Багатонаціональні та міжнародні річки

Значне число річок перетинає територію кількох держав. Кожне з прибережних держав здійснює суверенітет у відношенні тієї частини річки, яка знаходиться на його території. Разом з тим, оскільки річка складає єдине ціле, виникає необхідність в узгодженому регулювання її правового режиму між зацікавленими державами. Такого роду річки називаються багатонаціональними.

Однак особливу роль у світовій економіці відіграють великі, судноплавні на значній своєму протязі річки, що перетинають території декількох країн і мають судноплавний вихід в море. Такі річки служать важливою транспортною артерією. У їх використанні зацікавлені не тільки прибережні держави, і це, у свою чергу, потребує відображення в міжнародному договорі. Якщо подібні річки відкриті для плавання суден усіх країн, їх прийнято називати міжнародними.

Характеризуючи різний режим міжнародних річок, А. Фердроссрозділяє їх, зокрема, на ріки міжнародного значення, що знаходяться під контролем комісій, до складу яких входять представники тільки прибережних держав (інтернаціоналізація першого ступеня); річки міжнародного значення, що знаходяться під контролем комісій, в яких представлені також неприбережних держави (інтернаціоналізація другого ступеня) ; міжнародні річки, що складаються під безпосереднім управлінням комісій ступеня) 1.

Спільними міжнародно-правовими основами регулювання режиму таких рік повинні служити принципи суверенної рівності сторін, взаємної вигоди, всебічного врахування взаємних інтересів у використанні вод річки. Початок визнання таких принципів було покладено Декретом французького Конвенту від 16 листопада 1792 р. у відношенні річок Франція, Бельгія, де говорилося, що «жодна нація, не здійснюючи несправедливості, не може присвоїти собі виключного права користуватися рікою і перешкоджати сусіднім народам, які живуть вгору за течією, користуватися тими ж перевагами).

Універсальним міжнародною угодою в цій галузі, яке може служити зразком міжнародного співробітництва, є Конвенція про режим судноплавства на Дунаї 1948р. Її учасниками є Росія, Україна, Болгарія, Угорщина, Румунія, Чехія, Словаччина та Югославія. У 1960 р. до неї приєдналася Австрія.

Відповідно до ст. 1 Конвенції навігація на Дунаї повинна бути вільною і відкритою для громадян, торгових суден і товарів усіх держав на основі рівності щодо портових і навігаційних зборів і умов торгового судноплавства.

Придунайські держави зобов'язалися утримувати свої ділянки Дунаюв судноплавному стані для річкових і на відповідних ділянках морських суден і виконувати необхідні роботи для забезпечення і поліпшення умов судноплавства, а також не ставити перешкод або перешкод для судноплавства на фарватерах Дунаю.

Конвенцією передбачено установа Дунайської комісії. в компетенцію якої, зокрема, входять спостереження за виконанням положень Конвенції, складання загального плану основних робіт в інтересах судноплавства, консультація і дача рекомендацій спеціальним річковим адміністраціям та обмін з ними інформацією, встановлення єдиної системи навігаційної шляхової обстановки і т. д.

Комісії надаються права юридичної особи згідно ного законодавства держави за місцем її перебування.

Офіційними мовами Комісії є російська і французька.

Члени Комісії і уповноважені нею службові особи користуються дипломатичним імунітетом. Службові приміщення, архіви і всякого роду документи Комісії недоторканні.

Комісія має свою печатку і свій прапор, що піднімається на службових приміщеннях і суднах Комісії.

Відповідно до положень Конвенції створені дві спеціальні річкові адміністрації для виконання гідротехнічних робіт і регулювання судноплавства у складі представників прибережних суміжних держав. Вони діють на підставі угоди між урядами країн - учасниць адміністрації: одна - в низинах Дунаю, інша - на ділянці Залізних Воріт.

Санітарні і поліцейські правила, що застосовуються на Дунаї, повинні здійснюватися без дискримінації з мотивів національної приналежності суден, пунктів їх відправлення і призначення або з будь-яким іншимпричин.

Функції митного, санітарного і річкового нагляду на Дунаї здійснюються придунайськими державами, які повідомляють Комісію про видані ними правила, щоб Комісія могла сприяти уніфікації митних і санітарних правил і здійснювати уніфікацію правил річкового нагляду.

Згідно з Конвенцією плавання по Дунаю військових кораблів усіх непридунайських країн заборонено. Плавання ж по Дунаю військових кораблів придунайських країн може здійснюватися за домовленістю між заінтересованими придунайськими державами.

Для покриття витрат по забезпеченню судноплавства придунайські держави за погодженням з Комісією можуть стягувати з суден навігаційні збори, розмір яких визначається в залежності від вартості утримання обстановки і вартості робіт.

Конвенція передбачає і порядок вирішення суперечок. Будь-який спір між учасниками щодо застосування і тлумачення Конвенції, не вирішений шляхом прямих переговорів, на вимогу будь-якої із спірних сторін передається на вирішення погоджувальної комісії, що складається з членів, призначуваних по одному від кожної із спірних сторін, і одного члена, який призначається головою Дунайської комісії з числа громадян держав, що не беруть участь у суперечці, а якщо головою Комісії є громадянин держави, бере участь у спорі, то - Дунайською комісією.

Рішення Погоджувальної комісії визнається остаточним і обов'язковим для супротивних сторін.

Крім Дунаю найважливішими річками Європи є Рейн, Ельба і Шельда, що впадають у Північне море.

Паризький мирний договір 1814 встановив свободу судноплавства по Рейну. У заключному акті Віденського конгресубув проголошений принцип свободи судноплавства по міжнародних річках Європи. Стаття 109 акту передбачала, що судноплавство на міжнародних річках «буде абсолютно вільно для торгівлі і не може бути нікому заборонено». У той же час ст. 108 заключного акту свідчила, що «держави, через володіння яких протікає або яким служить границею судноплавна річка, зобов'язуються ухвалити за спільною згодою детальні правила для судноплавства по тій річці».

Аналогічно і щодо Ельби та Шельди застосовується принцип свободи судноплавства.

На Берлінській конференції 1884-1885 рр.. по Конго був прийнятий Генеральний акт про свободу судноплавства для торгових суден усіх націй по річках Конго і Нігер і їх притоках і про створення спеціальної Міжнародної комісії для регулювання судноплавства по річці Конго.

У 1963 р. дев'ять африканських країн, розташованих по річці Нігер, підписали Угоду про співробітництво у спільному використанні ріки.

Найдовшою річкою в світі є Ніл, довжина якого становить 6,7 тис. км. Ніл проходить через території Руанди, Кенії, Танзанії, Уганди, Ефіопії, Судану, Єгипту і впадає в Середземне море. Здавна водні ресурси Нілу використовуються спільно всіма прибережними державами для цілей сільського господарства, водопостачання, рибальства і судноплавства.

Іншою річкою, яка має важливе міжнародне значення, є Амазонка (6,4 тис. км), ширина якої місцями досягає 150 миль. Багатостороннього договору, що регулює режим Амазонки, немає, протевідповідно до законодавства прибережних держав (Болівія, Бразилія, Колумбія, Перу, Еквадор) суден усіх країн надана свобода судноплавства по цій річці.

Річка Меконг протікає по території шести держав - Китаю, М'янми, Лаосу, Таїланду, Камбоджі та В'єтнаму. Міжнародно-правове регулювання її режиму здійснюється переважно в рамках регіонального співробітництва.