Міжнародна правосуб'єктність державно-подібних утворень

Певним обсягом міжнародної правосуб'єктності мають державно-подібні утворення. Вони наділяються відповідним обсягом прав і обов'язків і тим самим стають суб'єктами міжнародного права. Такі освіти володіють територією, суверенітетом, мають своє громадянство, законодавчі збори, уряд, міжнародні договори.

Такими, зокрема, були вільні міста, а в даний час - Ватикан.

Вільні міста. Вільним містом називається держава-місто, що володіє внутрішнім самоврядуванням і деякої міжнародної правосуб'ектностью1. Одним з перших таких міст був Великий Новгород. До числа вільних міст ставилися і ганзейські міста (до складу Ганзейського союзу входили Любек, Гамбург, Бремен, Росток, Данциг, Рига, Дерпт, Ревель, Амстердам, Кенігсберг, Кіль, Штральзунд та ін - всього 50 міст). У XIX і XX ст. статус вільних міст визначався міжнародно-правовими актами або резолюціями Ліги Націй і Генеральної Асамблеї ООН та інших організацій. Наприклад, статус Кракова був встановлений у ст. 4 Російсько-австрійського договору, в ст. 2 Російсько-прусського договору, в додатковому Австро-російсько-прусському договорі від 3 травня 1815; в ст. 6-10 Заключного акту Віденського конгресу від 9 червня 1815; в Конституції вільного міста 1815/1833 рр.. Згодом договором від 6 листопада 1846 р., укладеним Австрією,Прусією і Росією, статус Кракова був змінений, і він увійшов до складу Австрії.

Статус вільного міста Данцига (в даний час Гданськ) був визначений у ст. 100-108 Версальського мирного договору від 28 червня 1919 р., в Польсько-данцігського Конвенції від 9 листопада 1920 р. і в ряді інших угод (наприклад, в угоді від 24 жовтня 1921 р. і в рішеннях Верховного комісара Ліги Націй, визнаних згодом польським урядом).

Статус Трієста був передбачений у розд. III ч. 2 Мирного договору з Італією 1947 р. і в додатках VI-X до нього. У жовтні 1954 Італія, Великобританія, США та Югославія парафували текст Меморандуму про взаєморозуміння, на підставі якого Італія отримала у володіння зону А (Трієст з околицями), за винятком невеликої частини території, віднесеної до зони В, яка залишилася в Югославії.

Статус Єрусалима був визначений резолюцією Генеральної Асамблеї № 181/11 від 23 листопада 1947 (ця резолюція в силу не вступила) 2.

Обсяг міжнародної правосуб'єктності вільних міст визначався міжнародними угодами і конституціями таких міст. Останні не були державами або підопічними територіями, а займали як би проміжне положення. Вільні міста не володіли повним самоврядуванням. Разом з тим вони підкорялися тільки міжнародному праву. Для мешканців вільних міст створювалося спеціальне громадянство. Багато міст мали право укладати міжнародні договори івступати у міжурядові організації. Гарантами статусу вільних міст виступали або група держав, або міжнародні організації (Ліга Націй, ООН та ін). Невід'ємною ознакою вільного міста є його демілітаризація і нейтралізація.

Особливий міжнародно-правової статуї мав Західний Берлін. Після закінчення Другої світової війни в результаті розколу Німеччини утворилися дві суверенні держави: Федеративна Республіка Німеччина і Німецької Демократичної Республіки, а також особлива політико-територіальна одиниця Західний Берлін. Уряд СРСР за погодженням з урядом НДР у 1958 р. запропонував надати Західному Берліну, що знаходився на території НДР, статус демілітаризованого вільного міста, здатного здійснювати міжнародні функції в умовах гарантії з боку чотирьох держав: Великобританії, СРСР, США і Франції

Міжнародно-правовий статус Західного Берліна було визначено чотиристоронньої угоди, підписаним урядами Великобританії, СРСР, США і Франції 3 вересня 1971 Відповідно до цього документа Західний Берлін мав єдиний у своєму роді міжнародно-правовий статус. Державно-політичний устрій Західного Берліна визначалося Конституцією, яка набрала чинності 1 жовтня 1950 Міжнародна правосуб'єктність Західного Берліна носила обмежений характер. Місто мало свій дипломатичний і консульський корпус, акредитований при відповідних владу урядів США, Великобританії та Франції. СРСР за згодою урядів цих країн заснував Генеральне консульство. Західний Берлін мав право брати участь у міжнародних переговорах, укладати угоди, що стосуються зв'язку, телеграфу, регламентувати поїздки постійних жителів у різні райони НДР іт. д. ФРН представляла західні сектори Берліна в міжнародних організаціях і конференціях.

Особливий статус Західного Берліна було анульовано у 1990 р. Відповідно до Договору про остаточне врегулювання відносно Німеччини від 12 вересня 1990 об'єднана Німеччина включає території НДР, ФРН і всього Берліна.

Ватикан. У 1929 р. на підставі Латеранського договору, підписаного папським представником Гаспарі і главою уряду Італії Муссоліні, було штучно створено «держава» Ватикан (договір переглянутий у 1984 р.). Створення Ватикану диктувалося прагненням італійського фашизму у його внутрішній та зовнішній політиці заручитися активною підтримкою католицької церкви. У преамбулі Латеранського договору визначено міжнародно-правовий статус держави «Місто Ватикан» наступним чином: для забезпечення абсолютної і явною незалежності Святішому престолу, що гарантує безперечний суверенітет на міжнародній арені, виявилась необхідність створення «держави» Ватикан, визнаючи по відношенню до Святійшого престолу його повну власність , виключну і абсолютну владу і суверенну юрисдикцію.

Головна мета Ватикану - створити умови незалежного правління для глави католицької церкви. Разом з тим Ватикан є само -

но міжнародної особистістю. Він підтримує зовнішні зв'язки з багатьма державами, засновує в цих державах свої постійні представництва (посольства), очолювані папським нунцієм або інтернунціямі (ст. 14 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р.). Делегації Ватикану беруть участь у роботі міжнародних організацій і конференцій. Він є членомряду міжурядових організацій (МАГАТЕ, МСЕ, ВПС і ін), має постійних спостерігачів при ООН, ФАО, ЮНЕСКО та інших організаціях.

Згідно з Основним законом (Конституції) Ватикану право представляти державу належить голові католицької церкви - папі. При цьому слід відрізняти договори, які укладаються папою як главою церкви у справах церкви (конкордату), від світських договорів, які він укладає від імені держави Ватикан.