Ради колективної безпеки держав - учасниць ОДКБ підписано пакет документів щодо остаточного утворення нового військово-політичного союзу - ОДКБ.

Як відзначив Президент Росії В. В. Путін, «події в світі підтверджують правильність і своєчасність зробленого нами вибору на користь створення Організації Договору про колективну безпеку. Адже в безпосередній близькості від нас є чимало джерел виникнення реальних, а не уявних загроз - тероризму, транснаціональної злочинності, наркоінтервенціі. Разом з партнерами по ОДКБ ми зобов'язані забезпечити стабільністьі безпека на значній частині простору колишнього Радянського Союзу »1.

Вищий орган Організації - Рада колективної безпеки, до якого входять президенти держав-учасників. Сесії Ради проходять один раз на рік, якщо політична або військова ситуація не вимагають надзвичайних засідань і рішень.

Рада міністрів закордонних справ ОДКБ займається політичними питаннями, розглядає міжнародну ситуацію. У плановому режимі міністри збираються два рази на рік. Крім того, створено Раду міністрів оборони; Об'єднаний штаб; Комітет секретарів Рад безпеки; Постійна рада, що об'єднує повноважних представників держав, що працюють при ОДКБ на постійній основі. Вищим координуючим органом ОДКБ є Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем, що призначається Радою колективної безпеки строком на три роки.

Слід зазначити, що в Центрально-Азіатському регіоні дислокуються Колективні сили швидкого розгортання (КСБР), які сформовані на базі військових структур Росії, Казахстану, Киргизії і Таджикистану. Створено управління КСБР, яке знаходиться в Киргизії. Крім того, сформовані регіональні командування сил швидкого розгортання: на західному напрямку - в Білорусії, на кавказькому напрямі - у Вірменії і на центрально-азіатському напрямку - у Казахстані. Таким чином, формується єдиний військовий організм ОДКБ, здатний відповідати на будь-які військові виклики і протидіяти що виникають загрозам.

Держави - учасниці СНД приділяють постійну увагу запобігання та врегулювання наявних на просторі Співдружності конфліктів, нерідко переростають у збройні сутички. Важливу роль у цьомувідіграє Концепція запобігання та врегулювання конфліктів на території держав - учасниць Співдружності від 19 січня 1996 р. Вона являє собою сукупність поглядів держав СНД на шляхи усунення найбільш гострих тертя між ними, які можуть перейти до збройних сутичок. Зусилля держав СНД повинні бути спрямовані на запобігання та врегулювання подібних конфліктів, а також постконфліктна побудову світу. Найбільш доцільним шляхом вирішення спорів і запобігання конфліктам є використання превентивних політичних і дипломатичних зусиль. Прийняті в розвиток Концепції угоди спрямовані на всебічне оздоровлення атмосфери у відносинах між державами - членами Співдружності.

Проблема грузино-осетинських відносин завдяки посередництву міжнародних організацій, а також доброї волі самих сторін конфлікту може бути в недалекому майбутньому вирішена. Однак це станеться в тому випадку, якщо Грузія зуміє в рамках конституції країни визначити такий правовий статус Південної Осетії, який задовольняв би обидві сторони конфлікту.

У рішенні грузино-абхазької проблеми за участю ООН, ОБСЄ, СНД, а також Росії є деякі зрушення, проте корінного перелому тут не сталося. Присутність миротворчих сил СНД грає тут стабілізуючу роль.

Проблема Нагорного Карабаху, що виникла ще в 1988 р., зараз так само далека від свого вирішення, як і 15 років тому. Зусилля Росії, СНД, всього світового співтовариства поки не увінчалися успіхом. Відбулися 20 зустрічей президентів Азербайджану і Вірменії такожне привели до вирішення конфлікту, хоча й дещо пом'якшили атмосферу ворожнечі і відчуження між двома державами.

З 1996 р. почав діяти форум на найвищому рівні, - «кавказька четвірка». На жаль, у його діяльності протягом більше трьох років була пауза. У 2000-2003 рр.. в рамках даного форуму відбулася низка зустрічей президентів Азербайджану, Вірменії, Грузії та Росії. Є певна надія на те, що саме в рамках «кавказької четвірки» вдасться домогтися зрушень у вирішенні конфліктів в регіоні, вирішити багато інші нагальні проблеми співробітництва держав «Великого Кавказу».

Зайшов у глухий кут процес врегулювання придністровського конфлікту. Проект відповідної угоди, запропонований Росією, був знехтуваний Молдовою в грудні 2003 р. На вирішенні Молдови про відмову від зазначеного проекту позначилася позиція ОБСЄ.

Свого роду прикладом вирішення складних конфліктів у рамках СНД може служити внутрітаджікскій конфлікт, який в 1996 р. вдалося вирішити мирним шляхом.